Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення – реферати та учбові матеріали на um.co.ua

Головна особливість цієї групи заходів адміністративного припинення в тому, що вони застосовуються з метою забезпечити нормальний хід провадження у справі, носять забезпечувальний характер.

за змісту примусового впливу серед заходів процесуального примусу слід розрізняти, по-перше, заходи обмеження особистих немайнових прав (доставлення, затримання, привід, примусовий огляд, особистий огляд), по-друге, заходи обмеження майнових прав (вилучення, арешт, огляд речей, затримання транспортних засобів і іншого майна, примусове виконання постанови про накладення штрафу, відсторонення від керування транспортним засобом).

адміністративне затримання на термін до трьох годин може бути вироблено, якщо крім загальної передумови – вчинення адміністративного порушення, – є одне з наступних додаткових умов:

1) наявність серйозних підстав припускати, що активні протиправні дії будуть продовжуватися, що порушник може завдати шкоди громадським інтересам, іншим громадянам, собі;

2) коли вичерпано інші заходи впливу, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справи і виконання постанови по ньому.

Особи, які вчинили дрібне хуліганство, торгівлю з рук у невстановлених місцях, які порушили порядок організації мітингів і демонстрацій, можуть бути затримані до розгляду справи начальником (заступником начальника ОВС або суддею). Максимальний термін такого затримання – три доби.

Особи, які порушили прикордонний режим, режим в пунктах пропуску через державний кордон, режим Державного кордону Російської Федерації у випадках, необхідних для з’ясування обставин порушення, встановлення особи можуть бути затримані на термін до трьох діб з повідомленням про це письмово прокуророві протягом 24 годин з початку затримання. Якщо порушник не має документів, що засвідчують його особу, з санкції прокурора (судді) затримання може бути продовжено до 10 діб.

Велика увага адміністративному затриманню приділяє ТК РФ. З метою припинення порушень митних правил начальник митного органу або його заступник приймає рішення про затримання. Термін адміністративного затримання на загальних підставах – до трьох годин. Частина 2 ст. 331 ТК РФ дозволяє затримувати на термін до трьох діб з письмовим повідомленням про це прокурора протягом доби, а з санкції прокурора – до 10 діб в. випадках, якщо:

1) є достатні дані про переміщення особою через митний кордон товарів, прихованих в своєму тілі;

2) особа чинить опір у проведенні особистого огляду;

3) особа, будучи викритим в порушенні митних правил, намагається сховатися;

4) особа перешкоджає встановленню його особистості.

На практиці можливі випадки, коли громадянин затримується в адміністративному порядку, а потім по факту правопорушення порушується кримінальна справа і затримання оформляється як кримінально-процесуальне. Громадянин може бути визнаний підозрюваним і підданий затриманню на основі КПК України тільки в тому випадку, якщо порушено кримінальну справу.

Важливо забезпечити законність застосування цього заходу. З цією метою КоАП РРФСР і ТК РФ передбачено, що про адміністративне затримання складається протокол, Закріплено право оскарження затримання в вищестоящий орган, прокурору, до суду. «У провадженні у справі про порушення митних правил у разі адміністративного затримання фізичної або посадової особи на термін понад три години може брати участь адвокат або здійснює юридичну допомогу представник такої особи », – сказано в ст. 306 ТК РФ, яка закріплює ще одну гарантію законності затримання. Крім того, діє загальне правило: прокурор має бути повідомлений, якщо затримання здійснюється більше 24 годин, а затримання на строк понад 72 (48) годин допускається тільки з санкції прокурора (судді).

доставлення – Необхідний захід, коли потрібно припинити порушення або коли про деликте обов’язково повинен бути складений протокол, але це неможливо зробити на місці, а також коли громадянина необхідно помістити в витверезник. Дана міра має багато спільного з адміністративним затриманням, проте вони розрізняються по ряду ознак.

По-перше, на відміну від доставлення, що представляє собою примусове перепровадження особи в службове приміщення, під адміністративним затриманням розуміється примусове короткочасне обмеження свободи дій і пересування порушника, який міститься в спеціальному приміщенні.

По-друге, час, необхідний для доставлення порушника, чітко не визначено. У законодавстві зазначається лише, що воно має бути здійснене в якнайкоротший термін (ст. 238 КпАП РРФСР). Особи, які вчинили порушення, можуть бути доставлені в міліцію, в приміщення воєнізованої охорони, а також в медвитверезник, медичний заклад, штаб ДНД. Знаходження в штабі ДНД доставленого туди особи не може тривати більше однієї години.

По-третє, доставлення здійснюється більш широким колом осіб, ніж затримання. Це працівники міліції, дружинники, представники державної та відомчої лісової охорони, державного мисливського нагляду, рибоохорони, військовослужбовці внутрішніх військ, воєнізованої охорони, громадські інспектори охорони природи і лісоохорони.

По-четверте, доставляються не тільки особи, які вчинили адміністративне порушення, а й особи, підозрювані в скоєнні злочину.

По-п’яте, затримання оформляється процесуально шляхом складання спеціального протоколу.

Доставлення проводиться до складання протоколу про проступок, на стадії адміністративного розслідування. А привід здійснюється після складання протоколу, на стадії розгляду справи. Підставою для приводу є ухилення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство, дрібне розкрадання і ряд інших правопорушень, від явки за викликом органу внутрішніх справ або судді. Рішення начальника ОВС, судді про привід виконують працівники міліції. Громадянина призводять, і він повинен знаходитися там, де розглядається справа. Цей захід припиняється після винесення постанови у справі.

Привід може здійснюватися також для офіційного застереження, медичного огляду. Привід присікає ухилення особи від виконання обов’язків з’явитися в суд, ОВС, медичний заклад; забезпечує умови для виконання процесуальних дій, які не можна здійснювати заочно; виробляється на підставі акта, прийнятого суддею, начальником ОВС, іншим уповноваженим законом особою письмово або усно; здійснюється працівниками міліції; складається в надсиланні в приміщення, в якому проводяться процесуальні чи інші правозастосовні дії на термін їх проведення.

Особистий огляд здійснюється уповноваженими на те посадовими особами органів внутрішніх справ, прикордонних військ, воєнізованої охорони, митних та ін. органів однієї статі з особою і в присутності двох понятих тієї ж статі. Доступ інших осіб в приміщення, де проводиться огляд, повинен бути виключений.

У вересні 1997 р ГТК РФ затвердив інструкцію «Про порядок особистого огляду фізичних осіб, які прямують через митний кордон Російської Федерації». Цей правовий акт детально регулює фактичне і процесуальне (рішення начальника митного органу) підстави огляду, його процедуру (де, коли, в чиїй присутності, хто, в якому порядку проводить огляд).

огляд речей уповноваженими посадовими особами здійснюється, як правило, в присутності особи (його законних представників), у власності або володінні якого речі знаходяться. У випадках, що не терплять зволікання, огляд може бути проведений за відсутності власника (власника), але за участю двох понятих. Статтею 342 ТК РФ передбачено, що огляд товарів, транспортних засобів, документів, приміщень як самостійна процесуальна дія проводиться в присутності понятих.

Про особистий огляд і огляд речей складається протокол або робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне, затримання або в протоколі про адміністративне порушення.

Посадові особи вилучають у порушників предмети (речі та документи), які з’явилися знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом порушення (наприклад, холодну, вогнепальну зброю, наркотичні речовини). При вчиненні порушення, за яке може бути накладено стягнення у вигляді позбавлення прав у водія (судноводія), вилучається посвідчення на право керування транспортним засобом.

Процесуальне вилучення безоплатно, носить тимчасовий характер, воно триває до прийняття постанови у справі, в якому має бути вирішено питання про вилучені товари та інші предмети. Таке вилучення має забезпечувальний характер, так як здійснюється з метою забезпечення і використання в справі речові докази, а також забезпечення виконання постанов про конфіскацію, штраф, стягнення вартості товарів і транспортних засобів. У ряді нормативних актів цей захід називається затриманням майна.

Вилучені речі перераховуються і описуються в протоколах або у доданих до них описах, пред’являються присутнім особам, доставляються в офіційні приміщення для зберігання, оцінюються в рублях на підставі державних регульованих цін, а при їх відсутності – на підставі вільних (ринкових) цін.

Арешт на майно може бути накладено, якщо його неможливо вилучити (затримати). Фактично він означає заборону або обмеження користування, володіння, розпорядження майном до прийняття постанови у справі з залишенням його в місці, де живе або куди має доступ особа, яка притягається до відповідальності, його законні представники. Арештоване майно може бути передано на зберігання.

За митних справах постанову про накладення арешту може бути винесено начальником митного органу або особою, яка їх заміняє, за результатами його виконання повинен складатися протокол. В податкових справах арешт майна рахунків здійснюється посадовими особами податкової поліції. Ними арешт може бути накладено лише на те майно, вартість якого необхідна і достатня для повного погашення недоїмки та інших обов’язкових платежів, а також витрат по оцінці, зберігання, транспортування та реалізації майна.

За недотримання порядку володіння, користування, розпорядження майном, на яке накладено арешт, винні можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності (ст. 125 НК РФ, ст. 447 ТК РФ, ст. 87 Закону «Про виконавче провадження»).

Транспортні засоби можуть бути затримані, Якщо керуючі ними особи не мають при собі документів на право керування, якщо вони не зареєстровані, не пройшли технічного огляду, мають несправності гальмової системи, рульового управління. Затримання означає заборону експлуатації транспортного засобу з приміщенням його на охороняється місце. Фактично, це вилучення майна. Районна, міська адміністрація встановлює порядок зберігання транспортних засобів і розмір оплати за таку «послугу»;

Постановою Уряду Свердловської області в 1997 році було затверджено Типове положення «Про порядок зберігання, оплати і видачі транспортних засобів». У ньому, зокрема, говорилося:

Видача транспорту здійснюється після усунення причини затримання, оплати встановлених сум за зберігання і доставку з використанням спеціального транспорту.

Але в ст. 245 КпАП РРФСР передбачено затримання «до усунення причин затримання». У постанові Уряду видача транспортних засобів обумовлювалася також оплатою встановлених сум за зберігання і доставку транспортних засобів. Така норма суперечила не тільки ч. 1 ст. 245 КпАП РРФСР. Затримання майна обмежує право власника користуватися ним (ст. 35 Конституції Російської Федерації), а обмеження прав громадянина може бути зроблено тільки федеральним законом (ч. 3 ст. 55 Конституції). До постанови Уряду на підставі протесту прокурора Свердловської області були внесені зміни.

20 квітня 1999 р МВС РФ видало Наказ «Про затвердження настанови по роботі дорожньо-патрульної служби державної інспекції безпеки дорожнього руху …», яким передбачено, що співробітник ДПС виробляє затримання транспортного засобу:

– Яка не зареєстрована в установленому порядку;

– Не пройшов державний технічний огляд;

– Має несправності, за наявності яких відповідно до Правил дорожнього руху Російської Федерації експлуатація забороняється.

Але ст. 245 КпАП передбачає вичерпний перелік підстав для затримання транспортного засобу. Цей перелік не містить названих вище підстав, при яких транспортний засіб затримується і поміщається на платну стоянку.

На щастя для водіїв, МВС зрозуміло помилку і 21 червня 1999 р привело свій акт у відповідність до закону. Незаконні норми відзначили, а як бути з шкодою, завданою громадянам при їх застосуванні в, протягом двох місяців? У таких випадках норми потрібно не відміняти, а анулювати.

Види адміністративних стягнень | адміністративних стягнень | II. Термін давності накладення адміністративних стягнень | адміністративних проступків | Адміністративна деліктної та адміністративна деліктологія | Поняття і правова основа провадження у справах про адміністративні правопорушення | Завдання і принципи провадження у дідам про адміністративні правопорушення. Право на захист | Докази у провадженні у справах про адміністративні правопорушення | Учасники виробництва | Терміни у виробництві |

Діяльність учасників адміністративного процесу розвивається в часі як послідовний ряд пов’язаних між собою процесуальних дій по реалізації прав і взаємних обов’язків. Процес проходить кілька змінюють один одного фаз розвитку, або стадій. Під стадією слід розуміти таку порівняно самостійну частину виробництва, яка, поряд з його загальними завданнями, має властиві лише йому завдання. Стадії відрізняються один від одного і колом учасників провадження. На кожній стадії відбуваються різні дії. Рішення задач кожної стадії оформлюється спеціальним процесуальним документом, який ніби підводить підсумок діяльності. Після прийняття такого акта починається нова стадія. Стадії органічно пов’язані між, собою; наступна, як правило, починається лише після того, як закінчена попередня, на новій стадії перевіряється те, що було зроблено раніше.

Виробництво складається з чотирьох частин (стадій):

1) адміністративне розслідування;

2) розгляд справи;

3) перегляд постанови;

4) виконання постанови.

На першій стадії виявляються факт і обставини вчинення проступку, дані про винному і складається протокол. На другий – компетентний орган розглядає справу і приймає постанову. На третій – факультативної – стадії постанову переглядається за скаргою громадянина, протесту прокурора, вона закінчується рішенням про скасування, зміну або залишення постанови в силі. На четвертій – виповнюється прийнята постанова. Законом чітко вирішуються питання про те, хто із суб’єктів влади на кожній стадії виконує основні процесуальні дії: складає протокол, виносить постанову, приймає рішення по скарзі, виконує постанову.

У зв’язку з існуванням поряд із загальним прискореного (спрощеного) провадження у деяких категоріях справ стадії виробництва в окремих випадках недостатньо чітко виражені або навіть зливаються. Так, при стягненні штрафу на місці з’єднуються розслідування, розгляд справи і навіть виконання постанови.

На кожній стадії існують етапи – групи взаємопов’язаних дій. Схематично система стадій і етапів виробництва може бути представлена ??так:

I. Адміністративне розслідування:

1) порушення справи;

2) встановлення фактичних обставин;

3) процесуальне оформлення результатів розслідування;

4) направлення матеріалів для розгляду по підвідомчості.

II. Розгляд справи:

1) підготовка справи до розгляду;

2) аналіз зібраних матеріалів, обставин справи;

3) прийняття постанови;

4) доведення постанови до відома.

III. Перегляд постанови:

1) оскарження, опротестування постанови;

2) перевірка законності постанови;

3) винесення рішення;

4) доведення рішення до відома.

IV. Виконання постанови:

1) звернення постанови до виконання;

2) фактичне виконання;

3) закінчення виконання (дела).

Неважко помітити логіку трьох перших стадій:

I етап – формальні моменти процедури (етап збудження стадії); II етап – збір і аналіз інформації; III етап – виконана робота фіксується в документі (протоколі, постанові, рішенні); IV етап – матеріалами дається хід.

На стадії виконання інформація не збирається, а виповнюється прийнятий акт.

Кожна стадія може початися при наявності матеріального і процесуального підстав. Матеріальне підставу – наявність порушення правової норми. Процесуальна підстава (привід) – це належним чином отримана компетентним лідируючим суб’єктом інформація. Вона може бути оформлена як протокол, постанову, рішення, протест і як заяву, скарга. Як для руху машин потрібні джерела енергії, так для руху провадження у справах про адміністративні правопорушення потрібні встановлені правом джерела інформації (приводи, процесуальні підстави).

адміністративних стягнень | II. Термін давності накладення адміністративних стягнень | адміністративних проступків | Адміністративна деліктної та адміністративна деліктологія | Поняття і правова основа провадження у справах про адміністративні правопорушення | Завдання і принципи провадження у дідам про адміністративні правопорушення. Право на захист | Докази у провадженні у справах про адміністративні правопорушення | Учасники виробництва | Терміни у виробництві | Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення |

Розслідування, будучи початковою стадією провадження у справах про адміністративні порушення, являє собою комплекс процесуальних дій, спрямованих на встановлення обставин порушення, їх фіксування і кваліфікацію. У цій стадії створюються передумови для об’єктивного і швидкого розгляду справи, застосування до деліквента передбачених законом заходів впливу.

підставою порушення адміністративної справи і виробництва розслідування є вчинення особою діяння, яке містить ознаки адміністративного порушення.

Початку адміністративного розслідування передує отримання інформації про діянні, що має ознаки порушення, тобто наявність приводу (Процесуального підстави), тому що не виявлене (латентне) порушення не викликає адміністративно-процесуальних відносин. Правове значення приводу до порушення і розслідування справи полягає в тому, що він викликає публічну діяльність повноважних органів, осіб, зобов’язує їх реагувати на сигнал про адміністративне правопорушення.

Приводами до порушення і розслідування адміністративних справ можуть бути заяви громадян, повідомлення представників громадськості, установ, підприємств і організацій, преси та інших засобів масової інформації, а також безпосереднє виявлення неправомірного діяння уповноваженою особою.

Останній привід відрізняється від інших перш за все тим, що питання про порушення адміністративної справи вирішується за власною ініціативою осіб, які здійснюють адміністративний нагляд. Безпосереднє розсуд ніде не фіксується, а тому не завжди піддається контролю. Припущення про проступок виникає лише у свідомості уповноваженої особи. У разі немає підтвердження такого припущення немає необхідності офіційно спростувати його винесенням будь-якого спеціального акту.

Розслідування справи особою, який був очевидцем проступку, дозволяє йому негайно вжити всіх необхідних заходів щодо припинення порушення, затримання порушника, відшукання і закріпленню доказів. Інша суперечило б принципам оперативності, економічності адміністративного провадження.

Суб’єкти розслідування наділені широкими правами: вимагати від громадян, посадових осіб пояснень, подання необхідних документів, доставляти порушника в ОВС, застосовувати інші заходи процесуального примусу.

