Реферат на тему: “Господарські суди”

Реферат на тему: “Господарські суди” Реферат

Іі. підсудність справ господарським судам

Підсудність —віднесення підвідомчого господарським судам юридичної справи до ведення визначеного господарського суду.

На відміну від підвідомчості, за допомогою якої розмежовуються повноваження на вирішення юридичних справ між різними юрисдикційними органами, підсудність розмежовує компетенцію в тій же області, але між різними судами. У залежності від роду справ і від території, на якій діє той або інший суд, прийнято розрізняти підсудність родову, або предметну, і територіальну, або просторову (місцеву).

Родова підсудністьсправ допомагає визначити, суд якого рівня системи господарських судів повинний прийняти конкретну справу до свого провадження як суд першої інстанції в залежності від предмета суперечки. Загальне правило родової підсудності справ говорить, що всі справи, підвідомчі господарським судам, підсудні місцевим господарським судам (ст. 13 ГПК).

Територіальної іменується підсудність справи судові в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. З її допомогою розмежовується компенсація однорідних судів (однієї ланки судової системи).

Територіальна підсудність справи за участю відособленого підрозділу юридичної особи визначається відповідно до вимог статті 15 ГПК за місцем знаходження відособленого підрозділу, якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи.

Господарським судам слід також враховувати, що оскільки відособлений підрозділ юридичної особи діє у межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності.

У разі відсутності у відособленого підрозділу відповідних повноважень та/або коли спір не пов’язаний з діяльністю цього підрозділу позовні матеріали або справа надсилається за підсудністю — в господарський суд за місцем знаходження юридичної особи.

Спори, пов’язані з укладанням, зміною умов, розірванням чи визнанням недійсними бартерних угод, підлягають вирішенню господарським судом за місцем знаходження однієї із сторін, до якого звернувся заявник.

У вирішенні питання щодо визначення територіальної підсудності справ зі спорів про визнання договорів недійсними за позовами осіб, які не є сторонами у цих договорах (прокурорів, органів державної податкової служби тощо), коли відповідачами зазначено обидві сторони того чи іншого договору, слід виходити з такого.

У відповідних випадках територіальна підсудність має визначатися згідно з частиною третьою статті 15 ГПК, а тому розгляд справи здійснюється тим господарським судом, до якого звернувся позивач.

Як правило, територіальна підсудність підрозділяється на 1) загальну, 2) альтернативну (на вибір позивача), 3) виняткову і 4) підсудність по зв’язку справ.

Загальна підсудність визначається місцезнаходженням відповідача. Так, згідно ст. 15 ГПК, справи по спорах, що виникає при укладенні, зміні і розірванні господарських договорів, справи по спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом по місцезнаходженню сторони, зобов’язаної за договором здійснювати на користь іншої сторони визначені дії, як то: передати майно, виконати роботу, зробити послуги, сплатити гроші і т.п.

Справи по спорах, що виникає при виконанні господарських договорів і за іншими підставами, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом по місцезнаходженню відповідача.

Справи про банкрутство розглядаються господарським судом по місцезнаходженню боржника.

Альтернативної вважається підсудність, при якій справа може розглядатися одним з декількох зазначених у законі судів на вибір позивача.

Справи по спорах при участі декількох відповідачів розглядаються господарським судом по місцезнаходженню одного з відповідачів на вибір позивача.

Винятковоїє підсудність, що допускає розгляд визначених категорій справ лише судами, точно зазначеними в законі:

1) віднесені до підсудності господарського суду справи по спорах, що виникає з договору перевезення, у яких одним з відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом по місцезнаходженню цього органа (перевізника);

2) справи по спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності розглядаються господарським судом по місцю здійснення порушення;

3) справи по спорах про право власності на майно, або про витребування майна з чужого незаконного володіння, або про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцем перебування майна;

4) справи по спорах, у яких відповідачем є вищий або центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва (ст. 16 ГПК)

Незважаючи на відсутність прямого встановлення в господарському процесуальному законі, як особливого виду територіальної підсудності може бути виділена підсудність по зв’язку справ.

Цивільне процесуальне законодавство виділяє такий вид підсудності, однак у літературі по цивільному процесу обґрунтовано критикується віднесення до справ такої підсудності позову, пред’явленого до декількох відповідачів, що проживають або знаходиться в різних місцях, а також зустрічних позовів, що незалежно від їхньої підсудності пред’являються в суд по місцю розгляду первісного позову. У розглянутих ситуаціях можливість вибору надана позивачеві або відповідачеві, отже, це окремі випадки підсудності на вибір зацікавленої сторони.

