Александр иессен — греческая колонизация северного причерноморья
Одним из интереснейших периодов в истории нашей страны является время распространения в причерноморских степях: скифской культуры, знаменующей собою резкий и глубокий перелом в развитии населения нашего юга. Культура скифов, известная нам с VII–VI вв. до х. э., целым рядом основных черт отличается от предшествующей ей культуры бронзового века.
Скифские племена уже широко использовали железо; некоторые из этих племен являлись первыми, самыми ранними скотоводами-кочевниками в причерноморских и приазовских степях; от своих предшественников скифское общество отличалось глубоким имущественным расслоением, выделением племенной знати, распадом социальных отношений первобытно-общинного строя.
В течение целого ряда столетий скифы прошли сложный и долгий путь исторического развития.
Многовековая история греческих городов Причерноморья, длительные их взаимоотношения со скифами и другими насельниками края, сложные взаимодействия двух различных и по своему происхождению, и по внутреннему содержанию культур привели в результате к новой исторической и культурной обстановке на нашем юге, в условиях которой в последующее время шло формирование восточнославянских племен и образование первого русского государства.
Сказанным определяется глубокий интерес эпохи скифов и греческой колонизации не только для местной истории юга нашей страны, но и значительно шире — для всей истории СССР.
Этот интерес нашел свое отражение во множестве специальных исследований и общих исторических работ, посвященных различным вопросам и аспектам истории греческого и скифского мира в Причерноморье.
Тем не менее многие проблемы еще остаются неразрешенными, причем особенно слабо освещены ранние этапы развития как местного скифского населения, так и греческих городов.
В частности, вопрос о возникновении греческих колоний в северном Причерноморье разрабатывается уже свыше ста лет и имеет большую литературу; до сих пор, однако, многие важные стороны этого процесса не получили еще научного освещения.
Внимание исследователей привлекала в первую очередь хронологическая проблема, т. е.
вопрос о времени основания той или иной колонии; значительно меньше интереса вызывало выяснение гораздо более важного по существу вопроса о внутренних закономерностях исторического развития, обусловивших появление греческих городов на северном побережье Черного моря.
Сложная обстановка, возникшая в Греции и в Эгейском бассейне в начале I тысячелетия до х. э.
, после так называемого дорийского переселения, сопровождаемая ускоренным всесторонним развитием хозяйства и культуры, ростом населения, усиленной классовой борьбой, образованием государств и военными столкновениями, вынудила греков, согласно этому взгляду, с VIII в.
начать торговую колонизацию побережий Средиземного моря и прилегающих бассейнов, в том числе и северного Причерноморья[2]. При таком одностороннем подходе совершенно не учитывалось историческое развитие местного населения колонизуемых областей.
В применении к северному Причерноморью это приводило к игнорированию исторического развития, завершившегося ко времени греческой колонизации образованием скифского общества в степях Восточной Европы.
Появление скифов объяснялось при этом миграцией кочевников из глубин Азии, причем на этих кочевников, будто бы, с самого начала оказывали сильнейшее влияние греческая торговля и греческие колонии.
Это влияние многими авторами считалось настолько сильным, что даже своеобразный стиль скифского искусства, так называемый скифский звериный стиль, считался возникшим полностью, или хотя бы в основном своем выражении, под прямым воздействием ионийского искусства (Фармаковский, Еберт, Шефольд)[3].
Таким образом, возникновение греческих городов, с одной стороны, и скифского общества, с другой, — оказывались явлениями, совершенно независимыми друг от друга и как бы только случайно синхронными, тогда как дальнейшая история северного Причерноморья полностью обусловливалась влиянием греков.
Значительно глубже соответствующий круг вопросов разбирался в работах М. И. Ростовцева, опубликованных в 1918–1922 гг.
[4] Однако и у него, несомненно одного из крупнейших дореволюционных историков, касавшихся ранних периодов истории Южной России, в основе всей концепции лежит недооценка местного закономерного исторического процесса и связанная с этим чрезмерно высокая оценка внешних влияний, а также чрезвычайная модернизация в трактовке скифского общества как общества феодального. Поэтому и Ростовцев не смог в достаточной степени выяснить причины и исторические предпосылки греческой колонизации.