Як правило, про порушення справи можна говорити тільки як про психічне, вольовому акті, що не фіксованому процесуально зовні, але зумовлює прийняття рішення почати розслідування за наявності ознак проступку. Порушивши справу, посадова особа визначає тим самим початок дій, спрямованих на збирання доказів, які підтверджують або спростовують вчинення адміністративного делікту.

У процесі розслідування повинні бути встановлені фактичні обставини вчиненого проступку, які можна поділити на три групи. Перша – обставини, що мають безпосереднє значення для вирішення питання про наявність чи відсутність складу проступку. Іншу групу складають обставини, що знаходяться за рамками складу порушення, але мають значення для визначення виду і розміру стягнення.

Одне із завдань адміністративного провадження полягає у виявленні причин і умов, що сприяють вчиненню порушень, їх попередженні. Тому увага приділяється і цій групі фактів.

З’ясування фактичних обставин справи здійснюється різними способами. Широко використовується опитування. Для опитування і отримання пояснень можуть бути викликані будь-які особи, котрі мають відомостями, які мають значення для справи. Це порушники, потерпілі, свідки, фахівці. Суб’єкт розслідування може призначити експерта, коли виникає необхідність в спеціальних знаннях (ст. 252 КпАП РРФСР), зажадати довідки від організації.

Дослідження фактичних обставин може здійснюватися і за допомогою матеріальних носіїв інформації (речових доказів і документів), що отримуються в результаті затримання деликвента, особистого огляду та огляду речей, огляду транспортних засобів і приміщень, вилучення предметів.

Процесуальним документом, що підводить підсумки розслідування в адміністративній справі, є протокол, Який фіксує кожне порушення, крім випадків, прямо передбачених законодавством.

У ст. 234 КпАП РРФСР в загальній формі сказано, що протокол складається «уповноваженим на те посадовою особою або представником громадської організації». На практиці це нерідко породжує суперечки про те, хто має право скласти протокол про конкретний правопорушення. У минулому в Українському та Казахському КоАП були включені спеціальні статті, чітко закріплювали підвідомчість справ на цій стадії. У них конкретно вирішувалося питання, протоколи про порушення яких статей КоАП має право скласти працівники міліції, санітарні інспектори, військові комісари і т.д. Подібна норма є в Кодексі про адміністративну відповідальність Свердловської області. Є всі підстави сподіватися, що новий КоАП РФ теж дасть конкретні відповіді на питання: хто має право скласти протоколи про виконання певних складів проступків.

У ст. 235 КпАП РРФСР названий перелік відомостей, які повинні міститися в протоколі про проступок.

Перша група відомостей стосується обставин вчинення і кваліфікації порушення. У протоколі вказуються місце, час і істота вчиненого проступку. Повинен бути точно і конкретно зазначений акт, який передбачає адміністративну відповідальність за дане порушення, його стаття. У разі вилучення у порушника незаконно добутих, що провозяться, збережених, придбаних або використовуваних предметів, посвідчення водія, інших документів в протоколі робиться відповідний запис.

Друга група відомостей пов’язана з закріпленням даних, що характеризують особу деликвента: прізвище, ім’я, по батькові, вік, рід занять, матеріальне становище, місце проживання і роботи, документ, що засвідчує особу. Особистість засвідчується за паспортом, посвідченням водія або іншого документа.

Третю групу складають відомості, що характеризують протокол як офіційний документ. У ньому вказуються дата і місце його складання, прізвище та посаду упорядника, прізвища та адреси свідків і потерпілих, якщо вони є. Відсутність відомостей про укладача протоколу робить його дефектним, оскільки невідомо, складений він повноважною на те особою чи ні. Протокол скріплюється поруч підписів. Перш за все він повинен бути підписаний особою, яка його склала, і деліквента. При наявності свідків і потерпілого протокол підписується також цими особами.

Четверта група відомостей пов’язана з реалізацією права на захист. Особі, яка притягається до відповідальності, необхідно роз’яснити його права та обов’язки, передбачені ст. 247 КпАП РРФСР, про що робиться відмітка в протоколі. Воно має право ознайомитися зі змістом протоколу, внести в нього власноручні пояснення, підписати його або відмовитися від підпису і вказати мотиви відмови, уявити що докладалися до протоколу пояснення або зауваження щодо його змісту. Відмова підписати протокол не зупиняє подальшого руху справи, але він повинен бути зафіксований спеціальної записом.

Особа, яка притягається до відповідальності, має право вимагати, щоб йому була вручена копія протоколу.

Специфічно адміністративне розслідування, здійснюване податковими, митними та іншими наглядовими органами. Справа в тому, що в ході своїх планових перевірок вони, ще не маючи даних про порушення, проводять дії, подібні до тих, які відбуваються при адміністративному розслідуванні. Так, в процесі митного контролю перевіряються документи, проводиться огляд приміщень, усне опитування, огляд товарів, особистий огляд і інші контрольні дії. Виявивши порушення, суб’єкт нагляду складає протокол про нього. І це фактично означає порушення справи про адміністративне деликте. Складання протоколу в цих випадках чітко розділяє звичайний нагляд і адміністративне розслідування.

У ст. 82 НК РФ говориться: «Податковий контроль проводиться … за допомогою податкових перевірок, отримання пояснень … перевірки даних обліку і звітності, огляду приміщень, а також в інших формах, передбачених цим Кодексом». Специфіка податкового виробництва полягає в тому, що, якщо виявлені правопорушення за результатами виїзної податкової перевірки, то повинен бути складений акт. Він підписується його укладачем, а також платником податків (керівником організації платника податків), його копія вручається, висилається йому.

Цей акт фактично замінює протокол про правопорушення. Платник податків має право у двотижневий строк з дня отримання акта перевірки подати до податкового органу письмові пояснення, приклавши документи, що підтверджують їх (ст. 100 НК РФ). Тобто пояснення правопорушником можуть бути подані не відразу при складанні протоколу, як передбачено ст. 235 КпАП РРФСР, а протягом двох тижнів.

При скоєнні проступку групою осіб протокол складається на кожного деликвента окремо. Складання одного протоколу на всіх порушників не дозволяє конкретизувати звинувачення, що пред’являється кожному з них, і позбавляє можливості прямо в протоколі дати свої пояснення по суті проступку. Цим обмежується право особи на захист при залученні його до адміністративної відповідальності.

Протокол не складається:

1) у випадках спрощеного виробництва, названих в ст. 237 КпАП РРФСР, ст. 383-386 ТК РФ;

2) якщо провадження у справі порушено ухвалою прокурора.

Завершальним етапом першої стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення є направлення матеріалів розслідування на розгляд. Очевидно, що він має місце лише тоді, коли особа, яка вчинила розслідування і склала протокол, саме не має права вирішити справу по суті або вважає за необхідне передати його в інші органи.

Справа, за якою проведено розслідування, направляється:

1) органу чи посадовій особі, уповноваженому розглядати відповідну категорію адміністративних порушень;

2) до органу внутрішніх справ, прокуратуру, якщо будуть виявлені ознаки злочину;

3) на розгляд громадської організації або трудового колективу;

4) командиру військової частини, ректору вузу, відповідному органу для вирішення питання про притягнення особи, яка вчинила адміністративний проступок, до дисциплінарної відповідальності. Справи, розслідування по яких проводилося співробітниками органу, направляються, як правило, його керівнику, який і вирішує питання про подальший перебіг справи.

II. Термін давності накладення адміністративних стягнень | адміністративних проступків | Адміністративна деліктної та адміністративна деліктологія | Поняття і правова основа провадження у справах про адміністративні правопорушення | Завдання і принципи провадження у дідам про адміністративні правопорушення. Право на захист | Докази у провадженні у справах про адміністративні правопорушення | Учасники виробництва | Терміни у виробництві | Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення | Заходи адміністративно-процесуального (забезпечувального) примусу |

Законодавством виняток передбачається спрощене провадження у справах про адміністративні порушення. У подібних випадках протокол не складається. Чіткий перелік таких правопорушень дається в ст. 237 КпАП РРФСР.

Виробництво може бути прискореним обов’язкової наявності відразу трьох умов: якщо скоєно одне з правопорушень, яке вважається незначним; якщо за дане діяння на винного може бути накладено таке стягнення, як попередження або штраф; якщо громадянин не заперечує що накладається на нього стягнення. Іншими словами, коли громадянин не визнає себе винним або вважає застосовувану санкцію необгрунтовано суворої, справа повинна бути дозволено не в спрощеному, а в загальному порядку.

У ТК РФ глава 51 регламентує спрощену форму накладення стягнень за митні проступки.

Спрощена форма може використовуватися:

1) при вчиненні порушень, прямо названих у ТК РФ (Кодекс називає 23 складу порушень митних правил, за якими можливе використання спрощеної форми накладення стягнень);

2) якщо за вчинення таких порушень митних правил накладаються стягнення у вигляді попередження або штрафу;

3) щодо громадян, які досягли вісімнадцятирічного віку, які не мають фізичні або психічні вади, що заважають їм здійснювати своє право на захист, а також організацій і підприємців, якщо в момент виявлення порушення присутній керівник організації, його заступник, особа, яка займається підприємницькою діяльністю, або їх уповноважений на то представник;

4) якщо особи визнають факт вчинення порушення митних правил, а громадяни визнають свою вину;

5) якщо особи згодні з спрощеною формою застосування стягнення у вигляді штрафу, готові і можуть сплатити штраф негайно на місці.

Посадова особа митного органу виявляє, наявність названих вище п’яти умов. Потім складається акт про накладення стягнення, в якому вказується, ким і коли він складений, дані про особу, що вчинила порушення, зміст проступку і стаття ТК РФ, що передбачає відповідальність за нього, вид стягнення, а в разі накладення штрафу – його розмір і відмітка про його сплаті. Прямо в акті особа, яка притягається до відповідальності, підтверджує факт вчинення порушення, свою готовність сплатити штраф негайно. Копія акту під розписку вручається покараного особі або її представнику.

Акт може бути оскаржений начальнику або заступнику начальника митного органу протягом 10 днів

адміністративних проступків | Адміністративна деліктної та адміністративна деліктологія | Поняття і правова основа провадження у справах про адміністративні правопорушення | Завдання і принципи провадження у дідам про адміністративні правопорушення. Право на захист | Докази у провадженні у справах про адміністративні правопорушення | Учасники виробництва | Терміни у виробництві | Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення | Заходи адміністративно-процесуального (забезпечувального) примусу | Система стадій і етапів провадження у справах про адміністративні правопорушення |

Згідно з чинним законодавством справи про адміністративні правопорушення розглядаються:

1) адміністративними комісіями при районних, міських, районних у містах, селищних, сільських адміністраціях;

2) главами селищних, сільських адміністрацій;

3) районними, міськими, районними в містах комісіями у справах неповнолітніх;

4) районними, міськими, районними в містах комісіями по боротьбі з пияцтвом;

5) районними судами (суддями) і світовими суддями;

6) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те законодавчими актами.

За характером компетенції виділяються спеціальні органи адміністративної юрисдикції – адміністративні комісії. Головне їх призначення – розгляд справ про адміністративні правопорушення. Всі інші органи (внутрішніх справ, держінспекції, військові комісаріати та т. Д.) Здійснюють юрисдикційну діяльність поряд з іншими функціями: координацією, наглядом і т. Д. Розгляд справ про адміністративні порушення не складає головного змісту їх роботи.

Велике значення проблема підвідомчості має на стадії розгляду справ. Тому законодавець приділяє їй багато уваги: ??видовий підвідомчості присвячена вся глава 16 КпАП РРФСР, яка так і називається «Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення» і в якій зараз більше 40 статей.

Важливо визначити, де, а значить, який конкретний орган даного виду повинен розглядати конкретну справу (ст. 256 КпАП РРФСР). Територіальна підвідомчість залежить від предметної і визначається найчастіше місцем вчинення порушення.

На цьому загальне правило є ряд винятків. По-перше, справи, підвідомчі адміністративним комісіям і комісіям у справах неповнолітніх, розглядаються за місцем проживання деликвента. По-друге, справи про порушення водіями транспортних засобів правил дорожнього руху, можуть розглядатися як за місцем обліку транспортних засобів, так і за місцем вчинення проступку.

Стадія розгляду справи – головна в провадженні у справах про адміністративні порушення. Тут приймається акт, в якому компетентний орган офіційно визнає наявність порушення, наявність провини деликвента і визначає міру стягнення.

процесуальним підставою для розгляду справи зазвичай є складений компетентним посадовою особою (представником громадської організації) і належним чином оформлений протокол про порушення. Такою підставою може бути і постанову прокурора про порушення провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Стаття 255 КпАП РРФСР закріплює правила підготовки до розгляду справи. Орган, який би розглядав справи, зобов’язаний перевіряти якість протоколів і не повинен приймати до свого провадження протоколи, складені з порушенням вимог закону. У таких випадках матеріали повинні бути повернуті для додаткового виробництва. У ст. 360 ТК РФ сказано: «Посадова особа митного органу … отримавши для розгляду справу … повертає цю справу для додаткового виробництва у випадках неповноти виробництва, яка не може бути заповнена при розгляді справи, або наявності інших обставин, що перешкоджають розгляду справи по суті ».

Відразу ж слід з’ясувати, компетентний орган розглядати дану справу, чи не порушені правила про підвідомчість при направленні матеріалу на розгляд.

Важливим моментом підготовки справи до слухання є виклик порушника, Свідків та інших осіб, свідчення яких необхідні для правильного вирішення справи. Потерпілий, якщо він є, може бути викликаний і допитаний в якості свідка. У разі необхідності органом (посадовою особою), в провадженні якого знаходиться справа, може бути призначений перекладач, який зобов’язаний з’явитися за викликом.

Зазвичай питання про виклик свідків та інших осіб вирішується на розсуд суб’єкта адміністративної юрисдикції. Виклик особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, регламентується особливо, оскільки це один із проявів права на захист. За загальним правилом справа розглядається в його присутності. Заочний розгляд можливий лише у випадках, коли є дані, що деліквента повідомлено про місце і час розгляду, але від нього не надійшло клопотання про відкладення слухання справи (ст. 247 КпАП РРФСР). Безсумнівно, що розгляд справи в присутності громадянина, уповноваженого представника організації надає більший виховний вплив, ніж заочне. Крім того, заочне розгляд не дозволяє всебічно і ретельно досліджувати обставини, мотиви скоєння правопорушення, що може привести до прийняття неправильного постанови.

У зв’язку з вищесказаним вельми цікавим є опубліковане в Бюлетені Верховного Суду РФ № 8 за 1996 р конкретну справу.

І. звернулася до суду зі скаргою на дії начальника 18-го відділу ДАІ 6 УВС Центрального адміністративного округу м Москви Р., який виніс постанову про накладення на неї адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Вона послалася на те, що у вересні 1994 року при управлінні належить їй автомашиною була зупинена інспектором ДАІ, який вилучив у неї посвідчення водія, видавши тимчасовий дозвіл на водіння автомашини. 18 листопада 1994 р нею було отримано поштою постанову від 8 листопада 1994 року про накладення на неї адміністративного стягнення. І. просила скасувати дану постанову, вказавши, що Правил дорожнього руху не порушувала, інспектор не надав доказів щодо її провини, питання про накладення штрафу розглянуто в її відсутність без повідомлення її належним чином і що закінчився термін притягнення її до адміністративної відповідальності.

Рішенням Замоскворецкого міжмуніципального районного народного суду Центрального адміністративного округу м Москви в задоволенні скарги відмовлено, сума штрафу знижена з 10 250 руб ‘. до 4100 руб.

Президія Московського міського суду залишив без задоволення протест заступника Голови Верховного Суду РФ про скасування судового рішення.

Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду РФ.27 жовтня 1995 протест задовольнила з таких підстав.

Відмовивши в задоволенні скарги І., суд, зокрема, послався на те, що присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, при розгляді справи в силу ч. 2 ст. 258 КпАП РРФСР не є обов’язковим, заявниця не надала доказів того, що вона не викликалася в 18-й відділ ДАІ.

Тим часом, згідно з ч.1 ст. 247 КпАП РРФСР, справа про адміністративне правопорушення розглядається-в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Отже, хоча присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і не є обов’язковою умовою розгляду такої справи, проте необхідно належне повідомлення особи про час і місце розгляду справи.

Виходячи із закріпленого в ч. 3 ст. 123 Конституції Російської Федерації принципу змагальності і рівноправності сторін у судочинстві, обов’язок довести законність застосування адміністративного стягнення, в тому числі і дотримання встановленого законом порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, у разі розгляду в суді скарги громадянина на постанову по справі про адміністративне правопорушення лежить не на громадянина, як помилково вважав суд, а на органі (посадову особу), який виніс оскаржувану постанову.

В матеріалах справи відсутні дані, які дозволили б достовірно судити про належному повідомленні І. про час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

З корінців повісток від 19 вересня 1994 р і 9 жовтня 1994 не видно, що повістки були вручені І. Чи не міститься таких даних і в поштовому повідомленні від 17 жовтня 1994 р на якому невідомою особою вчинена напис «від підпису відмовилася» . Інших документів, належним чином сповіщають І. про час і місце розгляду справи, представник посадової особи, яка винесла оскаржуване І. постанову, уявити не зміг.

З думкою президії Московського міського суду про дотримання вимог ч. 1 ст. 247 КпАП РРФСР, так як І. направлялися поштою порядку, погодитися не можна, оскільки саме по собі ця обставина при відсутності відомостей про отримання цих повісток І. не означає, що вона була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи *.