Рефераты:  Фотокаталитическое окисление — опасное побочное действие | Архив С.О.К. | 2008 | №3

Отже, підсудність по зв’язку справ припустима, наприклад, у випадку вступу в справу третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет суперечки. За змістом ст. 26 ХПК, позови третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги на предмет суперечки, підсудні судові, що вирішує справи, в які вступає вступає третя особа.

Справа, прийнята господарським судом до свого виробництва з дотриманням правил підсудності, повинна бути їм розглянута по суті й у тому випадку, якщо в процесі розгляду справи воно стало підсудним іншому господарському судові (ст. 17 ХПК).

Якщо справа не підсудна даному господарському судові, матеріали справи спрямовуються господарським судам по встановленій підсудності не пізніше п’яти днів із дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи.

У тому випадку, якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу в господарському суді, до підсудності якого відноситься справа, то Голова Вищого господарського суду України або його заступник мають право вимагати будь-яку справу, що мається у виробництві місцевого господарського суду, і передати її на розгляд в інший місцевий господарський суд.

Ухвала про передачу справи по підсудності може бути оскаржено.

ВИСНОВКИ З ДРУГОГО ПИТАННЯ:

Підсудність — віднесення підвідомчого господарським судам юридичної справи до ведення визначеного господарського суду.

У залежності від роду справ і від території, на якій діє той або інший суд, прийнято розрізняти підсудність родову, або предметну, і територіальну, або просторову (місцеву).

Родова підсудність справ допомагає визначити, суд якого рівня системи господарських судів повинний прийняти конкретну справу до свого провадження як суд першої інстанції в залежності від предмета суперечки.

Територіальної іменується підсудність справи судові в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду.

Загальна підсудність визначається місцезнаходженням відповідача.

Альтернативної вважається підсудність, при якій справа може розглядатися одним з декількох зазначених у законі судів на вибір позивача.

Справи по спорах при участі декількох відповідачів розглядаються господарським судом по місцезнаходженню одного з відповідачів на вибір позивача.

Виняткової є підсудність, що допускає розгляд визначених категорій справ лише судами, точно зазначеними в законі:

Підсудність по зв’язку справ припустима, наприклад, у випадку вступу в справу третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет суперечки.

§

Учасники господарського процесу мають юридичний інтерес у справі і в силу цього наділені правом впливати на рух господарського процесу. Їх інтерес до процесу може бути направлений на захист своїх прав або охоронюваних законом інтересів інших осіб в передбачених законом випадках. За цією ознакою розрізнюють матеріально-правовий інтерес і інтерес суспільний ( державний, службовий, функціональний ).

Виходячи з правового статусу, усіх учасників господарського процесу можна поділити на відповідні групи:

1. Господарський суд, який безпосередньо вирішує конкретну справу;

2. Особи, які приймають участь у справі – сторони, треті особи, прокурор, державні органи;

3. Особи, які сприяють здійсненню правосуддя – свідки, експерти, перекладачі, представники.

Загальна засада участі в господарському процесі для усіх осіб, які приймають участь у справі, — наявність господарської процесуальної правосуб’єктності. Слід погодися з думкою В.В.Яркова, що роздільний аналіз господарської процесуальної правоздатності і дієздатності (по аналогії з цивільним процесуальним правом) вряд чи буде плідним, оскільки особи, які приймають участь у справі в господарському процесі, повинні мати їх одночасно. Господарська процесуальна правосуб’єктність пов’язана і похідна від категорій цивільної правоздатності і дієздатності, а також компетенції як основи участі у відносинах адміністративно-правового характеру ( фінансових, податкових, бюджетних та ін. ).

Норми господарського процесуального права чітко встановлюють правові гарантії і правове положення кожного з учасників господарського процесу, їх процесуальні права і обов’язки. Склад учасників обумовлений завданнями господарського судочинства.

Головним і обов’язковим учасником господарського процесу є господарський суд який здійснює судову владу. Тільки господарський суд може розглядати і вирішувати спір про право, підвідомчий господарському суду, і тільки рішення господарського суду є обов’язковим до виконання усіма організаціями, громадянами-підприємцями і посадовими особами на території України.