В отношении нашей темы основные итоги развития науки за истекшее двадцатилетие могут быть сформулированы следующим образом:
1) Совершенно по-новому поставлен вопрос о процессе формирования скифского общества, представляющего закономерный этап в историческом развитии местного, в широком понимании слова, населения наших степей — этап, — знаменующий собой переход этого населения на высшую ступень варварства.
2) Накоплен большой материал и выполнен ряд исследований, характеризующих условия сосуществования греков-колонистов с местным населением северного Причерноморья.
3) Уточнены датировки многих групп археологических памятников, относящихся как к местному населению, так и к колониям. Уточнены также наши представления и о времени возникновения некоторых колоний.
Однако при наличии таких больших успехов в разработке древней истории Причерноморья вопрос об исторических предпосылках греческой колонизации все же в значительной мере остался неясным, или, по меньшей мере, мало подвинулся вперед в своей разработке.
Греческая колонизация северного причерноморья . реферат. история. 2008-12-09
Реферат на тему
“Грецька колонізація Північного Причорномор’я”
підготовив
студент групи АЕ-044
Домбровський
Костянтин
ВСТУП
Велика грецька колонізація розпочалась у VII
ст. до Н.Х. і тривавла
до IV ст.до Н.Х. Основні причини були зумовлені внутрішнім
положенням в Греції та Іонії. Перша
причина – війни. У VII ст. місто Мілет, розташоване в
Іоніїї, за свідченням істориків зазнавало великих втрат у результаті перської
навали. Саме у цей час почалась массова колонізація Північного Причорномор’я та Північного узбережя Африки. Друга причина – політичні поразки
певних груп населення. Третя – пошук ринку збуту виробів розвинутого грецького
ремісництва.
Історія грецьких колоній Північного Причорномор’я розбита на три етапи:
І етап
(друга половина VII ст. до Н.Х. – V ст.
до Н.Х.)
II етап (V ст. до Н.Х. – IV ст. до Н.Х.)
IIІ етап
(остання третина ІV ст. до Н.Х. – І ст. до Н.Х.)
І
ЕТАП
Початковий етап пов’язаний
із заснуванням у другій половині VII ст. до Н.Х. двох
найдавніших поселень у Північному Причорномор’ї :
Березанського та Таганрогського.Цей етап, який в історії стародавньої Греції
називався архаїчним, для античних міст Північного
Причорномор’я став періодом поступового становлення
економіки, основою якої було сільське господарство. У цей період наладжуються
торгівельні стосунки з острівними полісами Іонії, а саме Хіосом, Родосом,
Самосом, Мілетом, та полісами материкової Греції. У цей період стосунки між
колоністами та місцевим населенням були мирні. Про це свідчить велика кількість
незахищених поселень.
ІІ
ЕТАП
Цей етап війшов в історію стародавньої
Греції як класичний.У цей етап активізується різногалузева економіка полісів,
сільське господарство, ремесла, внутрішня та зовнішня торгівля, зростає
значення Північно Причорноморських центрів у грецькому світі. Поліси Північного
Причорномор’я були одними із
основних експортерів зерна до материкової Греції. Демосфен стверджував, що
Боспор ввозив до Афін 16 700 тонн зерна в рік. У Північному Причорномор’ї побувала воєнна ескадра на чолі з Періклом.
Частина полісів вступила до Делосського союзу.
ІІІ
ЕТАП
Цей етап війшов в історію стародавньої
Греції як еліністичний. У цей період спостерігається занепад економіки грецьких
полісів.
Поняття “колонізація” відрізняється від сучасного
поняття. Поперше, грецькі поліси були незалежними від метрополій. Подруге,
місцеві племена ніколи не були залежними від грецьких полісів. Греки селились
тільки на незайманих теріторіях.
Саме від часів Грецької колонізації два
світи – античний та варварський вступають у тісні торгівельні та культурні
відношення.
У степ надходили мистецькі вироби
майстрів Греції, Боспору, Ольвії : бронзові, золоті, срібні прикраси, ужиткові
предмети, парадний посуд. Зі степу греки отримували : скот, рабів, зерно.
Антична культура мала великий вплив
на культуру скіфів. Античні традиції будування, вживання їжі були поширені
серед скіфів.