Таким чином, І. була належно повідомлена про час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, т. Е. Мало місце порушення вимог ч. 1 ст. 247 КпАП РРФСР, в зв’язку з чим постанова про накладення на І. адміністративного стягнення у вигляді штрафу підлягає скасуванню. Оскільки до теперішнього часу двомісячний термін, встановлений для накладення адміністративного стягнення, закінчився, справа про адміністративне правопорушення не може бути направлено на новий розгляд і провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 3. ч. 1 ст. 273 КпАП РРФСР.

 * У ст. 100 НК РФ сказано: «У разі направлення акту податкової перевірки поштою датою вручення акта вважається шостий день, починаючи з дати його відправлення».

Незвична для нас строгість, яку проявив Верховний Суд Російської Федерації в відношенні не самого істотного порушення права на захист в адміністративному процесі сприятиме підвищенню вимогливості до неухильного дотримання процесуальної форми. А думка суду про закінчення двомісячного терміну давності притягнення до відповідальності спірно. Звісно ж, що винесення постанови у справі зупиняє перебіг строку давності. Хотілося б, щоб в новому законодавстві це питання було чітко вирішено.

У деяких випадках, передбачених законодавством, присутність громадянина, яка притягається до відповідальності, при розгляді справи обов’язково. За його участю розглядаються справи про .мелком розкраданні, дрібне хуліганство, злісну непокору та ін. У разі ухилення від явки особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за такі провини за викликом органу внутрішніх справ і судді, воно може бути піддано приводу (ст. 247 КпАП РРФСР).

Заочний розгляд справ про порушення митних правил можливо лише у випадках, коли існують такі поважні обставини:

– Є дані, що особа сповіщено про місце і час розгляду, але від нього не надійшло клопотання про відкладення слухання справи;

– Є дані про те, що особа знаходиться поза межами Росії;

– Особа, що може бути притягнутим до відповідальності, не встановлено;

– Порушення скоєно при пересиланні товарів у міжнародних відправленнях.

У розгляді справи можуть брати участь і інші зацікавлені особи. Адміністративні комісії і комісії у справах неповнолітніх сповіщають прокурора про день своїх засідань; в розгляді справи можуть брати участь адвокати, представники громадських організацій.

Законодавством встановлено загальний 15-денний строк розгляду справи і винесення постанови по ньому з дня отримання протоколу про адміністративне порушення і інших матеріалів. Однак деякі категорії справ повинні бути розглянуті в скорочені терміни: наприклад, про дрібне хуліганство, злісну непокору – протягом доби. А справа про порушення митних правил організацією повинно бути розглянуто в місячний термін.

Справи про адміністративні порушення розглядаються відкрито. Слухання починається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу. Потім ‘головуючий колегіального органу або посадова особа оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз’яснює учасникам виробництва їх права і обов’язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне порушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь в розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Якщо в розгляді справи бере участь прокурор, заслуховується його висновок.

На цій стадії особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, наділяється поруч прав, службовців гарантією законного і обґрунтованого вирішення справи. Зокрема, орган (посадова особа), який розглядає справу, встановивши особу порушника, повинен роз’яснити йому права на ознайомлення з представленими матеріалами, витребування нових доказів або проведення додаткової перевірки обставин порушення, виклик свідків. За заявленим клопотанням орган зобов’язаний винести своє рішення про його задоволення або відхилення. Громадяни, представники колективних суб’єктів мають право давати пояснення по суті, приводити додаткові докази і т. Д.

В процесі розгляду справи важливе значення мають аналіз і оцінка фактичної ситуації (діяння), кваліфікація скоєного, прийняття постанови. Аналізуючи ситуацію, суб’єкт адміністративної юрисдикції визначає характер вчиненого діяння, ступінь винності деликвента, оцінює всі докази; він зобов’язаний уважно розібратися в суті справи, вжити заходів для об’єктивного вирішення питання. Об’єктивна істина у справі встановлюється на підставі поданих матеріалів, а також відповідно до даних, отриманими в ході слухання справи.

На цьому етапі необхідно встановити: чи був вчинено проступок і чи правильно кваліфіковано, чи винна особа, чи підлягає вона відповідальності, чи заподіяно майнову шкоду, а також які обтяжують і пом’якшують обставини, причини і умови, що сприяли порушенню; чи є підстави для застосування альтернатив адміністративної відповідальності.

Підбиття підсумку всієї попередньої роботи – прийняття постанови. У ньому дається остаточна юридична оцінка поведінки особи, залученого до адміністративної відповідальності, визначається вид і міра впливу. Залежно від результатів розгляду справи компетентний орган приймає один з двох варіантів постанови по справі:

– Про накладення адміністративного стягнення;

– Про припинення справи виробництвом.

Постанова по справі за загальним правилом є адміністративний акт, обов’язковий як для порушника, так і для будь-яких організацій, які повинні його виконувати. Воно повинно належним чином оформлятися і містити встановлені законом відомості: найменування суб’єкта влади, що прийняв акт; час і місце прийняття; дані про порушника (прізвище, ім’я, по батькові, вік, місце роботи, навчання, проживання); час, місце і сутність порушення; вказівка ??на норму права, яка передбачає відповідальність за дане діяння; характер рішення (вид і розміри стягнення та ін.). У цьому документі має бути вирішено питання про вилучені речі і документи. Постанова підписується посадовою особою, яка розглянула справу, а постанова колегіального органу – головуючим і секретарем.

У випадках, передбачених законодавством, про захід стягнення робиться відповідний запис на протоколі про адміністративне правопорушення або постанова оформляється іншим установленим способом.

На заключному етапі стадії розгляду справи найчастіше відбуваються такі дії: про прийняте рішення повідомляється адміністрації або громадської організації за місцем роботи, навчання або проживання винного, вносяться пропозиції про усунення причин і умов порушень.

Згідно із законом постанова повинна бути доведена до відома осіб або організацій, яким воно адресовано. Воно оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або надсилається особі, щодо якої її винесено. На прохання потерпілого, прокурора йому теж повинна бути видана така копія.

Адміністративна деліктної та адміністративна деліктологія | Поняття і правова основа провадження у справах про адміністративні правопорушення | Завдання і принципи провадження у дідам про адміністративні правопорушення. Право на захист | Докази у провадженні у справах про адміністративні правопорушення | Учасники виробництва | Терміни у виробництві | Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення | Заходи адміністративно-процесуального (забезпечувального) примусу | Система стадій і етапів провадження у справах про адміністративні правопорушення | I. Загальне розслідування |

Важливою гарантією законності і обгрунтованості застосування адміністративних стягнень є існування стадії перегляду постанов. під переглядом розуміється розгляд справ органами, на які покладено контроль за законністю постанов. Така стадія передбачена у всіх юрисдикційних виробництвах (процесах).

Перегляд – це новий розгляд справи суб’єктом, наділеним правом скасувати, змінити або залишити раніше прийнятий акт без змін. Перегляд слід відрізняти від повторного розгляду справи, яке проводиться в тих випадках, коли прийняте раніше постанову скасовано і справу направлено на новий розгляд. У першому випадку діє постанова у справі, законність і обґрунтованість якого перевіряється. У другому випадку старе постанову скасовано і у справі необхідно прийняти нову постанову.

Стадія перегляду є факультативної, Необов’язковою. Лише невелика кількість справ розглядається у порядку контролю, але вже сам факт існування такої можливості має велике превентивне значення, дисциплінує тих, кому доручено застосовувати адміністративні стягнення. Перегляд постанов як самостійна стадія, побудована на основі поєднання свободи оскарження і опротестування постанов з обов’язком компетентних органів розглянути їх, дозволяє на основі однакового тлумачення і застосування закону виправляти і усувати допущені помилки.

Гарантією дотримання законності є також право вищих органів виконавчої влади, незалежно від наявності скарги, протесту прокурора, скасовувати або змінювати постанови. Таким правом наділений і голова вищестоящого суду. Справу розглядає перша інстанція, а переглядає друга. При перегляді діє таке правило: друга інстанція не має права збільшити стягнення.

Правом перегляду наділені: вищестоящий орган (посадова особа); суд, орган (посадова особа), який прийняв постанову. А процесуальними підставами можуть бути:

– Скарга особи, щодо якої винесено постанову;

– Скарга потерпілого;

– Протест прокурора;

– Розсуд вищого органу (голови вищого суду);

– Розсуд органу, що прийняв постанову.

Іншими словами, стадія перегляду може початися за скаргою громадянина і з ініціативи органу, який здійснює контроль за законністю, а також автора постанови.

Адміністративне законодавство встановило два канали, за якими деліквента або потерпілий може подати спеціальну скаргу на прийняте рішення: а) вищому органу; б) в районний (міський) або арбітражний суд. Іншими словами, постанови оскаржуються або в адміністративному, або в судовому порядку *. Законодавством чітко визначені інстанції і різні варіанти оскарження постанов, таких варіантів кілька.

Перший варіант – альтернативний. Будь-яка постанова колегіального органу, а також одноосібне постанову посадової особи про накладення штрафу може бути оскаржено громадянином в вищестоящий орган (посадовій особі) або в суд. Який канал оскарження обрати – адміністративний чи судовий, – вирішує громадянин.

Другий варіант оскарження – послідовний, Ступінчастий, тобто закон надає право оскаржити постанову спочатку в один орган, а потім в інший. Послідовне (ступеневу) оскарження полягає в наступному. Скарга на одноосібне постанову посадової особи про накладення адміністративного стягнення (крім штрафу) подається громадянином у вищий орган, вищій посадовій особі, після отримання відповіді вона може бути подана в народний суд. ТК РФ передбачено послідовне оскарження організаціями постанов митних органів.

Спеціальне оскарження, тобто подача скарги в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення, регулюється ст. 266-273 КпАП РРФСР.

 * У 1997 р громадянами в суди було подано близько 19 тис. Скарг на постанови про накладення штрафів. Задоволено було 73% з них. У 1998 р було подано вже близько 23 тис. Скарг, судами задоволено 68,7%.

Спеціальна скарга може бути подана громадянином протягом десяти днів (по ТК РФ – двадцяти днів) з дня винесення постанови. У разі пропуску цього строку з поважних причин допускається його відновлення органом, посадовою особою, правомочними переглядати справи. Якщо особа подала скаргу у встановлений термін, то це є підставою для зупинення виконання постанови про стягнення до її розгляду. Виняток становлять постанови про накладення таких стягнень, як попередження, штраф, що стягується на місці вчинення проступку. Слід нагадати, що спеціальна скарга не може бути подана на постанову судді, а значить, не передбачено призупинення арешту, виправних робіт.

Скарга подається до органу, який виніс постанову. Поступила туди скарга протягом трьох діб повинна бути спрямована разом зі справою в орган (посадовій особі), який правомочний розглядати її і якому вона адресована.

Протест прокурора на постанову суб’єкта виконавчої влади може бути направлений до вищестоящого органу, а на постанову судді – самому судді або голови вищого суду.

Правомочний орган (посадова особа) зобов’язаний розглянути надійшла спеціальну скаргу або протест в десятиденний строк з дня надходження (митний орган – в місячний термін), а потім винести обґрунтоване рішення. Суб’єкт перегляду зобов’язаний проаналізувати нормативне, фактичне і процесуальне підстави притягнення до відповідальності, в тому числі сам факт вчинення проступку даною особою, докази по справі (пояснення свідків, потерпілих, висновки експерта, спеціаліста). Крім того, він повинен перевірити дотримання процесуальних і строку давності притягнення особи до відповідальності, правильність кваліфікації діяння, законність і обґрунтованість стягнення.

Вищий орган (посадова особа), суд, переглядаючи справу, приймає одне з таких рішень:

1) залишає постанову без зміни, а скаргу або протест без задоволення;

2) скасовує постанову і направляє справу на новий розгляд. Якщо при розгляді скарги буде встановлено, що постанову винесено органом (посадовою особою), який не був правомочний вирішувати дану справу, то воно скасовується і справа направляється на розгляд компетентного органу (посадової особи);

3) скасовує постанову і закриває справу про адміністративне порушення;

4) змінює захід стягнення в межах, передбачених санкцією відповідної статті з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

При перегляді справи стягнення не може бути посилено. Іншими словами, на стадії перегляду поворот до гіршогозаконом (ст. 273 КпАП РРФСР) не допускається. А ст. 373 ТК РФ дозволяє вищестоящому митному органу при перегляді справи у зв’язку зі скаргою скасувати постанову і порушити кримінальну справу. Таке відступ від заборони повороту до гіршого важко визнати обґрунтованим.

Копія рішення по скарзі або протесту протягом трьох днів надсилається особі, щодо якої її винесено, а також органу, який виніс постанову по справі. Потерпілому копія висилається на його прохання. Про результати розгляду протесту повідомляється прокурору.

Орган (посадова особа), який переглянув постанову, при встановленні причин і умов, що сприяли вчиненню адміністративних порушень, вправі вносити відповідним організаціям і посадовим особам пропозиції про вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов.

Скасування постанови із закриттям справи тягне за собою повернення стягнених грошових сум, конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, пов’язаних з раніше прийнятою постановою. У разі неможливості повернення предмета повертається його вартість.

Поняття і правова основа провадження у справах про адміністративні правопорушення | Завдання і принципи провадження у дідам про адміністративні правопорушення. Право на захист | Докази у провадженні у справах про адміністративні правопорушення | Учасники виробництва | Терміни у виробництві | Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення | Заходи адміністративно-процесуального (забезпечувального) примусу | Система стадій і етапів провадження у справах про адміністративні правопорушення | I. Загальне розслідування | II. спрощене виробництво |

Виконання постанов – завершальна стадія виробництва. Її сутність полягає в практичній реалізації адміністративного стягнення, призначеного деліквента. У процесі виконання постанови особа, яка вчинила адміністративний проступок, фактично зазнає відповідні позбавлення й обмеження особистого, морального або матеріального характеру.

Відповідно до ст. 278 КпАП РРФСР постанова підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо спеціальними нормами не встановлено інше.

Виконанням постанов зайняті різні органи. При цьому вони здійснюють двояку за характером діяльність: по зверненню постанов до виконання і по фактичному приведення їх у виконання. Першу з них, згідно зі ст. 278 КпАП РРФСР, здійснюють юрисдикційні органи, тобто ті, які виносять постанови про накладення адміністративних стягнень. Другу, відповідно до ст. 279 цього ж Кодексу, здійснюють спеціально уповноважені на то’організаціі в порядку, встановленому законодавством. І та і інша діяльність утворюють єдину стадію виконання постанов, але є різними її етапами.

На першому етапі – звернення постанов до виконання – Юрисдикційний орган повинен своєчасно направити винесену постанову органу-виконавцю. У зміст цієї діяльності входять також здійснення контролю за правильним виконанням постанов і вирішення всіх пов’язаних з ним питань, припинення виконання постанов по підставах, передбачених ст. 281 КпАП РРФСР.

Діяльність уповноважених суб’єктів по виконанню спрямованих їм постанов має на меті безпосередню реалізацію адміністративних стягнень. Вона проводиться за допомогою дій, які завдають покараного відповідні поневіряння та правообмежень в встановлених постановою межах.

За деяким категоріям справ один і той же суб’єкт сам виносить постанову і уповноважений сам привести його у виконання. Так, за керування транспортними засобами водіями в стані сп’яніння винні можуть бути позбавлені прав на термін до трьох років органами ДАІ. Ці ж органи і виконують винесені ними постанови. Митні органи теж в основному самі виконують свої постанови.

У ст. 282 КпАП РРФСР сказано, що не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. цей термін давності починає текти з дня, наступного за днем ??винесення постанови. До цього строку не включається час, на який виконання зупиняється у зв’язку з відстрочкою, пов’язаної з винесенням протесту або поданням скарги. Потрібно підкреслити: постанова повинна бути звернена до виконання протягом трьох місяців. Пізніше починати виконавче провадження не можна. Але якщо виконання розпочато до закінчення терміну давності, його можна продовжувати стільки, скільки необхідно. Закон не встановлює граничного терміну виконавчого провадження. Він може бути багато більше трьох місяців.

Постанова митного органу про накладення стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом шести місяців з дня винесення, виконанню не підлягає (ст. 378 ТК РФ).

Встановлений ст. 282 КпАП РРФСР термін виконавської давності є загальним. А ст. 378 ТК РФ закріплений спеціальний термін давності виконання постанов. Ще один спеціальний термін названий ст. 298 КпАП РРФСР: водійське посвідчення не підлягає вилученню, якщо термін, на який водій позбавлений права керування транспортними засобами, закінчився. Особливість цього спеціального терміну в тому, що він в кожному випадку дорівнює названим на постанові терміну позбавлення прав конкретної особи. Значить, з дня, наступного за днем ??винесення постанови, тече термін позбавлення прав. Але якщо минув час, що дорівнює терміну позбавлення прав, водійське посвідчення вже вилучати не можна – термін давності закінчився.

Стаття 280 КпАП РРФСР передбачає відстрочку виконання постанов, якими накладено адміністративні стягнення у вигляді штрафу, арешту та виправних робіт. Вона, як скарга і протест, також зупиняє виконання даних постанов, час відстрочки виключається з тримісячного строку давності. Надати відстрочку до одного місяця має право той орган (посадова особа), який виніс постанову. Підставою її надання служать обставини, наявність яких унеможливлює негайне його виконання. Так, наприклад, Ц. був підданий адміністративному арешту на 15 діб і поміщено в ізолятор тимчасового тримання. На наступний день стався нещасний випадок в його родині. Суддя, керуючись ст. 280 КпАП РРФСР, відстрочив на один місяць виконання своєї постанови.