Згідно ст.19 ГПК України суддею є посадова особа господарського суду. Процесуальний статус судді визначається Законом України „Про судоустрій” і Господарським процесуальним кодексом.

Суддя у господарському процесі користується усіма необхідними правами по виявленню дійсних обставин справи, встановленню прав і обов’язків сторін, які витікають із спірного правовідношення.

Закон передбачає (ст. 20 ГПК)можливість відводу судді господарського суду, що є однією з гарантій об’єктивного і безпристрасного розгляду справ. Суддя не може приймати участь в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу ), якщо він є родичем осіб, які беруть участь в судовому процесі, або буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. Суддя, який брав участь в розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його участю.

Рефераты:  Реферат: Право международных договоров 4 -

При наявності зазначених підстав суддя повинен заявити самовідвід. З цих же підстав відвід судді можуть заявити сторони та прокурор, який бере участь в судовому процесі.

Відвід повинен бути мотивованим, заявлятися у письмовій формі до початку вирішення спору. Заявляти відвід після цього можна лише у разі, якщо про підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті.

Питання про відвід судді вирішується головою господарського суду або заступником голови господарського суду, а про відвід заступника голови – головою господарського суду, який виносить з цього приводу ухвалу в триденний строк з дня надходження заяви. Якщо голова господарського суду прийняв справу до свого провадження, питання про його відвід вирішується президією Вищого господарського суду України в триденний строк з дня надходження заяви про відвід.

ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ:

Учасники господарського процесу – це ті суб’єкти, чиї дії можуть сприяти вірному і швидкому розглядові спору, захисту прав і охоронюваних законом інтересів господарюючих суб’єктів.

§

Сторонами в судовому процесі можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, у тому числі іноземні, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності.

З метою дотримання вимог законодавства щодо правосуб’єктності сторін спору господарський суд вживає заходів для встановлення статусу іноземного підприємства чи організації, яка є учасником судового процесу.

Порядок визначення правового статусу іноземної особи може бути передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

У разі відсутності у міжнародному договорі такого порядку суд має звернутися до норм внутрішнього цивільного законодавства. Зокрема, відповідно до частини другої статті 567 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність іноземних підприємств і організацій під час укладання угод у сфері зовнішньої торгівлі та пов’язаних із нею розрахункових, страхових та інших операцій визначається за законом країни, де створено підприємство чи організацію.Отже, згідно з цією колізійною нормою правовий статус іноземного учасника судового процесу визначається за його особистим законом, який надає можливість визначити обсяг правоздатності та дієздатності іноземної особи.

Правовий статус іноземної юридичної особи визначається за законом країни, де створено (інкорпоровано) юридичну особу.

Правовий статус іноземної фізичної особи визначається за законом країни, громадянином якої є ця особа або в якій вона має постійне місце проживання.

Правовий статус іноземного суб’єкта господарювання підтверджується, як правило, випискою з торговельного (банківського, судового) реєстру країни, де такий суб’єкт господарювання має офіційно зареєстровану контору. Правовий статус іноземних суб’єктів господарювання може також підтверджуватись еквівалентними доказами правового статусу, що визнаються як такі законодавством країни створення, громадянства або місця знаходження такого суб’єкта і видані компетентними органами цієї країни.

Разом з цим, господарському суду підвідомчі справи за участю організацій, які не є юридичними особами. Так, представництва і філії, відокремлені підрозділи юридичної особи, які розташовані поза містом його знаходження, не є юридичними особами. Їм надається майно, юридичною особою, що їх творило, і діють на підставі затверджених ними положень. Керівники представництв і філій призначаються юридичною особою і діють на підставі його довіреності (доручення). Цьому при наявності повноважень відокремлені підрозділи юридичних осіб можуть виступати в господарському суді у якості позивача або відповідача в інтересах юридичної особи і від його імені (Роз’яснення Вищого господарського суду України №02-5/492 від 28.07.94 „Про участь в господарському процесі відокремлених підрозділів юридичних осіб”).

Коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається 1) установчими документами останньої, 2) положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або 3) довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і стягнення здійснюється господарським судом з юридичної особи або на її користь.

Якщо відособлений підрозділ уповноважений звертатися до господарського суду з позовом від імені юридичної особи, то таке ж право має прокурор за місцезнаходженням цього підрозділу.