Ніконій
Перші античні поселення в Нижньому
Подністров’ї виникають у другій половині VI ст. до Н.Х., ближче до його кінця, на лівому
березі лиману. Серед них відзначається своїм міським характером забудови
поселення біля сучасного с.Роксолани. За античними джерелами, це був Ніконій,
котрий згадується у Псевдо-Скілака, Псевдо-Арріана, Страбона та Птоломея.
Сільські поселення цього часу
розташовані переважно на півноч від Ніконія. Нині відомо близько десятка цих
поселень. Увесь комплекс матеріальної та духовної культури їх мешканцев
свідчить про елінське походження колоністів. Велика кількість знахідок
іонійського виробництва дає підстави вважати, що Ніконій був заснований
вихідцями з району Мілету або власне з самого міста.
У Ніконії на незначній площі
розкопано залишки оборонної стіни, напівземлянкових помешкань, окремі
приміщення житлових будинків. Частину міста знищенно лиманом. Міський характер
забудови Ніконія, наявність сільської округи свідчать про те, що місто напевно
мало статус поліса. Це підтверджує також той факт, що другий міський центр Нижнього
Подністров’я, Тіра, судячи з браку там культурного шару
другої половини VI ст. до Н.Х., очевидно, був заснований пізніше від Ніконія. Тобто Ніконій
був єдиним міським центром у цьому районі впродовж декількох десятків років.
Ніконій у другій половині VI ст. до Н.Х. був невеликим
містечком. Його теріторія навіть на етапі розквіту становила не більше 6-7 га.
Забудова міста складалася переважно із землянок та напівземлянок, які слугували
житлом грецьким поселенцям. У VI ст. до Н.Х. Ніконій не мав оборонних укріплень, що свідчить про мирні
стосунки із сусідніми племенами.
Ніконій рано встановлює тісні
торгівельні відносини з іншими античними містами, зокрема з Істрією, Ольвією та
з острівними центрами : Хіосом, Лесбосом, Фасосом тощо. З другої половини VI ст. до Н.Х. починається і
дедалі зростає імпорт з Аттіки, що свідчить про зміцнення зв’язків з Афінами. З Афін до Ніконія надходить у великій кількості й
ассортименті столовий керамічний посуд, різні прикраси, терракотові скульптурні
зображення, пастові буси, фінікійське скло, а також олія та вино в амфорній
тарі. Основою добробуту населення було сільське господарство. Ремісницька
діяльність не виходила за межі хатних ремесел.
Із середини V
ст. до Н.Х. у Ніконії відбувається перехід
до звичайного грецького наземного будівництва. Зводяться захисні споруди. На
рубежі першої та другої третин V ст. припиняється життя на
поселеннях сільської округи. Побутує думка, що в 437 р. до Н.Х. під час експедиції Перікла в Понт Евксінський до складу
Афінського морського союзу ввійшли Тіра з Ніконієм
Розквіт Ніконія в останній третині
ІV ст. до Н.Х.
припинився. Це пов’язують із походом Зопіріона –
полководця Александра Македонського – проти скіфів або з просуванням у Добруджу
царя Атея.
ТІРА
Найбільш
значним античним містом у Нижньому Подністров’ї була Тіра.
Від залишків міста зберіглося
небагато : частину його знищено лиманом, частину при будівництві середньовічної
фортеці. Розкопано нині тільки одну ділянку площею 0,5 га, де знайдено залишки
вулиць, житлових будинків, захисних стін та башт, що датуються часом від VI ст. до Н.Х. до середини ІV ст. до Н.Х.
Археологічні знахідки дають
підстави вважати, що Тіра була заснована вихідцями із Мілета. На першому етапі
навколо міста на правому березі лиману жодних сільських поселень не було.
Виходячи з того що на цей час вже вснує Ніконій із власною сільською округою,
поселення якої розташовані на лівому березі лиману, ймовіино припустити, що
рання Тіра мала значну торгівельну спрямованість. Про це свідчить значна
кількість парадного столового керамічного посуду, а також амфор, які знайдено в
ранніх культурних шарах Тіри. У цей час Тіра активно торгувала з Хіосом,
Іонією, Істрією, а з V ст. до Н.Х. починається імпорт з Аттіки. Потреби ж міста в
сільскогосподарській продукції могли цілком задовольнятися за рахунок
приміської округи та округи Ніконія.