КоАП РРФСР передбачає два варіанти виконання постанов. Один з них називається добровільним, а інший – примусовим.

Згідно ст. 285 названого Кодексу штраф повинен бути сплачений громадянином не пізніше п’ятнадцяти днів з дня вручення йому постанови, а в разі його оскарження або опротестування – не пізніше п’ятнадцяти днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення. Сума штрафу вноситься до установи банку, якщо інше не передбачено законодавством. Квитанція про сплату подається органу (посадовій особі), що наклав штраф.

У разі несплати штрафу в установлений строк орган, який виніс постанову, зобов’язаний направити його для утримання суми штрафу з заробітної плати або іншого заробітку, пенсії або стипендії. Бухгалтерія організації, в яку постанову направлено на виконання, зобов’язана утримати відповідну суму штрафу, після чого повернути постанову з відміткою про виконання органу (посадовій особі), що наклав штраф.

В даний час багато питань виконання постанов про накладення штрафів на громадян і юридичних осіб регулюються Федеральним законом «Про виконавче провадження». Звичайно, питання про співвідношення V розділу КпАП та Закону заслуговує серйозного обговорення. До числа виконавчих документів, виконуваних судовими приставами-виконавцями на основі названого Закону, віднесені постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення. Судовий пристав-виконавець зобов’язаний прийняти до виконання такий документ, в триденний термін винести постанову про порушення виконавчого провадження. У ньому встановлюється термін для добровільного виконання, який не може перевищувати п’яти днів, а також міститься повідомлення про примусове виконання після закінчення цього терміну. Копія постанови не пізніше наступного дня надсилається боржнику (ст. 9 Закону).

Заходами примусового впливу є:

1) звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника;

2) звернення стягнення на майно шляхом накладення арешту на майно та його реалізації;

3) звернення стягнення на грошові кошти та інше майно боржника, що знаходиться в інших осіб.

Закон «Про виконавче провадження» називає такі особливості звернення стягнення на майно організації:

1) грошові кошти в рублях і іноземній валюті, що зберігаються в сейфах каси боржника і знаходяться в ізольованому приміщенні цієї каси чи інших приміщеннях організації, вилучаються негайно;

2) судовий пристав-виконавець вживає заходів щодо накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні в банках.

У разі невиконання виконавчого документа без поважних причин у термін, встановлений для добровільного виконання, з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 7% від стягуваної суми.

За невиконання громадянами і посадовими особами законних вимог судового пристава-виконавця, порушення законодавства про виконавче провадження, що не повідомленні боржником про звільнення з роботи, про нове місце роботи або місце проживання винні піддаються штрафу в розмірі до 100 МРОТ. Постанова про накладення штрафу виносить судовий пристав-виконавець. Він також має право винести постанову про примусовий привід осіб, які ухиляються від явки до нього або до місця скоєння виконавчого дії (ст. 87 названого Закону). Дії судового пристава-виконавця або відмову в здійсненні дій можуть бути оскаржені до суду загальної юрисдикції.

У довідці прокуратури Свердловської області за результатами перевірки адміністративної практики наводяться такі факти: «Виявлено випадки штрафів господарськими товарами, нафтопродуктами і іншими матеріальними цінностями на користь органу, що наклав адміністративне стягнення. Штраф у сумі 6 621, 75 руб., Накладений Верхотурського ОВС на Кудимова Ю. В. «оплачений будматеріалами»; штраф, накладений адміністративною комісією МО «Алапаївський район» на Новосьолова І. В., «оплачений взаємозаліком».

Так, чого тільки не придумають суб’єкти влади!

Постанова про адміністративний арешт виноситься суддею і виконується негайно органами внутрішніх справ. Особи, піддані такому стягненню, утримуються під вартою в місцях, визначених органами внутрішніх справ, окремо від інших затриманих або утримуються під вартою з інших підстав. Заарештовані перед виконанням постанови піддаються особистому огляду; у них вилучаються речі і предмети, заборонені в місцях утримання під вартою. Заарештовані можуть використовуватися на фізичних роботах без оплати праці.

Порядок виконання постанов суддів про арешт визначається Положенням про спеціальний приймачі при органах внутрішніх справ для утримання осіб, підданих адміністративному арешту за дрібне хуліганство, яке затверджено наказом МВС від 21 грудня 1971 р Видається, що обов’язки і права осіб, підданих адміністративному арешту, повинні визначатися федеральним законом. І взагалі, статус особи, визнаного винним в скоєнні адміністративного правопорушення, порядок застосування адміністративних стягнень та заходів забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення повинні в повному обсязі встановлюватися законом.

На етапі закінчення виконання постанову про накладення штрафу з відміткою про виконання повертається органу, який виніс постанову. Вилучені у водіїв документи після закінчення терміну позбавлення прав повертаються. Після реального виконання або якщо виконати постанову неможливо (неспроможність особи, відсутність речей, які підлягають конфіскації, закінчення терміну давності і т. Д.), Виконання повинно бути припинено, справу повернуто органу, який виніс постанову.

Закінчення виконання означає і закінчення провадження у справі. Адміністративна справа здається в архів.

Завдання і принципи провадження у дідам про адміністративні правопорушення. Право на захист | Докази у провадженні у справах про адміністративні правопорушення | Учасники виробництва | Терміни у виробництві | Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення | Заходи адміністративно-процесуального (забезпечувального) примусу | Система стадій і етапів провадження у справах про адміністративні правопорушення | I. Загальне розслідування | II. спрощене виробництво | Розгляд справ про адміністративні правопорушення |

Закінчивши розгляд матеріально-правових і процесуальних питань адміністративної відповідальності, можна зі знанням справи проаналізувати особливості окремих категорій справ про адміністративні правопорушення. Цей тип порушень юридичних норм дуже великий за обсягом і різноманітності охоплених ним явищ. Адміністративні порушення розрізняються по об’єкту (екологічні, митні, податкові та т. Д.), По суб’єктам (індивідуальні, колективні), за іншими матеріально-правовими ознаками. І в багатьох випадках матеріально-правові особливості порушень обумовлюють процесуальні особливості провадження у відповідних категорій справ.

В юридичній літературі велика увага приділена адміністративної відповідальності неповнолітніх, посадових осіб, водіїв та інших суб’єктів правопорушень, відповідальності за порушення громадського порядку, податкового законодавства, екологічних правил і т. Д. Є спеціальні роботи про розгляд справ в судовому порядку, комісіями у справах неповнолітніх і іншими суб’єктами адміністративної юрисдикції.

Ряд важливих матеріальних і процесуальних особливостей мають справи про адміністративні порушення неповнолітніх, колективних суб’єктів і перш за все організацій, які є юридичними особами, а також справи, що розглядаються в судовому порядку. Навіть короткий аналіз специфічних ознак цих категорій справ дозволяє краще пізнати і засвоїти матеріально-правові та процесуальні властивості адміністративної відповідальності за російським праву в 90-х рр. XX століття.

Докази у провадженні у справах про адміністративні правопорушення | Учасники виробництва | Терміни у виробництві | Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення | Заходи адміністративно-процесуального (забезпечувального) примусу | Система стадій і етапів провадження у справах про адміністративні правопорушення | I. Загальне розслідування | II. спрощене виробництво | Розгляд справ про адміністративні правопорушення | Перегляд постанов у справах про адміністративні порушення |

1. Особлива нормативна база.

Всі норми, адміністративними санкціями слід поділити на три групи:

– Встановлюють адміністративну відповідальність тільки індивідуальних суб’єктів (фізичних осіб);

– Встановлюють адміністративну відповідальність індивідуальних і колективних суб’єктів;

– Встановлюють адміністративну відповідальність тільки колективних суб’єктів.

До третьої групи нормативних актів відноситься, наприклад, Закон Російської Федерації від 23 червня 1999 року “Про адміністративну відповідальність за правопорушення в галузі виробництва і обороту етилового спирту і алкогольної продукції». До другої групи належать ТК РФ, Закон Російської Федерації від 7 лютого 1992 «Про захист прав споживачів», Податковий кодекс і десятки інших актів.

При аналізі нормативної основи адміністративної відповідальності організацій слід звернути увагу на те, що КоАП РРФСР на дію колективних суб’єктів не поширюється. З іншого боку, відповідальність за такі дії регулюється іншими федеральними законами, законами суб’єктів Федерації, а також підзаконними актами: указами Президента, постановами Уряду РФ і навіть глав адміністрацій суб’єктів Федерації.

2. Наявність провини не є обов’язковою умовою для залучення організацій до відповідальності. У ряді випадків сам факт протиправної поведінки вважається достатньою підставою для накладення адміністративних стягнень, якщо причиною неправомірних дій не стала непереборна сила. Презумпція невинності на організації не поширюється: якщо норма порушена, організація зобов’язана довести свою невинність.

3. До колективних суб’єктів застосовуються такі адміністративні стягнення, як штраф, відкликання ліцензій, ліквідація (заборона діяльності, закриття). Фактичною ліквідацією є позбавлення права займатися діяльністю, заради якої колективний суб’єкт був створений (наприклад, позбавлення спеціалізованої ради по захисту дисертацій права проведення захистів, позбавлення банку права займатися фінансово-кредитною діяльністю).

На них, як і на індивідуальних суб’єктів, найчастіше накладаються штрафи. Але розміри штрафів, що накладаються на організації, набагато більше.

4. З названими вище матеріально-правовими пов’язані і процесуальні особливості цієї категорії справ. Процесуальним підставою для розгляду справи в таких випадках часто є не протокол, а матеріал, акт перевірки. Від імені організацій у виробництві беруть участь їхні керівники або інші уповноважені особи; скарги організацій на постанови про накладення стягнень розглядають арбітражні суди. Для організацій встановлені інші строки давності накладення, виконання стягнень, інші терміни здійснення процесуальних дій, інший порядок стягнення штрафів. До них застосовується такий запобіжний процесуального примусу, як арешт банківських рахунків.

Потрібно відзначити, що немає єдиного нормативного акту, який би регулював виробництво по накладенню адміністративних стягнень на колективних суб’єктів. А в багатьох випадках таке виробництво регламентується фрагментарно, частково.

20 травня 1997 р ВАС РФ прийняв постанову, в якому сказано:

«Акціонерне товариство« ОКАбанк »звернулося в Арбітражний суд Воронезької області з позовом до Центрально-чорноземна регіональному центру Федеральної служби Росії з валютного та експортного контролю про визнання недійсним його рішення від 18 липня 1995 року в частині застосування штрафних санкцій в сумі 50 тис. Доларів США за порушення валютного законодавства.

Рішенням від 5 червня 1996 р позовні вимоги задоволені.

Як випливає з матеріалів справи, відповідачем була проведена перевірка дотримання валютного та експортного законодавства акціонерним товариством «ОКАбанк», про що складено акт від 3 липня 1995 р За результатами перевірки відповідачем прийнято рішення від 18 липня 1995 року про стягнення з позивача штрафу в сумі 50 тис. доларів США.

Позивач не заперечував факт правопорушення.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, арбітражний суд виходив з того, що згідно з пунктом 2 статті 14 Закону Російської Федерації «Про валютне регулювання та валютний контроль» порядок притягнення до відповідальності у випадках, передбачених цим пунктом, встановлюється Банком Росії відповідно до законів Російської Федерації . Оскільки такий порядок в даний час не встановлено, суд вирішив, що відповідач не мав права застосовувати до позивача штрафні санкції.

Тим часом той факт, що порядок притягнення до відповідальності за пунктом 2 статті 14 Закону Російської Федерації «Про валютне регулювання та валютний контроль» не встановлено, не позбавляє органи валютного контролю права застосовувати таку відповідальність (Курсив мій. – Д. Б.).

При таких обставинах підстав для визнання недійсним рішення Центрально-Чорноземного регіонального центру Федеральної служби Росії з валютного та експортного контролю від 18 липня 1995 року про притягнення до відповідальності АТ «ОКАбанк» у арбітражного суду не було ».

ВАС РФ визнав необгрунтованим рішення арбітражного суду Воронезької області.

Порядок залучення до відповідальності за порушення валютного законодавства Закон від 9 жовтня 1992 р доручив встановити Центробанку РФ. До липня 1995 і навіть до жовтня 1996 р відповідна процедура ще не була врегульована правовими нормами. Законодавець в ряді випадків доручає суб’єкту адміністративної юрисдикції самому визначити правила, за якими він буде притягувати до відповідальності.

Поступаючи так, законодавець демонструє своє ставлення до юридичного процесу, до процесуальних норм: матеріальні норми містяться в законі, а процесуальні не в законі, не в указі Президента і навіть не в постанові Уряду, а в акті значно меншою юридичної сили.

Велике число процедур, встановлених відомствами за дорученням або за власною ініціативою, а значить, вимушено, створює великі труднощі в правозастосуванні. Очевидно, що в країні потрібні єдині, кодифіковані процесуальні юрисдикційні норми.

Аксіоматично, що до кримінальної, цивільно-правової відповідальності можна залучати тільки в порядку, встановленому законами. Фізичних осіб притягають до адміністративної відповідальності в порядку, закріпленому КоАП РРФСР. Але чомусь досі вважається можливим порядок залучення до адміністративної відповідальності юридичних осіб регулювати підзаконними і навіть відомчими актами.

На жаль, Вищий Арбітражний Суд РФ пішов в цьому питанні ще далі: він вважає, що можливо застосувати відповідальність, навіть якщо порядок залучення до неї не встановлено.

Звісно ж, що процесуальна форма – атрибут юридичної відповідальності. Без неї немає юридичної відповідальності. Примус може бути обгрунтованим (наприклад, при крайній. Необхідності), самосуд може бути справедливим, але це не юридична відповідальність, а застосоване примус – не правова стягнення, покарання. Загально слід визнати правило: особа може бути притягнута до юридичної відповідальності і піддано покаранню (стягнення) тільки відповідно до належним чином встановленої процедури. Коли ми говоримо, що юридична відповідальність регулюється законом, то маємо на увазі законодавчо закріпити не тільки підстав, санкцій, а й порядку їх застосування.

Учасники виробництва | Терміни у виробництві | Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення | Заходи адміністративно-процесуального (забезпечувального) примусу | Система стадій і етапів провадження у справах про адміністративні правопорушення | I. Загальне розслідування | II. спрощене виробництво | Розгляд справ про адміністративні правопорушення | Перегляд постанов у справах про адміністративні порушення | виконання постанові |

Справи про адміністративні проступки неповнолітніх у віці від 16 до 18 років, як правило, передаються на розгляд комісій у справах неповнолітніх (ст. 14, 201 КпАП РРФСР).

До неповнолітніх не застосовується адміністративний арешт. А з іншого боку, комісії у справах неповнолітніх можуть застосовувати до них такі заходи впливу виховного характеру:

– Зобов’язати публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

– Винести попередження;

– Оголосити догану або сувору догану;

– Передати під нагляд батьків або осіб, які їх замінюють, або громадських вихователів;

– Направити в спеціальне лікувально-виховної установи;

– Помістити неповнолітнього, який досяг одинадцятирічного віку, в разі вчинення ним суспільно небезпечних дій або злісного і систематичного порушення правил суспільної поведінки до спеціальної виховної установи для дітей і підлітків (спеціальна школа, спеціальне професійно-технічне училище). Вказану міру впливу комісія у справах неповнолітніх може призначити також умовно з річним випробувальним терміном.

Неповноліття є обставиною, яка пом’якшує відповідальність.

За ряд проступків до відповідальності притягуються тільки особи, які досягли 18 років (ст. 163 КпАП РРФСР і ін.).

За вчинені правопорушення до відповідальності можуть залучатися як підлітки, так і їх батьки (ч. 1 ст. 164 КпАП РРФСР).

Інтереси неповнолітніх в провадженні у справах про адміністративні правопорушення можуть представляти їх законні представники: батьки, опікуни, піклувальники.

Комісії у справах неповнолітніх розглядають справи за місцем проживання порушників.

При відсутності у неповнолітніх, які вчинили дрібне хуліганство або порушення правил дорожнього руху, самостійного заробітку, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють.

Основними документами, регулюючими адміністративну відповідальність неповнолітніх, є КоАП РРФСР, Положення про комісії у справах неповнолітніх і прийнятий в червні 1999 р Федеральний закон «Про основи системи профілактики бездоглядності та правопорушень неповнолітніх».

Терміни у виробництві | Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення | Заходи адміністративно-процесуального (забезпечувального) примусу | Система стадій і етапів провадження у справах про адміністративні правопорушення | I. Загальне розслідування | II. спрощене виробництво | Розгляд справ про адміністративні правопорушення | Перегляд постанов у справах про адміністративні порушення | виконання постанові | Види адміністративних правопорушень |

В даний час існує три варіанти участі судів і суддів у застосуванні адміністративних стягнень. По-перше, судді і мирові судді в порядку, встановленому нормами адміністративного права, залучають громадян до адміністративної відповідальності.

По-друге, судді за позовами податкових, природоохоронних, антимонопольних та ряду інших виконавчих органів державної влади накладають адміністративні штрафи на юридичних осіб, які добровільно не хочуть виплачувати штрафи відповідно до постанов цих органів. Так, на підставі ст. 104 НК РФ до звернення в суд податковий орган зобов’язаний запропонувати особі добровільно сплатити відповідну податкову санкцію.

Справи про стягнення податкових санкцій за позовами податкових органів до організаціям та індивідуальним підприємцям розглядаються арбітражними судами відповідно до арбітражно-процесуальним законодавством, а за позовами до фізичних осіб – судами загальної юрисдикції відповідно до цивільно-процесуальним законодавством.