Підсудність справи визначається відповідно до Розділу III Господарського процесуального Кодексу України за місцезнаходженням уповноваженого відособленого підрозділу, а не юридичної особи. У

Якщо до позовної заяви відособленого підрозділу не доданий документ, що підтверджує відповідні його повноваження, господарський суд повертає позовну заяву на підставі пункту 1 статті 63 Господарського процесуального Кодексу України.

Якщо у справі від імені юридичної особи бере участь відособлений підрозділ, процесуальні документи має право підписувати керівник або заступник керівника цього підрозділу.

Сторони користуються рівними процесуальними правами.Сторони відповідно до ст. 22 ГПК мають право:

Рефераты:  Балет "Ромео и Джульетта" С.С. Прокофьева - Культура и искусство - KazEdu.kz

1)знайомитися з матеріалами справи,

2) робити з них виписки,

3) знімати копії,

4) приймати участь в судових засіданнях,

5) представляти докази,

6) приймати участь в дослідженні доказів,

7) заявляти клопотання,

8) давати усні і письмові пояснення господарського суду,

9) приводити свої докази і міркування по усіх питаннях, які виникають у ході судового процесу,

10) заперечувати проти клопотань і доказів інших учасників судового процесу, оскаржити судові рішення господарського суду у встановленому ГПК України порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, передбаченими їм ГПК України.

Сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 ГПК України, відмовитись від позову або змінити розмір позовних вимог.

Відповідач має право визнати позов повністю або частково.Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси ( ст.22 ГПК України).

Сторони можуть закінчити справу мировою угодою у любій інстанції.

Мирова угода сторін оформлюється в письмовій формі і затверджується господарським судом, про що виноситься ухвала, в якій вказується про припинення провадження у справі ( п.7 ст.80 ГПК України ).

Процесуальна співучасть. Позов може бути подано кількома позивачами чи до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно (ст.23 ГПК України). У цьому випадку усі правила про види співучасті і її класифікація (активна, пасивна і змішана, факультативна і обов’язкова ), вироблене в цивільному процесуальному праві, цілком застосовувані і до господарського процесу.

Співучасники іменуються або співпозивачами (якщо вони виступають на стороні позивача), або співвідповідачами (на стороні відповідача ). Вони наділяються рівними процесуальними правами і несуть однакові процесуальні обов’язки, перелічені у ст.22 і інших статтях ГПК.

Заміна неналежної сторони. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.

Отже, неналежна сторона – особа, у відношенні якої по матеріалам справи виключається припущення про те, що вона є суб’єктом спірного правовідношення.

При цьому усі дії скоєні у процесі неналежною стороною, не мають ніяких правових наслідків для належної сторони. У цьому полягає відміна інституту заміни неналежної сторони від процесуального правоприємства.

Заміна неналежної сторони може мати місце тільки при розгляді справи в суді першої інстанції.

Інститут заміни неналежної сторони в господарському процесі має важливе практичне значення оскільки дозволяє розглядати справу і вирішити спір по суті з найменшою затратою процесуальних засобів, дозволяє скоротити час проведення процесу.

Процесуальне правонаступництво.У випадку вибуття однієї із сторін в спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства або організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це у рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов’язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов’язковими для особи, яку він замінив (ст.25 ГПК України).

Правонаступництво засноване на юридичних фактах цивільного права і відображує взаємозв’язок матеріального і господарського процесуального права. Правонаступництво в господарському процесі ґрунтується на правонаступництві в цивільному праві.

Процесуальне правонаступництво підпорядковується певним правилам, порядок його здійснення регулюється законом. Правонаступництво можливе в любій стадії господарського процесу.

Для допуску у справу правонаступника необхідно пред’явити суду докази правонаступництва, тобто докази, які засвідчують про правонаступництво в матеріальному правонаступництві. Поновлюючи провадження у справі, суд виносить ухвалу.

На період до вступу у справу правонаступника у разі смерті громадянина-підприємця господарський суд повинен призупинити провадження у справі, а при реорганізації юридичної особи – рішення питання про призупинення провадження по справі залежить від господарського суду.

Коли правонаступництво у матеріальному праві настає у відношенні до декількох осіб, то вступ кожного з них у процес залежить від волі кожного з тих, кого суд зобов’язаний сповістити про процес.

ВИСНОВКИ З ЧЕТВЕРТОГО ПИТАННЯ:

Сторонами в господарському процесі є позивач і відповідач.

Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є підприємства та організації, яким пред’явлено позовну вимогу.

Оцените статью
Реферат Зона
Добавить комментарий