Тіра як місто V ст. нам не відома, але значно більші відоиості про Тіру часів
розквіту. Досліджені залишки дають підставу вважати, що Тіра в цей час має
типовий для античного міста вигляд. Тут зводяться звичайні для Греції наземні
сирцево-кам’яні житлові будинки із внутрішніми дворами,
зводяться фортечні мури. Знайдені архітектурні деталі, що свідчатьпро наявність
ордерних споруд. Відомі також залишки мармурової скульптури бика, Деметри,
Афродіти. Площа міста сягала 6-12 га, а кількість населення – 2-4 тис. чоловік.
Навколо Тіри на правому березі лиману з’являються
нечисленні сільські поселення.
У другій чверті ІV ст. до Н.Х. починається
карбування власної монети із зображенням на аверсі голови Геракла, голови
божества Тіраса і голови Деметри. На реверсі – бика або голови коня.
Карбування монет, а також знахідка
почесного декрета на честь невідомого громадянина Тіри, де згадуються Рада,
народ, колегія архонтів, свідчать про те, що Тіра вже стала повноцінним
демократичним полісом.
Основою добробуту Тіри на цьому
етапі було сільське господарство. Про це свідчить зображення на тірських
монетах, які були в обігу від останньої третини ІV ст. до Н.Х. по другу третину ІІI
ст. до Н.Х. Реміснича діяльність пов’язана головним чином із будівельною справою та хатніми ремеслами.
Поширеною була торгівля як із середземноморськими центрами : Фасосом, Родосом,
Аттікою, Кізіком, так із чорноморськими центрами : Гераклеєю, Сінопою, Томами,
Каллатісом, Ольвією, Херсонесом, містами Боспору. До середини ІV ст. до Н.Х. олію та вино
завозять переважно з Гераклеї, пізніше – із Сінопи та Фасосу, наприкінці ІV ст. до Н.Х. розпочинається імпорт із Родосу.
Нам невідомо якою мірою торкнулися
Тіри найбільш значні події в Західному Причорномор’ї в ІV ст. до Н.Х. У всякому разі у Тірі немає жодних слідів
руйнувань, як це було у Ніконії.
Але доля цього міста не могла
значно відрізнятися від долі інших античних держав у Північного Причорномор’я, які в другій половині ІІІ ст. до Н.Х. вступають у затяжну військову та економічну кризу, пов’язану здебільшого з переміщенням навколишніх племен, що призводило до
руйнації сільських округ. Послаблення ролі сільського господарства в економіці
міст було спричинено також погіршенням кліматичних умов – поступовим
потеплінням і нарастанням десь на початку ІI ст. до Н.Х. посушливого клімату. У Тірі, як і в
Ольвії, в середині ІІI ст. до Н.Х. припиняється життя на сільських поселеннях Нижнього Подністров’я. Тому місто втрачає економічну основу свого добробуту.
Карта поселень на берегах Буго-Дніпровського
лиману.
ОЛЬВІЯ
Освоєння греками – вихідцями з Мілета –
Нижньобузького регіону відбувалося поступово. Після заснування поселення на
Березанському півострові в другій половині VІI ст. до Н.Х. виникає
ремісниче поселення, найімовірніше сезонне селище на узбережжі Ягорлицької
затоки. У першій половині VI ст. до Н.Х. з’являються поселення на правому березі
Буго-Дніпровського лиману до Ольвії і включно. Є досить вагомі підстави
вважати, що колонізація була організованою тільки стосовно Березанського
поселення, і в цьому ж випадку вона цілком могла мати торгівельний характер. Що
ж до Ольвії, а тим більше її навколишніх поселень, то колонізація була,
вочевидь, стихійною і мала аграрний характер.
Поява ознак державності, що
простежується археологічно, припадає в Ольвії на кінець третьої – четверту
чвертьVI ст. до
Н.Х., при чому ці явища не збігаються з початком “класичної” урбанізації міста
: з переходом дор сирцево-кам’яного будівництва,
формування чіткої вуличної мережі. Такого формування Ольвія зазанала лише в
першій чверті V ст. до Н.Х.