Виконання вступили в законну силу рішень судів про стягнення податкових санкцій проводиться в порядку, встановленому законодавством про виконавче провадження.

По-третє, суди розглядають скарги громадян і посадових осіб на постанови про притягнення до адміністративної відповідальності на основі норм цивільно-процесуального та арбітражно-процесуального законодавства.

У другому і третьому випадках здійснюється правосуддя.

Оскільки тільки в першому випадку справи про притягнення винних до адміністративної відповідальності розглядаються в адміністративно-процесуальному порядку, проаналізуємо особливості цієї діяльності.

Щорічно судді виносять постанови приблизно по 2 млн. Справ про адміністративні правопорушення.

Справи, як правило, розглядаються суддею одноосібно. Незалежність суддів, їх кваліфікація, особливі процедурні правила забезпечують належний рівень цієї адміністративної діяльності.

Підвідомчість судів (суддів) регулюється ст. 202 КпАП РРФСР. Суддям доручено розгляд справ або найбільш складних, або вимагають більшої неупередженості, незалежності, кваліфікації суб’єктів юрисдикції (ст. 40¹-40⁵, 158, 165, 166¹ та ін.). За останні роки судова підвідомчість зросла в десять разів! Неважко уявити зростання судової підвідомчості у справах про адміністративні проступки, коли почнуть працювати світові судді.

Тільки в судовому порядку можуть бути накладені такі стягнення, як виправні роботи і адміністративний арешт.

У 1996 р судді піддали адміністративному арешту понад 1 млн. Правопорушників, в 1997 р – 977 тис. Серед справ про адміністративні правопорушення, що розглядаються судами, більше 60% складають справи про дрібне хуліганство. Так, в 1996 р судді прийняли постанови по 1923 тис. Справ, з них 1103 тис. (60,6%) – у справах про дрібне хуліганство. У 1997 р судді розглянули 1880 тис. Справ про адміністративні правопорушення, в тому числі 1 073 (60,8%) – про дрібне хуліганство.

Суди (судді) за загальним правилом не можуть розглядати справи заочно. У разі ухилення деликвента від явки в суд він може бути підданий приводу (ст. 247 КпАП РРФСР).

Як правило, судді повинні розглядати справи в короткі терміни (ст. 257). Якщо за загальним правилом справи розглядаються в 15-денний .Термін, то судді розглядають справи по ст. 40¹-40⁵, 44, 153, 158 протягом доби, а в інших випадках – трьох або п’яти діб.

Постанова судді може бути скасовано або змінено за протестом прокурора самим суддею, а також незалежно від наявності протесту прокурора головою вищестоящого суду.

Згідно ч. 2 ст. 266 КпАП РРФСР постанову суду (судді) є остаточним і оскарженню в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення не підлягає. Іншими словами, спеціальна адміністративна скарга на постанову суду не може бути подана. А в ч. 2 ст. 267 сказано, що адміністративне стягнення, накладене будь-яким іншим уповноваженим органом, може бути оскаржене до суду, рішення якого вже остаточно.

Ці дві статті були оскаржені громадянами в Конституційний Суд.

Конституційний Суд прийшов до висновку, що статті обмежують конституційні гарантії. Зокрема, право на судовий захист, яке передбачає «охорону прав і законних інтересів громадянина не тільки від свавілля законодавчої і виконавчої влади, а й від помилкових рішень суду. При цьому сама можливість перегляду справи вищим судом є ефективною гарантією такого захисту, яка повинна бути забезпечена державою ».

У підсумку Конституційний Суд в травні 1999 р визнав обидві статті КоАП РРФСР, що не відповідають Конституції Росії – як такі, що громадян можливості перевірки рішення суду інший судовою інстанцією, уповноваженою на виправлення судової помилки *. Можна стверджувати, що тепер існує загальне правило: акт будь-якого суб’єкта влади про притягнення до адміністративної відповідальності деліквента право оскаржити до суду.

Звісно ж, що розгляд суддями справ про адміністративні правопорушення громадян в порядку, встановленому КпАП РРФСР зараз, – це не правосуддя, а адміністративна діяльність, здійснення виконавчої влади. До винних застосовуються адміністративні стягнення, виробництво регулюється адміністративним правом. Процесуальні норми не передбачають ведення протоколу при розгляді справи, змагальність сторін. Іншими словами, провадження у справах про адміністративні правопорушення навіть в судовому варіанті ще не володіє в повному обсязі якостями, які дозволили б вважати його правосуддям.

Закон, що вступив в силу 17 грудня 1998 р Федеральний закон «Про мирових суддів у Російській Федерації» * * встановив (ст. 3), що мировий суддя одноособово розглядає в першій інстанції «справи про адміністративні правопорушення, віднесені до компетенції мирового судді Кодексом у справах про адміністративні правопорушення »буде регулюватися федеральними законами і законами суб’єктів Федерації.

 * Відомості Верховної. 1999. № 23. У розділі ст. 2890.

 * * СЗ РФ. 1998. № 51. У розділі ст. 6270.

Можна припустити, що всі питання, пов’язані з інститутом світових суддів, будуть вирішені в найближчі роки. Є всі підстави припускати, що буде вдосконалено процедуру розгляду суддями і світовими суддями справ про адміністративні правопорушення. І тоді не тільки за назвою, а й за змістом вона стане особливим видом правосуддя – правосуддям у справах про адміністративні проступки.

Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення | Заходи адміністративно-процесуального (забезпечувального) примусу | Система стадій і етапів провадження у справах про адміністративні правопорушення | I. Загальне розслідування | II. спрощене виробництво | Розгляд справ про адміністративні правопорушення | Перегляд постанов у справах про адміністративні порушення | виконання постанові | Види адміністративних правопорушень | Основні особливості адміністративної відповідальності колективних суб’єктів (організацій) |

Матеріальні і процесуальні норми НК РФ, що регулюють адміністративну відповідальність за податкові правопорушення, мають велику специфіку. У загальному плані їх особливості можна охарактеризувати так: суворість матеріально-правових правил певною мірою компенсується ліберальністю, демократизмом процедурних правил.

У Податковому кодексі міститься визначення податкового правопорушення. Їм визнається винне досконале протиправне діяння, за яке Кодексом встановлено відповідальність. Вина визнана конструктивною ознакою податкового проступку. А таким визнається тільки діяння, передбачене НК.

Суб’єктами податкових правопорушень визнаються організації та фізичні особи. Відповідно до ст. 19 НК РФ до організацій належать філії та інші відокремлені підрозділи організацій. Залучення колективного суб’єкта до відповідальності не звільняє від відповідальності його посадових осіб.

НК РФ закріплює презумпцію невинності: «Кожен платник податків вважається невинуватою у вчиненні податкового правопорушення, поки її винність не буде доведена в передбаченому федеральним законом порядку і хто розпочав чинність закону рішенням Господарського суду». Платник податків не зобов’язаний доводити свою невинність, тягар доведення покладається на податкові органи. Непереборні сумніви у винуватості платника податків тлумачаться на її користь.

Величезне значення НК РФ надає наявності пом’якшувальних і обтяжуючих відповідальність обставин. Обтяжуючою визнається тільки одна ознака – рецидив податкового правопорушення. У такому випадку розмір штрафу за будь-яке податкове правопорушення збільшується в два рази.

При наявності хоча б одного пом’якшує відповідальність обставини розмір штрафу, передбаченого статтями Кодексу, при накладенні стягнення «підлягає зменшенню не менше ніж в два рази» (ст. 114 НК РФ).

Пом’якшуючими названі тільки дві обставини вчинення проступку:

– Внаслідок збігу тяжких особистих або сімейних обставин;

– Під впливом погрози чи примусу або в силу залежності.

Але цей перелік відкритий, суд може визнати пом’якшуючими й інші обставини. І взагалі обтяжуючі і пом’якшувальні обставини встановлюються тільки судом.

Оригінально вирішив НК РФ питання про терміни давності.

Давність притягнення особи встановлена ??в три роки. За загальним правилом цей термін обчислюється з дня вчинення делікту. А в разі порушення правил обліку доходів і витрат, несплати сум податку (ст. 120, 122) трирічний термін давності обчислюється з наступного дня після закінчення відповідного податкового періоду (ст. 113).

Давність погашення стягнення за податкове порушення починає текти з дати вступу в силу рішення суду або податкового органу про застосування санкції. Розмір терміну давності – 12 місяців.

За податкові правопорушення застосовується тільки одна санкція – штраф. Всі статті, що містять склади податкових правопорушень, встановлюють абсолютно певні санкції. Така безальтернативність в якійсь мірі пом’якшується законодавчим закріпленням правових наслідків, що пом’якшують і обтяжують відповідальність обставин. І все ж доцільність використання абсолютних санкцій дуже сумнівна.

Кодекс використовує три варіанти визначення розміру штрафу:

1) в певній сумі (500, 5000 руб. І т. П.);

2) у відсотках від суми незаконно отриманого доходу, несплаченого податку і т. Д .;

3) в розмірі однієї сто й п’ятдесят ставки рефінансування Банку Росії (ст. 135).

Відповідно до КоАП РРФСР прийняті у справах про адміністративні правопорушення постанови про накладення штрафів та інших стягнень є актами державної адміністрації. У разі їх невиконання вони виконуються в примусовому порядку. Так, якщо Оштрафованное особа протягом 15-денного терміну штраф добровільно не сплатить, відповідна сума стягується примусово.

Інший порядок встановлено НК РФ. Податковий орган за матеріалами перевірки виносить рішення про притягнення платника податків до відповідальності і пропонує йому добровільно сплатити суму штрафу у встановлений термін. У разі несплати штрафу податковий орган звертається до суду з позовом про стягнення з особи податкової санкції.

Як правило, по іншим категоріям адміністративних справ, якщо правопорушник не згоден з постановою про притягнення його до відповідальності, він має право оскаржити постанову в суді. Інша працювати у справах про податкові правопорушення: якщо порушник не платить штраф, не можна постанову виконати примусово. Податковий орган в такому разі зобов’язаний звернутися з позовом до суду. Примусове утримання суми штрафу можливе лише на підставі рішення суду.

Встановлено термін давності подання позову до суду. Податковий орган має право звернутися з позовом про стягнення податкової санкції (штрафу) протягом шести місяців. Цей термін давності починає текти з дня складання відповідного акту, а в разі відмови в порушенні або припинення кримінальної справи – з дня отримання податковим органом постанови про відмову в порушенні або припинення кримінальної справи. Цей термін позовної давності не адміністративний, а цивільно-процесуальний (арбітражно-процесуальний).

Ще, хоча і менш значущою, процесуальної особливістю справ про податкові правопорушення є право платника податків протягом двох тижнів з дня отримання акта перевірки подати до податкового органу письмові пояснення мотивів відмови підписати акт або заперечення до акта. До них можуть бути додані відповідні документи. У таких випадках податковий орган зобов’язаний розглянути матеріали справи, повідомивши платника податків про час і місце розгляду матеріалів.

На закінчення хочеться відзначити, що НК РФ зробив новий крок у розвитку права на захист у провадженні у справах про адміністративні (податкових!) Правопорушення.

Заходи адміністративно-процесуального (забезпечувального) примусу | Система стадій і етапів провадження у справах про адміністративні правопорушення | I. Загальне розслідування | II. спрощене виробництво | Розгляд справ про адміністративні правопорушення | Перегляд постанов у справах про адміністративні порушення | виконання постанові | Види адміністративних правопорушень | Основні особливості адміністративної відповідальності колективних суб’єктів (організацій) | Основні особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх |

Митний кодекс Російської Федерації, прийнятий в 1993 році, зробив значний внесок у розвиток законодавства про адміністративну відповідальність. По-перше, за кількістю статей, що регулюють адміністративну відповідальність, – а їх в ньому понад 170 – ТК РФ поступається лише КоАП РРФСР.

По-друге, в ньому більш повно, ніж в будь-якому іншому федеральному акті, регулюються питання адміністративної відповідальності юридичних осіб.

По-третє, ТК РФ зробив нові кроки у розвитку права громадянина на захист при залученні його до адміністративної відповідальності.

По-четверте, в ТК РФ оригінально вирішені деякі матеріально-правові питання адміністративної відповідальності.

Вище вже наводилися деякі норми-новели з ТК РФ. Є сенс в одному місці назвати основні особливості адміністративної відповідальності за ТК:

1. Вона настає за порушення митних правил (ст. 249- 288) і за правопорушення, що посягають на нормальну діяльність митних органів (ст. 437-448).

2. За названі адміністративні проступки до відповідальності притягуються індивідуальні (посадові особи та інші працівники організацій; громадяни, в тому числі і ті, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи) та колективні суб’єкти.

3. ТК РФ перший і поки єдиний джерело адміністративного права, який дає поняття співучасті в адміністративному правопорушенні і його різновидів. У ст. 246 співучастю визнається умисна спільна участь в провині двох або більше фізичних осіб. Залежно від виконуваної діяльності розрізняють виконавців, організаторів, підбурювачів і пособників.

виконавець – Особа, яка безпосередньо вчинила правопорушення чи зробила це за допомогою використання інших осіб, в силу закону не підлягають відповідальності (які не досягли шістнадцяти років, несамовитих і ін.). Організатор – Той, хто організував або керував вчиненням протиправного діяння, а підбурювач – Особа, що схилила до його скоєння. посібником визнається особа, яка сприяла правопорушення порадами, вказівками, наданням засобів, усуненням перешкод, або заздалегідь обіцяла приховати сліди, предмети проступку.

4. У ч. 6 ст. 231 ТК РФ закріплено правило про те, що організації, а також особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, несуть відповідальність за порушення митних правил, за винятком випадків, коли правопорушення сталося внаслідок дії непереборної сили, тобто незалежно від наявності вини в їх діях.

5. ТК РФ закріпив такі невідомі КоАП РРФСР стягнення, як відкликання ліцензії та стягнення вартості товарів і транспортних засобів, що є засобами або безпосередніми об’єктами порушень митних правил. При цьому обидві названі заходи можуть бути як основними, так і додатковими стягненнями.

6. Строки давності накладення стягнень за порушення митних правил (ст. 249-288), встановлені ТК, значно відрізняються від тих, які названі в ст. 38 КпАП РРФСР. Попередження, штраф, відкликання ліцензії на фізичних і посадових осіб ст. 247 ТК РФ дозволяє накладати «не пізніше двох місяців з дня виявлення порушення митних правил», а на організації та осіб, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, – не пізніше шести місяців з дня виявлення правопорушення.

У разі відмови в порушенні або припинення кримінальної справи строк накладення стягнення обчислюється з моменту отримання митним органом такої постанови. Тобто попередження, штраф, відкликання ліцензії можуть бути застосовані протягом двох місяців, починаючи з дня надходження відповідного документа. Перебіг терміну давності переривається, і він починає обчислюватися знову, якщо до його обчислення особа вчинить нове порушення митних правил.

А ч. 2 ст. 247 говорить, що застосування конфіскації та стягнення вартості товарів проводиться незалежно від часу вчинення або виявлення проступку. На ці стягнення терміни давності взагалі не поширюються!

7. Статтями 238 і 454 ТК РФ встановлено: при вчиненні однією особою кількох порушень, передбачених ТК, стягнення накладається за кожне порушення окремо і без поглинання менш суворого покарання більш суворим. Іншими словами, ТК виключає застосування правила про поглинання менш суворого стягнення більш суворим, що міститься в ч. 2 ст. 36 КпАП.

8. У ст. 378 ТК РФ сказано, що не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом шести місяців з дня винесення, а ст. 282 КпАП встановлено тримісячний термін давності звернення постанови до виконання.

9. Стаття 306 ТК закріплює право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за порушення митних правил у разі затримання на термін понад три години, користуватися послугами адвоката або іншої особи, яка надає юридичну допомогу.

10. Важливою новелою не тільки для митного, а й для всього адміністративного права є глава 42 ТК РФ (ст. 316-319), що закріплює можливість участі у виробництві окремих суб’єктів і правила їх відводів:

Посадова особа митного органу Російської Федерації не може вести виробництво … якщо:

воно раніше брало участь у провадженні у даній справі … як свідок, експерт, спеціаліст, законного представника особи, яка притягається до відповідальності;

воно є родичем фізичної особи або посадової особи, яка притягається до відповідальності, його адвоката або представника, а також свідка, експерта, ревізора, фахівця, які брали участь у провадженні у справі …

є інші обставини, що дають підставу вважати, що посадова особа … особисто: .. зацікавлене в результаті справи.

Експерт, ревізор, фахівець не можуть брати участь у виробництві, якщо вони є родичами особи, яка притягається до відповідальності, його адвоката або представника, посадової особи, який веде справу, якщо є інші обставини, що дають підстави думати про їх особистої зацікавленості в результаті справи, а також якщо виявилася їх некомпетентність.

У ч. 2 ст. 451 ТК сказано, що посадова особа, народний суддя не можуть вести провадження у справі про посягання на нормальну діяльність митних органів, а експерт, ревізор, фахівець не можуть брати участь у виробництві, якщо одна з цих осіб є потерпілим або його родичем.

Таким чином, наявність обставин, що дозволяють вважати, що посадова особа, яка здійснює справу, експерт, ревізор, фахівець особисто зацікавлені в результатах справи, що вони можуть бути необ’єктивними в своїх висновках, дає право заявити їм відвід.

11. Скарга на постанову митного органу може бути подана фізичною або посадовою особою, залученими до відповідальності, його адвокатом або його представником протягом двадцяти днів з дня винесення постанови у вищестоящий митний орган або в районний (міський) суд за місцем знаходження органу, що наклав стягнення (ст. 370 ТК РФ).