Це дозволяє вирізнити в історії
архаїчної Ольвії той час, коли вона ще не була ані містом, ані державою, а була
просто поселенням. Хронологічно він відповідає другій чверті – середині третьої
чверті VI ст. до
Н.Х. Поселення в той час розвивалося на теріторії Верхнього міста. Ця теріторія
була забудована землянками та напівземлянками, які нічим не відрізнялися від
інших поселень. Агори ще не було, але вже був західний теменос із культами
Апполона Лікаря, Афіни та інших божеств. У політичному відношенні Ольвія навряд
чи могла являти собою чітко оформлену структуру общинного типу.
Становище у регіоні та в Ольвії
круто змінюється наприкінці третьої – в останній чверті VI ст. до Н.Х., коли ольвійське
поселення набуває рис, властивих центрам державних полісних організацій, і
через те з’являються підстави вважати 30-ті роки VI ст. до Н.Х. часом
становлення Ольвійської держави. Одночасно відбувається посилення аграрного
освоєння регіону в цілому та узбереж Буго-Дніпровського лиману зокрема. Процес
освоєння регіону характеризується поступовістю, малою чисельністю колоністів у
кожній групі та великою кількістю груп. Усе це свідчить про стихійність чи,
щонайменше, про слабку організацію колонізаційного потоку в останній чверті VI ст. до Н.Х. Тільки
наприкінці архаїчного часу з’являєтья певна державна
регламентація. Масштаб освоєння як сільських теріторій, так і самої Ольвії в
останній чверті VI ст. до Н.Х. свідчить про те, що це реально могло відбуватися тільки завдяки
великому припливу поселенців із Греції.
Уже в архаїчний час у Нижньому
Побужжі спостерігається певна соціальна та майнова диференціація, про що,
зокрема, дізнаємося з листа жителя Березанського поселення вирізьбленного на
свинцевій пластині. У листі іде мова про заможнього громадянина Ахіллодора, який
мав маєтність та рабів, а також згадуються категорії вільних залежних або
напівзалежних осіб. Загалом соціальна структура населення Ольвії була типовою
для античного світу.
Побутує думка, що спочатку
Ольвіївська держава мала аристократичну форму правління. Про це свідчить
наявність тут осіб, яких можна вважати аристократами за їхнім становищем. Це
вже згаданий Анаксагор; Археанакс, який присвятив богові статую; Афіномандр;
Тихон – син Гекатокла, який зробив багаті пожертви для ольвійського теменосу.
Навіть у ці ранні часи багато
ольвіополітів володіли писемністю, були знайомі з грецькою літературою,
мистецтвом. Це засвідчують епіграфічні пам’ятки різних
типів, знайдені у в Нижньому Побужжі. Багато знайдено під час розкопок й інших
пам’яток писемності – графіті – на посудинах, а також на
виробах із кістки та металу. Чи не більшість із них є присвятами різним
божествам : вони містять імена богів або окремі літери цих імен. Тут згадуються
Апполон, Ахілл, Зевс, Афіна, Гермес, Афродіта та ін.
Упродовж V
ст. до Н.Х. торгівля з Грецією
здійснювалася в старих напрямах де переважав обмін Хіосом, Самосом, Лесбосом,
Клазоменою, Родосом. Із Самосу імпортували олію, смугастий посуд, теракоту,
скульптуру, архітектурні деталі. З Клазомени – у певній кількості вино та
розписний посуд. З Родосу імпортувався розмальований посуд. На початку
іонійські міста втрачають свої позиції у зв’язку з
поразкою Іонійського повстання та розгромом Малої Азії. Активізується
діяльність Аттіки, особливо Афін. Переважно масу товарів становив парадний
посуд. Також знаходять теракоту, ювелірні вироби, скульптуру, зброю. У ІV ст. до Н.Х. поліпшуеться
торговля з Афінами, в ОльвіЇ знайдено п’єдестал для статуї
з ім’ям відомого афінського скульптора Параксителя.
Послаблюється контакти з іонійськими центрами. Крім Хіосу продовжується
торговля з Родосом (тепер імпортом було вино). Особливо тісними були зв’язки з Фасосом – чи найбільшим центром виноторговлі класичної та
ранньоеліністичної Греції. Продукція, що йшла з Ольвії : зерно (Ольвія – за
свідченням Геродота – посередник між скіфами-орачами і материковою Грецією).