А громадянин, залучений до відповідальності за КпАП РРФСР, вправі оскаржити постанову протягом 10 днів як в суд за місцем знаходження органу, так і за місцем його проживання.

Для організацій, підприємців встановлено послідовний порядок оскарження (ст. 371 ТК РФ). Спочатку протягом двадцяти днів вони можуть використовувати адміністративний канал оскарження, звернутися до вищестоящого органу, а потім протягом десяти днів з дня прийняття рішення за скаргою має право захищати свої інтереси в арбітражному суді.

12. Справи про порушення митних правил розслідують, розглядають, а прийняті постанови виконують митні органи, нормативною основою їх діяльності є ТК РФ, а в частині, їм не врегульованою, – КоАП РРФСР.

13. Вищий митний орган, переглядаючи справу за скаргою особи, протесту прокурора, а також за власною ініціативою в порядку контролю за законністю діяльності підлеглих посадових осіб, має право скасувати постанову і порушити кримінальну справу або направити матеріали в інші правоохоронні органи для вирішення питання про порушення кримінальної справи (ст. 373 ТК РФ).

Це не відповідає загальновизнаному в юрисдикційної діяльності правилом про заборону повороту до гіршого. Наявність такого права у органу, до якого подається скарга, можна розцінити як існування загрози для суб’єкта скарги («дивись, може бути і гірше!»).

14. ТК РФ – перший адміністративно-правовий акт, який встановив адміністративну відповідальність свідка за відмову або ухилення від дачі необхідних пояснень у справі про адміністративне правопорушення. Стаття 442 ТК РФ встановила за це стягнення у вигляді попередження або штрафу в розмірі до одного МРОТ. Податковий кодекс в 1998 р в число податкових правопорушень включив «неявку або ухилення від явки без поважних причин особи, що викликається по справі про податкове правопорушення в ‘як свідок» (ч. 1 ст. 128), «відмова свідка від дачі показань, а одно дачу завідомо неправдивих показань (ч. 2 ст. 128). Санкція ч. 1 ст. 128 – штраф у розмірі тисячі рублів, а за ч. 2 – в розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У 35 разів більше, ніж в ст. 442 ТК РФ!

Система стадій і етапів провадження у справах про адміністративні правопорушення | I. Загальне розслідування | II. спрощене виробництво | Розгляд справ про адміністративні правопорушення | Перегляд постанов у справах про адміністративні порушення | виконання постанові | Види адміністративних правопорушень | Основні особливості адміністративної відповідальності колективних суб’єктів (організацій) | Основні особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх | Основні особливості адміністративної відповідальності в судовому порядку |

На жаль, чимало випадків, коли дисциплінарне примус не грунтується на законі, є свавіллям начальника (керівника). Дисциплінарно-правовий примус – частина дисциплінарного примусу. І далі мова піде тільки про нього.

Дисциплінарно-правовий примус – один з видів державного, і йому притаманні всі загальні ознаки цього методу здійснення виконавчої влади. У той же час воно має низку особливостей, сукупність яких визначає його якісну своєрідність як самостійної різновиду примусової діяльності.

1. Заходи дисциплінарно-правового примусу застосовуються найчастіше в зв’язку з дисциплінарними проступками, але можуть бути використані і для боротьби з іншими правопорушеннями і навіть аморальними діями (студентів, слідчих, наприклад).

2. Дисциплінарно-правовий примус є позасудовим, воно – різновид виконавчо-розпорядчої діяльності. Коли мова йде про органи виконавчої влади, це очевидно. Але і прокурор, який оголошує догану підлеглому працівнику, які не здійснює прокурорський нагляд.

3. Дисциплінарно-правове примус здійснюють всі роботодавці, а значить, і органи недержавних (муніципальних і приватних) організацій щодо працюючих в них громадян. Таким правом, зокрема, наділені колегії адвокатів, профспілкові комітети, керівники комерційних організацій. Вони роблять це на основі норм трудового права, відповідно до тими повноваженнями, які закон надав роботодавцям. Процес роздержавлення збільшив обсяг дисциплінарного примусу, здійснюваного недержавними органами та їх посадовими особами.

4. Найважливіша ознака даного явища – воно може здійснюватися тільки щодо членів стійких колективів, суб’єктів постійних організаційних зв’язків (робітників, службовців, військовослужбовців, студентів, укладених і т. Д.).

5. Названий вище ознака обумовлює зміст дисциплінарного впливу, для якого характерно широке використання морально-правових санкцій (наприклад, доган).

6. Дисциплінарно-правове примус здійснюється суб’єктами дисциплінарної влади. Зазвичай її мають суб’єкти лінійної влади, керівники колективів. Винятки з цього правила встановлені нормами, які надали дисциплінарну владу стосовно військовослужбовців начальнику і коменданту гарнізону, а також і деякими іншими актами, що діють на транспорті.

Як правило, до конкретного правопорушника міру дисциплінарного впливу може застосувати безпосередній або вищестоящий керівник. А в цілому носіями дисциплінарної влади є дуже багато суб’єктів, право здійснювати дисциплінарне примус надано великому колу органів і посадових осіб.

7. Дисциплінарне примус регламентовано багатьма галузями права: трудовим, адміністративним, кооперативним, кримінально-виконавчим. В основному воно регулюється законодавчими актами, але в ряді випадків – урядовими постановами і навіть відомчими актами.

8. Якщо кошти цивільно-правового та адміністративного примусу можуть застосовуватися як до індивідуальних, так і колективних суб’єктів права, то заходи дисциплінарного та кримінального впливу застосовуються тільки до фізичних осіб. Дисциплінарне примус персоніфіковано.

До того ж в його рамках існує безліч санкцій і процедур, розрахованих тільки на певну групу осіб. Так, можна виділити особливі санкції, що застосовуються до солдатам і офіцерам, студентам і аспірантам, керівним працівникам, прокурорам і слідчим.

Таким чином, дисциплінарно-правовий примус – це застосування на основі юридичних норм в процесі виконавчо-розпорядчої діяльності суб’єктами дисциплінарної (лінійної) влади примусових заходів до підлеглих у зв’язку з вчиненням дисциплінарних (а в установлених спеціальними нормами випадках і інших) правопорушень.

Дисциплінарно-правове примус ділиться на види залежно від того, якою галуззю права воно регламентовано.

Дисциплінарне примус щодо певної категорії суб’єктів регламентується тією галуззю права, яка цілком або в основному регулює відносини адміністрації колективу з її членами. Так, стосовно до робітників і службовців діє трудове право, стосовно до ув’язнених – кримінально- виконавче.

Адміністративне право закріплює застосування заходів дисциплінарного впливу щодо трьох груп суб’єктів – членів адміністративних колективів:

– Мілітаризованих службовців (військовослужбовців, атестованих працівників міліції);

– Учнів (учнів, студентів, аспірантів);

– Осіб, свобода яких тимчасово обмежена на основі норм адміністративного права (поміщених в спеціальні приймачі).

Нормативною основою дисциплінарного примусу щодо військовослужбовців та атестованих працівників органів внутрішніх справ є дисциплінарні статути Збройних Сил Російської Федерації, Положення про службу в органах внутрішніх справ і Закон про матеріальну відповідальність військовослужбовців. Застосування дисциплінарних санкцій до студентам і аспірантам регламентовано в найзагальнішому вигляді п. 9 ст. 16 Федерального закону «Про вищу і післявузівську професійну освіту».

Дисциплінарна відповідальність багатьох воєнізованих службовців, профілактуємих в основному регулюється відомчими актами. А нормативного акта, який встановлює, які заходи примусу і в якому порядку можна застосовувати до учнів – а в Росії їх десятки мільйонів, – взагалі немає.

За способом впливу, безпосередньої мети застосування серед заходів дисциплінарного примусу можна розрізняти стягнення, відновлювальні та інші заходи. Коли використовуються перші, настає дисциплінарна відповідальність; застосування відновлювальної заходи – стягнення збитків – є не що інше, як матеріальна відповідальність.

До іншим слід віднести всі заходи дисциплінарного впливу, які законодавець не включив в число дисциплінарних стягнень і які не пов’язані з відшкодуванням шкоди. Наприклад, відсторонення від роботи, застосування зброї командиром в разі відкритого непокори в бойовій обстановці, приміщення винних, які перебувають у нетверезому стані, на гауптвахту або в камеру тимчасово затриманих терміном на одну добу.

Студенти, «систематично не відвідують заняття з військової підготовки без поважних причин, які ухиляються від проходження навчальних зборів … або порушують дисципліну в процесі навчання … наказами ректорів відсторонюються від занять з військової підготовки» *. Назвемо ще таку міру, як доставлення під конвоєм на гарнізонну або військову гауптвахту військовослужбовців, підданих арешту.

До іншим заходам дисциплінарного впливу відносяться і широко практикується в вузах недопуск студента до здачі іспиту, перенесення, скорочення відпустки військовослужбовця, затримка подання до чергового звання, затримання і утримання в особливому приміщенні членів екіпажу корабля і багато інших.

Наведені вище приклади свідчать про те, що в числі інших багато заходів дисциплінарного заходу.

I. Загальне розслідування | II. спрощене виробництво | Розгляд справ про адміністративні правопорушення | Перегляд постанов у справах про адміністративні порушення | виконання постанові | Види адміністративних правопорушень | Основні особливості адміністративної відповідальності колективних суб’єктів (організацій) | Основні особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх | Основні особливості адміністративної відповідальності в судовому порядку | Основні особливості адміністративної відповідальності за податкові правопорушення |

Дисциплінарна відповідальність – це накладення дисциплінарних стягнень на основі правових норм суб’єктами дисциплінарної влади на підпорядкованих їм членів стійких колективів за дисциплінарні проступки та інші правопорушення. Вона є складовою, але досить самостійною частиною дисциплінарного примусу. Її найважливіші відмітні оссобенності

 * СП СРСР. 1990. № 25. У розділі ст. 119.

1) дисциплінарна відповідальність настає, як правило, за дисциплінарний проступок, але може наступити і за вчинення інших правопорушень (наприклад, на підставі ст. 16 КпАП РРФСР). У ст. 28 Федерального закону «Про статус військовослужбовців» * сказано: «За проступки, пов’язані з порушенням військової дисципліни або громадського порядку, військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність …»;

2) вона складається в застосуванні каральних санкцій – дисциплінарних стягнень;

3) право на її здійснення належить суб’єктам лінійної влади; вона, як правило, реалізується в рамках лінійної влади, щодо лінійно підлеглих керівникові членів колективу;

4) підстави і порядок настання дисциплінарної відповідальності регулюються різними галузями права. Але найбільше число осіб несуть дисциплінарну відповідальність за трудовим і адміністративного права.

Дисциплінарна відповідальність з адміністративного права регулюється дисциплінарними статутами Збройних Сил, митної служби і рядом інших адміністративно-правових документів.

На основі адміністративно-правових норм до дисциплінарної відповідальності можуть залучатися десятки мільйонів осіб членів адміністративних колективів. Це мілітаризованих службовці, які навчаються (учні, студенти, аспіранти та ін.) І особи, свобода яких обмежена в адміністративному порядку.

Як правило, розглянута відповідальність настає за дисциплінарний проступок. Це шкідливе, антигромадську, винне діяння, вчинене членом стійкого колективу і складається в порушенні обов’язків, пов’язаних з перебуванням особи в даному колективі. За вчинення дисциплінарного проступку на винного може бути накладено дисциплінарне стягнення.

 * Відомості Верховної. 1998. № 22. У розділі ст. 2331.

Види і розмір цього різновиду каральних санкцій встановлюються нормативними актами. Мета їх використання – загальна і приватна превенція правопорушень – досягається як їх змістом, так і процедурою їх застосування. Дисциплінарні стягнення погіршують правове становище покараного, на певний час створюють для нього стан покарання.

Оскільки дисциплінарні стягнення здійснюються в рамках стійких колективів, серед них багато морально-правових санкцій (зауваження, догана), санкцій, що змінюють, припиняють зв’язку особи з колективом (зниження в посаді, звільнення, виключення). І діють вони, як правило, лише поки громадянин знаходиться в колективі (служить).

Набір дисциплінарних санкцій різний для різних категорій суб’єктів постійних організаційних зв’язків. Так, для студентів, аспірантів, слухачів підготовчих відділень вузів це зауваження, догану, сувору догану, виключення, а для осіб рядового і молодшого начальницького складу МВС – це зауваження, догана, сувора догана, попередження, про неповну службову відповідність, пониження в посаді, позбавлення нагрудного знака, зниження в спеціальному званні на один ступінь, звільнення з органів внутрішніх справ.

Статтею 51 Дисциплінарного статуту Збройних Сил РФ закріплений перелік стягнень, які можуть накладатися на солдатів і матросів: догана, сувора догана, позбавлення нагрудного знака відмінника. Солдати і матроси, які проходять військову службу за контрактом, крім того, можуть бути достроково звільнені в запас, піддані арешту із вмістом на гауптвахті до 7 діб. А службовці за призовом можуть бути піддані арешту до 10 діб, тільки до них можуть застосовуватися і такі стягнення, як призначення до 5 нарядів поза чергою, позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини або з корабля на берег.

На сержантів і старшин, які проходять військову службу за призовом, не можуть накладатися наряди поза чергою. Але до них поряд з доганою, суворою доганою, позбавленням чергового звільнення, арештом, позбавленням нагрудного знака відмінника застосовуються зниження в посаді, зниження у військовому званні на один ступінь, зниження у військовому званні на один ступінь з переведенням на нижчу посаду.

На військовослужбовців-жінок – солдат, матросів, сержантів, старшин – не можуть накладатися такі з названих стягнень: позбавлення чергового звільнення, наряди поза чергою, арешт.

Відповідно до ст. 69 Дисциплінарного статуту на офіцерів можуть накладатися: догана, сувора догана, попередження про неповну службову відповідність, зниження в посаді, дострокове звільнення в запас. Вищі офіцери призначаються і звільняються з посади Президентом Росії, тому до них можуть застосовуватися військовим командуванням тільки такі стягнення: догана, сувора догана, попередження про неповну службову відповідність.

Досить докладний перерахування стягнень, які можуть бути накладені на військовослужбовців, дозволяє зробити ряд висновків. По-перше, види накладаються стягнень залежать від військового звання. По-друге, особи, які проходять військову службу за призовом, несуть більш сувору дисциплінарну відповідальність, ніж ті, хто служить за контрактом. По-третє, дисциплінарна відповідальність жінок-військовослужбовців є легшою.

Спільною особливістю накладення дисциплінарних стягнень на військовослужбовців та інших мілітаризованих службовців є те, що вони можуть бути накладені начальниками (командирами) різних рівнів. А різні командири володіють не однаковим об’ємом дисциплінарної влади. Наприклад, командири відділення, взводу не має права піддавати підлеглих арешту із вмістом на гауптвахті, командир роти може піддавати солдатів, матросів, сержантів і старшин арешту до 3 діб, командир батальйону – до 7 діб (контрактників – до 5), командир полку – до 10 доби (контрактників – до 7). До офіцерам арешт взагалі не може застосовуватися.

Дисциплінарно-правовому примусу в цілому, дисциплінарної та матеріальної відповідальності зокрема в підручнику приділено набагато менше уваги, ніж адміністративно-правовому примусу. По-перше, законодавство про дисциплінарне примус менш розвинене (практично немає складів проступків, слабо регулюється дисциплінарне провадження). По-друге, дисциплінарно-правове примус багато в чому схоже з адміністративно-правовим (види примусу, стадії виробництва і т. Д.). По-третє, з курсу трудового права багато питань дисциплінарної відповідальності відомі студентам, тому знання трудового права, проблем адміністративного примусу дозволять студентам доповнити інформацію, що міститься в короткому викладі питань дисциплінарно-правового примусу.

II. спрощене виробництво | Розгляд справ про адміністративні правопорушення | Перегляд постанов у справах про адміністративні порушення | виконання постанові | Види адміністративних правопорушень | Основні особливості адміністративної відповідальності колективних суб’єктів (організацій) | Основні особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх | Основні особливості адміністративної відповідальності в судовому порядку | Основні особливості адміністративної відповідальності за податкові правопорушення | Особливості адміністративної відповідальності за Митним кодексом Російської Федерації |

Дисциплінарне провадження – це регульована правовими нормами діяльність суб’єктів дисциплінарної влади щодо застосування дисциплінарних стягнень. Можна сказати і так: дисциплінарне провадження – це врегульована правом діяльність уповноважених суб’єктів, спрямована на залучення винних до дисциплінарної відповідальності.

Норми про дисциплінарне провадження – це процесуальна форма, використання якої дозволяє ефективно здійснити матеріально-правові норми про дисциплінарну відповідальність, Це – складова частина адміністративно-юрисдикційного, а значить, і юридичного процесу. Тому загальні положення про процесуальній формі, стадіях процесуальної діяльності та інші діють і тут, але мають велику специфіку.

Порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності мілітаризованих службовців, які навчаються врегульовано адміністративно-процесуальними нормами. У Дисциплінарний статут Збройних Сил дисциплінарного провадження присвячено близько 30 статей. Серед діючих правових актів навряд чи можна знайти ще один, який би настільки детально регулював процедуру накладання та виконання дисциплінарних стягнень.

Виходячи з аналізу чинних правових норм, теоретичних положень про стадіях процесуальної діяльності в розглянутому виробництві можна розрізнити 4 стадії:

1) службовий розгляд (розслідування);

2) розгляд дисциплінарної справи;

3) перегляд справи;

4) виконання накладеного стягнення.

На першій стадії виявляється, був чи зроблений дисциплінарний проступок, чи винна особа, яка вчинила такі дії. На другій стадії на основі зібраної інформації керівник видає наказ про накладення стягнення на винного. Останній може наказ оскаржити; в разі подання скарги справа переглядається. А накладені і не скасовані стягнення повинні бути виконані.

службовий розгляд проводиться або самим командиром (начальником, керівником), або особою, ним уповноваженою. Це робиться за наявності приводу – надходження інформації про неправомірні дії члена колективу, виявленні самим керівником проступку. В ході розгляду встановлюється, чи було скоєно правопорушення, за яких обставин, з якою метою проступок було вчинено, які його наслідки, ступінь провини його учасників.

Чинне законодавство майже нічого не говорить про те, які дії має право здійснювати ті, хто розслідує факт вчинення дисциплінарного проступку, повинні при цьому складатися будь-які документи. Очевидно, що в ході розгляду можуть проводитися опитування, ревізії, перевірка документів, заміри та т. Д. Але у всіх випадках у члена колективу повинні бути взяті пояснення. Відмова дати пояснення виробництва не припиняє. Але право дати пояснення, бути вислуханим – важливий елемент права на захист від необгрунтованого притягнення до відповідальності.

Якщо службовий розгляд проводився не суб’єктом дисциплінарної влади, то, як правило, його результати оформляються довідкою, рапортом, усною доповіддю керівнику.

Розглянувши матеріали справи, суб’єкт дисциплінарної влади вправі:

– Взагалі не реагувати на діяння, визнавши це недоцільним або визнавши особу невинним;

– Обмежитися нагадуванням про необхідність виконувати обов’язки, попередженням, строгим зазначенням та іншими засобами впливу, які не є стягненнями;

– Направити матеріал на розгляд громадських організацій (суду честі, профспілкового комітету, студентської ради та т. Д.);

– Накласти на винного дисциплінарне стягнення;

– Якщо керівник, командир вважає надану йому дисциплінарну владу недостатньою, направити матеріали вищестоящому керівнику для вирішення питання про відповідальність (наприклад, декан – ректору);

– При наявності в діях винного ознак злочину направити матеріал в орган, який має право порушити кримінальну справу.

Правовими актами встановлені терміни давності притягнення до дисциплінарної відповідальності. Військовослужбовці, особи рядового, начальницького складу МВС за загальним правилом можуть залучатися до відповідальності до закінчення 10 діб з того дня, коли командирові (начальнику) стало відомо про скоєний проступок. А студенти, аспіранти – не пізніше одного місяця з дня виявлення-проступку (не рахуючи часу хвороби або перебування винного у відпустці, на канікулах), але не пізніше 6 місяців з дня його вчинення.

Якщо давностний термін минув, а дисциплінарне стягнення не накладено, дисциплінарне провадження, на якому б етапі незалежно від його розташування, має бути припинено.

За загальним правилом дисциплінарне стягнення накладається шляхом видання письмового наказу. А на військовослужбовців; співробітників міліції і деяких інших мілітаризованих службовців найлегші стягнення (зауваження, догана, призначення позачергово в наряд на роботу) можуть накладатися усно.

Оскільки законодавство не встановлює вимог до форми актів про накладення стягнень, на практиці використовуються такі варіанти:

– Видається спеціальний наказ про накладення стягнення на одну людину;

– Одним спеціальним наказом залучаються до відповідальності декілька осіб;

– В наказі, що підводить підсумки діяльності, перевірки, міститься багато пунктів, а один або декілька з них містять рішення про накладення стягнень;

– Стягнення накладається рішенням колегії.

Наказ повинен бути доведений до відома винного під розписку. У військових формуваннях практикується оголошення наказів перед строєм, на нарадах.

Наказ про накладення стягнення – одна з різновидів адміністративних актів. Він вступає в силу негайно.

Як всякий адміністративний акт, наказ може бути переглянутий. Підставою для такої факультативної стадії, як стадія перегляду, Можуть бути скарга покараного, протест прокурора, розсуд вищого керівника (командира), розсуд посадової особи, яка підписала наказ.

Змінити, скасувати наказ можуть його автор, вищестоящий керівник і суд.

Член адміністративного колективу вправі подати скаргу на накладене на нього стягнення вищестоящому керівнику і в суд. У ст. 88 ДУ ЗС сказано, що військовослужбовець має право подати скаргу на наказ, «протягом 10 діб з моменту накладення дисциплінарного стягнення». Дисциплінарним статутом митної служби встановлений триваліший строк оскарження: «… протягом трьох місяців з дня ознайомлення з наказом, а з питань про звільнення – в місячний термін» *. Подання такої адміністративної скарги не зупиняє виконання наказу.

У дисциплінарних статутах і інших подібних актах зазвичай не говориться про право члена сталого колективу звернутися зі скаргою до суду. Але таке право він, як і всі громадяни, має відповідно до ст. 46 Конституції і Закону України «Про оскарження до суду дій і рішень, які порушують права і свободи громадян». До речі, в ст. 4 цього Закону прямо сказано: «Військовослужбовець має право … звернутися до військового суду зі скаргою на дії (рішення) органів військового управління та військових посадових осіб, що порушують його права і свободи».

І якщо практики оскарження в суд студентами наказів ректорів, можна сказати, немає, то суди вже розглянули багато справ за скаргами військовослужбовців, працівників міліції, працівників митних органів на накази своїх командирів (начальників).

Так, в грудні 1993 р полковник Кандаловскій був звільнений з лав Збройних Сил за статтею 59 «Д» – за службовою невідповідністю. Однак справжня причина звільнення стала відома офіцеру лише на суді, куди він був змушений звернутися, оскільки рапорти до міністра оборони і до інших високих інстанцій виявилися безрезультатними.

 * Відомості Верховної. 1998. № 47. У розділі ст. 5742.

Дійсним приводом для звільнення Кандаловского, як це стало очевидно в ході судового розгляду, з’явилася не “комерційна і політична діяльність», що намагалися поставити йому в провину, а керівництво Координаційною радою офіцерських зборів, рішуче виступив проти необдуманого рішення Міноборони про виведення військ з Прибалтики на непідготовленими для розміщення людей і техніки російські простори.

Ще до закінчення судового розгляду міністр сам визнав свою помилку і скасував свій наказ.

Цікавим є така справа.

І. був звільнений з посади начальника ДАІ і призначений на посаду старшого дільничного інспектора міського відділу міліції. Рішенням суду задоволено вимогу І. про відновлення на колишній посаді. Касаційною інстанцією рішення суду скасовано, провадження у справі припинено з тих мотивів, що І. фактично понижений на посаді і відповідно до п.41 Положення про службу в органах внутрішніх справ Російської Федерації має право оскаржити наказ вищестоящого начальника аж до Міністра внутрішніх справ Російської Федерації.

Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду РФ скасувала касаційну ухвалу і залишила в силі рішення суду з таких підстав. І. має право оскаржити до суду наказ в силу ч. 1 ст. 18 і ст. 46 Конституції Російської Федерації. Відповідно до ст. 239⁴ ЦПК РРФСР громадянин має право звернутися зі скаргою на дії державного органу, громадської організації, посадової особи безпосередньо до суду або до вищестоящого в порядку підлеглості державному органу, громадської організації, посадової особи. І. вправі був звернутися за захистом своїх прав безпосередньо до суду *.

Розглянувши скаргу, вищестоящий начальник, суд може визнати її необґрунтованою і залишити наказ в силі. Якщо скарга буде визнана обґрунтованою, наказ скасовується повністю або частково. Досить широке застосування отримала така практика: вищестоящий начальник доручає керівнику, який видав наказ, переглянути своє рішення.

 * БВС РФ. 1998. № 4. С. 23.

Порядок виконання наказу багато в чому залежить від обраного дисциплінарного стягнення. Багато з них мають тільки морально-правовий зміст (догана і т. Д.) І їх виконання складається в їх доведенні до відома, оголошенні. Якщо начальник обрав стягнення організаційного характеру – зниження на посаді, звільнення (виключення) і т. Д. – Його потрібно виконати реально.

ДУ ЗС велику увагу приділяє регулюванню питань застосування та виконання дисциплінарного арешту з утриманням на гауптвахті.

Відносно військовослужбовців, працівників міліції стягнення повинні бути виконані не пізніше місячного терміну з дня видання наказу. Після закінчення місячного терміну давності дисциплінарне стягнення не може бути звернено до виконання, але воно підлягає обліку.

Стягнення, що накладаються на мілітаризованих службовців, заносяться в їх службові картки. І взагалі, поки член адміністративного колективу знаходиться в ньому або продовжує перебувати на військовій чи іншій мілітаризованої службі, стягнення повинні бути враховані.

Після видання наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності для винного виникає особливе правове стан – стан покарання. По-перше, протягом терміну дії стягнення заходи заохочення, як правило, не застосовуються. По-друге, в цей час може бути застосоване таке заохочення, як дострокове зняття раніше накладеного стягнення. По-третє, вчинення нового проступку протягом терміну дії стягнення вважається повторним порушенням дисципліни і тягне за собою застосування більш суворих санкцій. По-четверте, наявність дисциплінарного стягнення не дозволяє позитивно вирішити питання про подання до чергового звання.

Члени адміністративних колективів (військовослужбовці, співробітники міліції, студенти та ін.) Вважаються залучалися до дисциплінарної відповідальності після закінчення річного строку давності. Іншими словами, якщо протягом року член колективу не вчинив нового дисциплінарного проступку, дисциплінарне стягнення автоматично втрачає юридичну силу і стан покарання припиняється.

За загальним правилом річний термін давності обчислюється з дня накладення стягнення, тобто з дати видання наказу. А закінчення терміну розуміється неоднозначно. У ст. 39 Положення про службу в органах внутрішніх справ і в ст. 33 Дисциплінарного статуту митної служби сказано, що дисциплінарне стягнення втрачає силу, якщо протягом року співробітник «піддавався знову дисциплінарному стягненню». А в ДУ ЗС і багатьох інших актах стягнення втрачає силу, якщо протягом року «скоєно нового проступку». Таким чином, в першому випадку термін обчислюється від першого наказу до другого, а в другому випадку – від першого наказу до другого проступку.

Усні стягнення, що накладаються на співробітників органів внутрішніх справ, вважаються знятими після закінчення одного місяця.

Вчинення нового проступку перериває перебіг строку давності погашення стягнення. З дня видання нового наказу починається термін погашення обох стягнень.

Розгляд справ про адміністративні правопорушення | Перегляд постанов у справах про адміністративні порушення | виконання постанові | Види адміністративних правопорушень | Основні особливості адміністративної відповідальності колективних суб’єктів (організацій) | Основні особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх | Основні особливості адміністративної відповідальності в судовому порядку | Основні особливості адміністративної відповідальності за податкові правопорушення | Особливості адміністративної відповідальності за Митним кодексом Російської Федерації | Поняття та ознаки дисциплінарно-правового примусу |

Обидва види каральної відповідальності – адміністративна і дисциплінарна – складаються в застосуванні стягнень, тобто каральних санкцій, з метою загальної та приватної превенції правопорушень. А матеріальна – це застосування відновлювальних санкцій для того, щоб відшкодувати завдану майнову шкоду. Тому вона настає, якщо державі дійсно заподіяно

– Прямий, реальний збиток;

– Під час виконання службових обов’язків;

– Протиправним діянням;

– Винне;

– Між протиправним діянням і шкодою є причинний зв’язок.

Адміністративним правом чітко регламентується тільки матеріальна відповідальність військовослужбовців. Відповідні норми містяться в Законі «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців», прийнятому у червні 1999 р *

Від дисциплінарної цей вид відповідальності відрізняє те, що розмір застосовуваних санкцій залежить в основному не від ступеня вини, а від розміру з’явилася в результаті винних протиправних дій шкоди, при цьому винний може добровільно відшкодувати заподіяну шкоду повністю або частково; санкція не може бути замінена заходами громадського впливу, вона носить майновий характер.

Каральні та правовосстановітельние санкції доповнюють один одного, можуть застосовуватися одночасно до однієї особи. Відшкодування шкоди військовослужбовцями і покликаними на збори військовозобов’язаними провадиться незалежно від притягнення їх до адміністративної або дисциплінарної відповідальності за дію (бездіяльність), яким заподіяно збитків державі.

Стягнення збитків з військовослужбовців є різновидом дисциплінарного примусу. Адміністративним правом регулюються не тільки підстави, але і порядок залучення названих вище осіб до матеріальної відповідальності. Він відрізняється від порядку стягнення шкоди з робітників і службовців, закріпленого трудовим правом.

Заходи матеріальної відповідальності, встановлені нормами адміністративного права, застосовуються в адміністративному процесі. На підставі Закону майновий збиток може бути стягнуто:

– З будь-яких військовослужбовців;

– Покликаних на збори військовозобов’язаних – якщо вона завдана при виконанні ними службових обов’язків.

Не допускається стягнення шкоди, заподіяної внаслідок виконання наказу командира. У всіх випадках військовослужбовці несуть відповідальність тільки за завдану з їх вини реальний збиток протягом трьох років з дня його виявлення.

 * Відомості Верховної. 1999. № 29. У розділі ст. 3682.

За загальним правилом матеріальна відповідальність військовослужбовців є обмеженою. Це означає, що з них може бути стягнута сума заподіяного збитку, але не більше одного окладу місячного грошового утримання і однієї місячної надбавки за вислугу років, а з тих, хто проходить військову службу за призовом, – не більше двох окладів. З командирів, винних у незаконному звільненні, прийняття, переведення, можуть бути стягнуті вироблені з їх вини військовою частиною виплати, але не більше трьох окладів і трьох місячних надбавок за вислугу років.

Повна матеріальна відповідальність військовослужбовців в розмірі заподіяної шкоди настає, якщо:

а) він заподіяно діями, які мають ознаки складу злочину;

б) майно було передано винному для зберігання, перевезення, видачі, користування та інших цілей;

в) скоєно умисне знищення, пошкодження або інше умисне діяння, що спричинило матеріальну шкоду;

г) винні дії вчинені особами, добровільно які призвели себе в стан наркотичного, токсичного або алкогольного сп’яніння.

Провадження у справах про матеріальну відповідальність складається з чотирьох стадій: адміністративного розслідування, розгляду справи, перегляду наказу, виконання наказу.

При виявленні шкоди командир (начальник) зобов’язаний призначити адміністративне розслідування, якщо це необхідно для встановлення розміру, причин збитку і винних. Адміністративне розслідування повинно бути закінчено в місячний строк з дня виявлення шкоди. Вищий командир має право продовжити термін, але не більше ніж на один місяць.

Отримавши необхідні матеріали, командир видає наказ про стягнення відповідної суми. Але тут законом встановлені два обмеження: наказ може бути видано протягом двох тижнів з дня закінчення розслідування, надходження матеріалів ревізії, слідства, рішення суду, якщо стягується сума не перевищує одного окладу і однієї місячної надбавки за вислугу років. Наказ оголошується під розпис винному і потім може бути звернений до виконання після закінчення семи днів.

Якщо підлягає стягненню сума більше місячного окладу і місячної надбавки за вислугу років або якщо наказ протягом двох тижнів не видано, стягнення шкоди провадиться в судовому порядку. Судом також стягується сума з осіб, звільнених з військової, служби, які вибули з військових зборів.

Військовослужбовець має право добровільно повністю або частково відшкодувати завдані збитки в грошовій формі. Він має право оскаржити наказ вищестоящого командиру або в суд. Скарга не зупиняє виконання наказу.

Щомісяця грошові утримання з метою відшкодування збитків на підставі наказу за загальним правилом виробляються в розмірі 20% місячного грошового забезпечення. З осіб, які не відшкодували збитки на день звільнення з військової служби, решта заборгованості стягується за загальними правилами виконавчого провадження.

Федеральними нормативними актами не вирішено питання про матеріальну відповідальність студентів і учнів. Це змушує керівників освітніх установ видавати локальні норми, деякі з яких представляються спірними. Так, в наказі по Свердловському юридичному інституту від 26 лютого 1993 року було сказано:

З метою посилення відповідальності за псування майна академії та відшкодування заподіяної шкоди:

1. Комендант навчальних будівель і студентських гуртожитку негайно складати акти на псування майна, виявляти конкретних винуватців і представляти матеріали проректору … для вжиття заходів щодо відшкодування заподіяної шкоди.

2. Встановити, що за псування майна академії винні відшкодовують збитки в п’ятикратному розмірі вартості відновлювальних робіт. Вартість відновлювальних робіт визначається кошторисом або калькуляції, складеної економістом спільно з головним інженером і виконробом стройгруппа.

3. Попереджаю всіх студентів, що за систематичну псування майна академії вони будуть виселятися зі студентського гуртожитку.

Багато юристів вважають матеріальну відповідальність різновидом цивільної. На відміну від каральних видів юридичної відповідальності (кримінальної, адміністративної, дисциплінарної) громадянська і матеріальна є право-відновлювальна. Обидві вони пов’язані із застосуванням, як правило, майнових санкцій, спрямованих на відшкодування шкоди.

Але матеріальна відповідальність за низкою ознак серйозно відрізняється від громадянської.

По-перше, особливою нормативною основою (норми трудового і адміністративного права).

По-друге, матеріальна відповідальність, як правило, носить обмежений характер, з винного стягується трохи більше місячного заробітку. Фактично санкція залежить не від розміру збитку, а від розміру місячного заробітку (окладу).