Ольвія також активно торгувала з
варварами. Характер знахідок і відсутність монет свідчили про те, що в торговлі
з місцевим населенням переважав натуральний обмін. Греки одержували за свої
вироби переважно продукти сільського господарства та промислів. Найбільш
активні торгівельні стосунки припадають на V ст. до Н.Х. при чому спостерігається значне
розширення експорту до осілих племен лісостепу. Сюди вивозили амфори,
чорнолаковий посуд, прикраси, зброю. У богатих курганних похованнях золоті та
срібні прикраси, предмети озброєння, вино в амфорах парадний посуд. Таким чином
між Ольвією та скіфами у V ст. до Н.Х. налагоджуються тісні торгівельні стосунки. Посилення
відбувається в першій половині V ст. до Н.Х. адже од цього часу Ольвія вже створила економічний потенціал,
який дозволив їй почати активний обмін зі скифами, як привізною так і своєю
продукцією. У V ст. до Н.Х. Ольвія була великим полісом який вів активну торгівлю з
полісами Егейського, Середземного та Чорного морей.
БОСПОР
ПОНТІЙСЬКИЙ
Перше грецьке поселення в Північно-Східному
Причорномор’ї яке поглинуло море, заснували вихідці з
міста Клазомени, що в Малій Азії, наприкінці VІІ ст. до Н.Х. поблизу міста Таганрог. Недоброзичливість
і небажання варварів налагоджувати торгівельні відносини, певно, через брак
власних товарів спричинили розселення греків через 20-30 років після заснування
Таганрогського поселення. Було обрано найбезпечніше та найвигідніше місце для
заснування у 580-570 рр. Першого поліса, яким став Пантікапей. Крім джерел
питної води і родючої землі, зручної гавані та сировини для будівельних робіт і
ремесел, бралася до уваги безпека поселення. Пантікапей містився на найвищій
точці Керченського півострова – горі Мітрідат, звідкіля було добре видно
навколишні землі і море. Синхронно з цими полісом, але не пізніше другої чверті
VІ ст. до Н.Х.,
на відносно невеликих відстанях один від одного виникли ще кілька полісів :
Німфей, Тірітака, Гермонасса та Кепій. Лідером масової колонізації був Мілет.
Але деякі міста були засновані вихідцями з інших полісів. Так Фанагорія була
заснована мешканцями іонійського міста Теоса, які, за Геродотом, залишили його
після захоплення персами. Полісна система стала основною формою політичної,
соціально-економічної та релігійно-культурної організації греків на Боспорі. До
свого переселення вони не знали іншої державної структури. Поліс становив
невідривну частину їхнього світогляду і свідомого розуміння власної діяльності
в колективі куди входили тільки вільні громадяни – чоловіки.
Грецькі поліси на Боспорі, значно
зміцнившись і розширивши економічну діяльність, наприкінці першої чверті V ст. до Н.Х. вступили в новий
етап свого історичного розвитку. Зовнішньо політична ситуація в Північному
Причорномор’ї зазаналарізких змін у зв’язку з появою войовничих скіфських номадів, які почали інтенсивно
освоювати степові простори від Дону до Дунаю. Перед загрозою їхніх нападів
греки на деякий час залишили сільські поселення, що становили головну
економічну базу полісів. Причому таке становище спостерігається у всіх регіонах
Понту. Земля оброблялася поблизу міст, значно зросла господарська і торгівельна
діяльність. З рештою це спричинило політичну, релігійну та економічну
консолідацію окремих міст, а опісля і поступове, впродовж багатьох десятиліть,
формування унікальної Боспорської держави. З “Історичної бібліотеки” Діодора
Сицілійського відомо, що на Боспорі 42 роки царювала династія Археанактидів. За
загальновизнаною хронологією, захоплення ними влади припадає на 480 р. до Н.Х. Саме з цього часу починається відлік
історії Боспорської держави. Найвірогідніше вважати, що засновник роду
Археанактидів походив з мілетської аристократії. Напади
скифів продовжувалися в V ст. до Н.Х. Як
свідчать археологічні дослідження, сліди значних пожеж і руйнувань першої чверті V ст. до Н.Х. зафіксовано на багатьох
поселеннях і в
деяких містах, зокрема на околицях Фанагорії і Мірмекії. В Пантікапеї знайдено спеціальну
майстерню цього часу з виготовлення та ремонту зброї. Становище на Боспорі погіршувалося
ще й тому, що
взимку скіфи, як свідчить Геродот, переправлялися з приазовських степів через Керченську
протоку в Синдіку. Якщо під час таких переходів вони і не нападали на греків,
то брали з них, як показує подальший характер боспоро-скіфських відносин,
обтяжливу данину. Таким чином внаслідок зростаючої небезпеки з боку номадів, а можливо, і деяких меотських
угруповань, на Боспорі виникла загальна потреба воєнного об’єднання боспорських міст. Перебуваючи
в оточенні
войовничих племен і знаючи про розгром персами своєї метрополії, греки могли
сподіватися лише на власні сили. Вони добре розуміли значення згуртованості і
взаємовиручки. На роль стратега за власною волею громадяни обрали Археанакта, який успадкував це
ім я від свого
предка і, можливо, обіймав посаду есимнета в Пантікапеї. Невідомо, чи всі поліси
одразу увійшли до цієї оборонної федерації і які функції в ній виконував
стратег. Але, судячи з подальшого розвитку подій, саме він, скориставшись
якоюсь нагодою, став правити одноосібно.
Першими
об’єктами експансії Археанактидів стали, очевидно, азіатські міста
Боспору та землі найближчих до них синдо-меотських племен. Їх підкорення не
тільки давало змогу розширити хори полісів і
заспокоїти їхніх громадян, а й мати прибутки від господарської діяльності місцевого населення.
Ці правителі найкраще показали себе в організації оборони полісів, які
входили до їхньої держави, та в сфері релігії, зокрема утвердженні культу Аполлона Ієтроса. Насамперед за часів
їхнього правління була збудована і укріплена Тірітакська оборонна система, яка
складалася з насипного валу завдовжки близько 25 км і глибокого рову.
Такого типу споруда, звичайно, вимагала
централізованого керівництва і участі великої кількості населення. Можливо, що
в найтяжчих роботах використовувалася праця захоплених у полон
варварів. Гірітакський вал захищав
Пантікапей, що став столицею Боспору, Мірмекій, Тірітаку, Порфмій, а на
азіатському боці — острови та миси з містами Фанагорія, Кепи, Гермонасса. Новий прохід через протоку в
Синдіку скіфи перенесли ближче до
Німфея, але згодом і він втратив свою ефективність.
За
Археанактидів близько середини V ст. до Н.Х. греки збудували великий храм Аполлона на акрополі в Пантікапеї. Він став
загальнобос-порським центром культу верховного бога і заступником релігійної
амфіктіонії. Археанактиди, — якщо не самі правителі, то представники їхнього
роду, — традиційно виконували в цьому храмі обов’язки
жерців.
За розповідями того ж Діодора
Сіцилійського знаємо, що після Археанактидів владу на Боспорі отримав Спартак і
правив сім років. Згідно з даними сучасної історичної термінології та
хронології, ним була започаткована нова
династія — Спартокідів. яка царювала з 438
р. до 109 р. до Н.Х. Конкретна етнічна приналежність цього правителя, як
і те, яким чином до нього перейшло правління, не відзначається жодним античним
автором. Тому висловлюються різноманітні версії
щодо його походження, а разом з тим і причин, як і чому він захопив владу.На наш погляд, Спартак (за боспорською
мовною традицією — Спарток)
походив із фракійського (малоазійського) царського роду і з’явився на Боспорі внаслідок
династійного шлюбу з дочкою останнього
Археанакида, який не мав синів як прямих спадкоємців. Владу він не завоював, а за Діодором Сицилійським, отримав.
Боспорці добре знали нього, мабуть,
тому, що він при Археанактидах обіймав значні державні посади і мав
довіру полісів.
Занепад
Боспору приходиться на І ст. до Н.Х.
Список використаної літератури
2.
Геродот
“Історії в дев’яти книгах”
3.
В. Зубар
“Античний світ Північного Причорномор’я”
4.
Я.
Пастернак “Археологія України”
5.
С.
Кражницький “Україна крізь віки”. Том 2 “Античні держави Північного Причорномор’я”
Греческие колонии причерноморья
Официальная версия начала древнегреческой колонизации:
Причин начала переселения древних греков на побережье Чёрного моря, или великой греческой колонизации было несколько. К ним можно отнести прежде всего рост населения в ряде полисов, нехватку земли, продовольствия. Оказавшиеся безземельными греческие граждане покидали родные места в поисках счастья на чужбине.
Ещё одна причина массовых отъездов была связана с борьбой между различными группами населения за власть. Проигравшие в этой борьбе вынуждены были покидать родину, переселяться в чужие края.
Как правило, к отъезду из Греции люди готовились заблаговременно: намечали маршрут, запасались пищей и всем необходимым. Остальные горожане оказывали помощь отъезжающим, так как были заинтересованы в избавлении от всех голодных и недовольных. Они помогали снарядить корабль, снабжали запасом пищи и воды, выделяли охрану на случай нападения пиратов. Оказывая помощь землякам, отправляющимся в чужие края, горожане также рассчитывали на установление с ними торговых связей в будущем.
Ко времени основания греческих поселений в Причерноморье греки уже имели некоторые знания об этом районе. Этому способствовали эпизодические посещения ими черноморских берегов в предшествующую эпоху, что нашло отражение в мифах, часть которых, несомненно, относится еще ко II тысячелетию до н. э. Следы знакомства греков с северным побережьем Черного моря сохранились и в гомеровском эпосе: некоторые исследователи относят к берегам Северного Причерноморья часть плаваний героя Одиссея.
Все крупнейшие греческие города Северного Причерноморья были расположены на побережье моря или лиманов, в удобных в стратегическом и географическом отношении местах. Планировка городского ансамбля находилась в тесной связи с рельефом местности.
Ольвия
Ольвия, находившаяся на правом берегу Бугского лимана, в плане имела трапециевидное очертание (рис. 1), ограниченное с суши глубокими естественными балками.
1. Ольвия. План (с указанием мест раскопок Б. В. Фармаковского)
Ольвия. Современный вид
Херсонес
Херсонес был распланирован на полуострове, и поэтому городская площадь следовала его контурам
Херсонес. План города и крепостные ворота, III в. до н.э. (над ними проем римского времени)
в натуральную величину
Херсонес. Современный вид
Пантикапей
Композиционным центром городского ансамбля Пантикапея, расположенного в глубокой бухте Керченского пролива, являлась высокая гряда, возвышавшаяся над местностью. На ней располагался акрополь. Город террасами опоясывал холм (Митридат) и спускался на равнинную часть.
Пантикапей. Современный вид.
Фанагория
Фанагория в плане имела вид неправильного четырехугольника
Фанагория. Современный вид
Подробнее о Фанагории
Фанагория -Музей-заповедник
Танаис
Танаис — почти квадрат.
Танаис. Современный вид
Довольно часто можно наблюдать расположение городов на двух террасах. Примером тому могут служить Ольвия, боспорские города Фанагория, Кепы и др.
Кепы
больше информации
Тиритака
Оригинал
план-схема городища Тиритака
Тиритака. Современный вид
Раскопки древнегреческого городища Тиритака
Подробнее
Мирмекий
Мирмекий. Современный вид
Территория городов была сравнительно невелика. Ольвия в пору своего расцвета занимала площадь около 50 га, Херсонес — примерно 40 га, Фанагория — около 50 га, Кепы — 20—25 га.
Города обносились стенами. Остатков древнейших городских стен открыто очень мало. Это стены боспорских городов Тиритаки и Пантикапея. Пантикапейские стены были сложены из полигональных или тесаных блоков, образующих два панциря. Пространство между ними заполняли огромные каменные глыбы. Стены Тиритаки были сооружены из сырцового кирпича на каменном фундаменте в начале V в. до н.э. Интересно, что они были построены в промежутках между отдельными домами и потому имели характер простой ограды. Позднее, в IV—III вв. до н.э., первоначальные стены Тиритаки были укреплены (рис. 3). О стенах с башнями, окружавших Ольвию в начале V в. до н.э., мы знаем только по сообщению Геродота.
ИСТОЧНИК
Гермонасса
Или Тмутаракань
Подробнее о древнем городе Гермонасса
Горгиппия
Визуализация Горгиппии и Турецкой крепости Анапа.
http://anapatoday.com/blogs/by-post-id/826/
Подробней о Горгиппии
Горгиппия – древний античный город и царство Гермеса