По-третє, матеріальна відповідальність настає тільки за наявності вини.

По-четверте, процедура стягнення шкоди, виконання санкції має багато процесуальних особливостей.

По-п’яте, до матеріальної відповідальності притягуються тільки члени стійких колективів з ініціативи суб’єктів дисциплінарної влади за порушення чинних в колективі правил. Саме ця обставина є причиною матеріально-правових і процесуальних особливостей матеріальної відповідальності, які названі вище.

Матеріальна відповідальність – не різновид громадянської, а вид дисциплінарного примусу.

Перегляд постанов у справах про адміністративні порушення | виконання постанові | Види адміністративних правопорушень | Основні особливості адміністративної відповідальності колективних суб’єктів (організацій) | Основні особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх | Основні особливості адміністративної відповідальності в судовому порядку | Основні особливості адміністративної відповідальності за податкові правопорушення | Особливості адміністративної відповідальності за Митним кодексом Російської Федерації | Поняття та ознаки дисциплінарно-правового примусу | Дисциплінарна відповідальність з адміністративного права |

Правозаконности) В ДІЯЛЬНОСТІ

ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ГЛАВА 30. ЗМІСТ, ЗНАЧЕННЯ

І ОСОБЛИВОСТІ РЕЖИМУ ЗАКОННОСТІ

В ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ

АДМІНІСТРАЦІЇ

Зміст і значення законності (правозаконности)

Законність – атрибут існування і розвитку демократично організованого суспільства. Вона необхідна для забезпечення свободи і реалізації прав громадян, здійснення демократії, освіти і функціонування громадянського суспільства, науково обґрунтованого побудови і раціональної діяльності державного апарату. Вона обов’язкова для всіх елементів державного механізму (державних органів, державних організацій, державних службовців), громадянського суспільства (громадських, релігійних організацій, незалежних газет, неформальних об’єднань та ін.) І для всіх громадян.

В нашій юридичній науці вона розуміється як «неухильне виконання законів і відповідних їм інших правових актів органами держави, посадовими особами, громадянами та громадськими організаціями» *.

 * Юридичний енциклопедичний словник. М., 1984. С. 101.

Таке розуміння представляється одностороннім. Перш за все необхідно звернути увагу на якість юридичних законів, їх відповідність об’єктивно існуючим соціальним зв’язкам, праву. Якщо відволіктися від змістовної сторони юридичних норм, які підлягають виконанню, то неважко прийти до висновку про те, що в умовах деспотії, тоталітаризму, поліцейської держави законність знаходиться на високому рівні, і одне з перших місць при оцінці за цим критерієм займе фашистська Німеччина.

Як специфічний регулятор суспільних відносин, закон, юридична норма повинна відповідати існуючим в країні рівнем економіки, організаційної зрілості, культури, морально-етичним нормам. Законодавство повинно бути засобом легалізації права державою в ім’я інтересів суспільства і громадян. Законність – це перш за все наявність достатньої кількості юридичних норм високої якості, а потім їх суворе дотримання усіма суб’єктами права.

Розвинена правова основа виконавчо-розпорядчої діяльності перш за все повинна відповідати таким критеріям: відповідність юридичних норм природного права, панування закону, повнота і диференційованість системи норм, її стабільність, несуперечливість, висока юридична техніка.

Організація і функціонування державної адміністрації повинні бути врегульовані насамперед актами вищої юридичної сили – законами.

Як специфічний регулятор суспільних відносин система юридичних норм повинна відповідати об’єктивним закономірностям соціального життя, вимогам права, бути адекватною економіко-політичному, культурному рівню країни. Якщо державний апарат здійснює правові норми, які грішать суб’єктивізмом, волюнтаризмом, приймає недоцільні, несвоєчасні правові акти, це знижує ефективність його діяльності, підриває його авторитет, а найголовніше – завдає великої шкоди громадянам, регіонах і навіть країні в цілому.

Іншими словами, нашій країні потрібна правозаконності. «Це не просто поєднання двох відомих юридичних слів -« права »і« законності ». Правозаконності означає, що в суспільстві, в якому стверджується сучасна ліберальна цивілізація, запановує неухильне і жорстке панування закону, і в той же час сам-то закон – вже не продукт влади, її сваволі і свавілля, а вираз великих цінностей відродженого природного права, перш всього невід’ємних прав людини, заснованих на високому гідність кожної особистості »*.

Для практики державного будівництва, для громадян і юридичної науки розглянута проблема завжди була дуже важливою. Її значення актуалізувалося у зв’язку з формуванням громадянського суспільства, з одного боку, і «війною законів», актуальними національними протиріччями, зростанням кількості злочинів та інших правопорушень, з іншого.

В юридичній літературі законність розглядається з різних сторін: і як принцип державної діяльності, і як метод державного керівництва суспільством, і як режим системи взаємовідносин населення з державними органами. Всі ці підходи правомірні, хоча і потребують певної коригуванні. Але дуже важлива сторона законності розкривається в її визначенні як режиму взаємовідносин громадян і організацій з суб’єктами влади, який сприяє забезпеченню прав і законних інтересів особистості, її всебічному вдосконаленню, формуванню і розвитку громадянського суспільства, успішної діяльності державного механізму.

Такий режим необхідний у всіх сферах соціального життя, але особливого значення він має в системі взаємовідносин суб’єктів адміністративної влади між собою і з громадянами, недержавними організаціями.

По-перше, суб’єкти виконавчої влади представляють численну групу, з ними люди, недержавні організації, трудові колективи контактують набагато частіше, ніж з прокуратурою, судами, представницькими органами. Число державних службовців, пов’язаних з виконавчо-розпорядчою діяльністю, у багато разів перевищує чисельність всіх службовців, які займаються іншою державною діяльністю.

По-друге, суб’єкти державної виконавчої влади здійснюють правозастосування і видають велику кількість нормативних актів, вони мають більші владними повноваженнями.

По-третє, вони безпосередньо розпоряджаються величезними матеріальними, фінансовими, трудовими ресурсами.

 * Алексєєв С. С. правозаконности // Російські вести. 1995. 31 Жовтня.

По-четверте, органи державної виконавчої влади, їх посадові особи мають право здійснювати позасудове примус, юрисдикційну діяльність, в їх безпосередньому віданні перебуває механізм фізичного примусу, захисту (армія, міліція, виправні установи і т. Д.).

По-п’яте, вони наділені дискреційними повноваженнями, свободою розсуду, яка служить одним із засобів виконання державними органами покладених на них завдань і повноважень.

Принцип законності в адміністративному праві, вважає французький вчений Г. Бребан, складається з двох взаємопов’язаних обов’язків: діяти відповідно до закону і проявляти ініціативу для забезпечення виконання закону * Державна адміністрація пов’язана законом, і дотримання нею законів контролюється Президентом, законодавчої, судової владою.

Рівень законності в державі насамперед залежить від її стану в виконавчо-розпорядчої діяльності. Коли він тут низький, то навіть якщо інші гілки державного механізму неухильно виконують юридичні розпорядження, є підстави говорити про руйнування, кризу режиму законності. Якщо є численні факти, коли працівники міліції незаконно затримують громадян, вилучають у них майно, коли без достатніх законних підстав військовослужбовці застосовують вогнепальну зброю, вбивають і ранять людей, коли квартири розподіляються в обхід встановлених правил, ліцензування не обходиться без хабарів і т.д. , то навіть найсуворіше дотримання законів при здійсненні правосуддя, в процесі прокурорського нагляду не зробить істотного впливу на загальну картину взаємовідносин держави і громадян, недержавних організацій. Це будуть лише острівці законності в море адміністративного свавілля.

Юридична правомірність діяльності державної адміністрації – стрижень усього режиму-законності в країні.

 * Бребан Г. Французьке адміністративне право. М., 1988. С. 171.

виконання постанові | Види адміністративних правопорушень | Основні особливості адміністративної відповідальності колективних суб’єктів (організацій) | Основні особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх | Основні особливості адміністративної відповідальності в судовому порядку | Основні особливості адміністративної відповідальності за податкові правопорушення | Особливості адміністративної відповідальності за Митним кодексом Російської Федерації | Поняття та ознаки дисциплінарно-правового примусу | Дисциплінарна відповідальність з адміністративного права | Дисциплінарне провадження по адміністративному праву |

Розглянутий режим є загальним для всіх сфер державного будівництва, для всіх організацій і громадян, для всіх галузей права. Звичайно, в діяльності государсвтенности адміністрації він має ряд особливостей.

1. На державній адміністрації лежить завдання забезпечити дотримання юридичних норм величезним числом суб’єктів права, юридично правомірне функціонування величезного числа державних органів, інших державних організацій та їх працівників. І цей же час робота державної адміністрації різноманітна і з точки зору правових форм (правотворчість, правозастосування, юрисдикція), і з точки зору різноманіття галузей і функцій.

2. Головна вимога законності до державної адміністрації полягає в тому, що закони та підзаконні нормативні акти повинні неухильно дотримуватися тими, кому довірено їх застосування, їх захист. Боротьба зі свавіллям адміністрації не менш важлива, ніж боротьба зі злочинністю.

3. Переважна кількість підзаконних нормативних актів видається виконавчо-розпорядчими органами. Один з проявів тривалого панування в нашій країні адміністративно-командної системи – переважання підзаконних норм, регулювання багатьох важливих суспільних відносин урядовими, відомчими і локальними актами.

В даний час і в найближчому доступному для огляду майбутньому число діючих підзаконних актів буде значним. А значить, збережеться і така особливість режиму законності: підпорядкування адміністрації нормам, які вона сама виробила, а також містяться в інших підзаконних актах. Як правило, орган, який прийняв юридичну норму, має право її скасувати, змінити, але він не має права порушити її шляхом прийняття правозастосовчого акту. І тим більше така підзаконна норма є обов’язковою для нижчестоящих органів і організацій. З нею повинен в ряді випадків вважатися і вищестоящий орган (якщо вона, наприклад, прийнята виконавчим органом суб’єкта Федерації в рамках його виняткових повноважень).

Все більше зростає роль міжнародних, державно-правових та адміністративних (між адміністративно-територіальними одиницями, між різними управлінськими ланками і ін.) Договорів. Забезпечення їх неухильного виконання – важливе завдання адміністративних структур.

Таким чином, важлива особливість законності – необхідність дотримання, поряд з законами міжнародних і ряду інших договорів, підзаконних норм, в тому числі .і тих, які видані самої державною адміністрацією. Для виконавчо-розпорядчих органів та офіційних осіб обов’язкові і індивідуальні акти вищих ланок виконавчої влади, а також судів і суддів.

4. Не можна і неможливо активну адміністрацію позбавляти дискреційних повноважень, жорстко сповивати її юридичними приписами. В рамках закону вона повинна мати можливість вибору оптимальних варіантів.

Доцільно використовуючи свої повноваження, діючи в правових рамках, державна адміністрація повинна домагатися позитивних результатів, творити. Її діяльність повинна бути ефективною.

Державна адміністрація активно займається правонаделенія: розподіляє ресурси, приймає на роботу і т. Д. Тут законність і доцільність повинні органічно поєднуватися.

5. Адміністрація зобов’язана оперативно реагувати на події реального життя. Здійснюючи керівництво в умовах надзвичайних обставин, припиняючи бандитизм і в багатьох подібних екстремальних ситуаціях суб’єкти адміністративної влади діють в умовах дефіциту інформації. Тому існує реальна і непереборна можливість помилок, порушень законності. Не випадково з’явилася приказка «переможців не судять». Звичайно, діяльність потрібно оцінювати з позицій законності, а й результат, його ціна обов’язково беруться до уваги.

6. У ряді випадків державна адміністрація змушена діяти за відсутності належної законодавчої бази. І коли її «підставляє» законодавча влада. Так, нерідкі випадки, коли приймаються закони, для здійснення яких у адміністрації немає фінансів.

За останні роки прийнято ряд рішень Конституційного Суду Російської Федерації, які визнали неконституційними ряд норм російських законів, а також законодавчих актів СРСР. Одночасно неконституційними визнані правозастосовні акти державної адміністрації, засновані на цих актах. А відповідні зміни в законодавство вносяться не відразу. І знову адміністрація змушена діяти в умовах правового вакууму. Наприклад, Конституційний Суд визнав такими, що суперечать Конституції норми, що надають право проводити конфіскацію в адміністративному порядку, стягувати суми накладених штрафів без рішень судів. А ст. 243 ГК РФ, 29, 286, 290, 291 КпАП РРФСР і багато інших статті законів не скасовані, Як, в рамках яких процедур в таких випадках повинні надходити правоохоронні органи?

7. З огляду на величезний обсяг і різноманітність владної діяльності, наявність великої свободи розсуду і відсутність юридичної освіти у багатьох державних службовців, для забезпечення режиму правозаконности в діяльності державної адміністрації потрібна велика система гарантій.

Види адміністративних правопорушень | Основні особливості адміністративної відповідальності колективних суб’єктів (організацій) | Основні особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх | Основні особливості адміністративної відповідальності в судовому порядку | Основні особливості адміністративної відповідальності за податкові правопорушення | Особливості адміністративної відповідальності за Митним кодексом Російської Федерації | Поняття та ознаки дисциплінарно-правового примусу | Дисциплінарна відповідальність з адміністративного права | Дисциплінарне провадження по адміністративному праву | Матеріальна відповідальність по адміністративному праву |

Послідовна і сувора реалізація законності передбачає наявність відповідної системи її гарантій. Серед них слід розрізняти загальні умови (передумови) і спеціальні юридичні, організаційно-правові засоби забезпечення режиму законності.

Серед загальних умов можна розрізняти політичні, економічні, організаційні, ідеологічні, юридичні. політичними передумовами законності є режим демократії, гласність. А вони, як показав досвід багатьох країн, будуть реальними лише в умовах існування незалежної від держави громадянського суспільства, політичного плюралізму, свободи друку, поділу влади.

Тільки реальний поділ влади, а також існування незалежних від правлячої партії, держави засобів масової інформації, рухів і політичних партій, децентралізація державних структур можуть стати справжніми гарантами режиму правозаконности.

До його економічних передумов можна віднести як досягнутий країною рівень добробуту, наявність у держави необхідних ресурсів, так і фактичну гарантованість прав громадян, організацій, їх економічну свободу, багатоукладність економіки, існування ринків товарів, капіталів, праці. Хотілося б відзначити взаємозв’язок економічних свобод, багатоукладності ринку, конкуренції з політичними свободами, плюралізмом, демократією взагалі і в забезпеченні законності, зокрема. Та й як можуть існувати, наприклад, незалежні засоби масової інформації, якщо у них немає незалежних від держави джерел коштів?

Величезне значення для існування правопорядку має правова культура посадових осіб та громадян, правосвідомість, засноване на визнанні абсолютної цінності основних прав людини. Велике значення добре здійснюваного переконання, зокрема, вміло організованого заохочення (Ідеологічні передумови).

На стан законності неабиякий вплив надають такі організаційні фактори, як організаційна структура апарату, кваліфікація службовців, ефективність діяльності системи правової підготовки кадрів, чітке і раціональне поділ повноважень і ін. Зменшення рівня секретності, створення відомчих центрів інформації і зв’язків з громадськістю, вдосконалення дозвільної системи, ліквідація апаратних надмірностей та інші організаційні заходи створюють умови для зміцнення правопорядку в країні.

До числа загальних умов законності відноситься і стан системи законодавства (юридичні передумови). Йдеться про якість законів, повноті правового регулювання, процесуальному забезпеченні матеріально-правових приписів, закріпленні системи ефективних гарантій.

Спеціальні юридичні, організаційно-правові засоби забезпечення законності – контроль і примус.

Основні особливості адміністративної відповідальності колективних суб’єктів (організацій) | Основні особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх | Основні особливості адміністративної відповідальності в судовому порядку | Основні особливості адміністративної відповідальності за податкові правопорушення | Особливості адміністративної відповідальності за Митним кодексом Російської Федерації | Поняття та ознаки дисциплінарно-правового примусу | Дисциплінарна відповідальність з адміністративного права | Дисциплінарне провадження по адміністративному праву | Матеріальна відповідальність по адміністративному праву | РОЗДІЛ VII. РЕЖИМ ЗАКОННОСТІ |

ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

Зміст і види контролю

У системах соціального управління контроль – найважливіший вид зворотного зв’язку, каналами якої суб’єкти влади отримують інформацію про фактичний стан справ, про виконання рішень. Він використовується для підвищення виконавської дисципліни, оцінки роботи, запобігання небажаних наслідків, оперативного регулювання процесу.

Зміст контролю складається з:

-Спостереження за функціонуванням підконтрольних об’єктів, отримання об’єктивної інформації про виконання ними правил і доручень, їхньому фінансовому стані. Форми збору інформації – вивчення даних обліку, звітів, перевірки документів, інвентаризації, ревізії, отримання пояснень та ін .;

– Аналізу зібраної інформації, виявлення тенденцій, причин, розробки прогнозів;

– Вжиття заходів щодо запобігання порушенням законності і дисципліни, шкідливих наслідків, шкоди, нещасних випадків, недоцільних дій і витрат, і в тому числі припинення протиправної діяльності з метою недопущення шкідливих наслідків, нових порушень;

– Врахування конкретних порушень, визначення їх причин та умов;

– Виявлення винних, залучення їх до відповідальності. В одних випадках контролюючі органи мають право самостійно вирішити питання про дисциплінарну, матеріальну, кримінальну відповідальність винних, в інших – зобов’язані ставити питання про це перед компетентними органами, посадовими особами.

Залежно від обсягу контролю розрізняють власне контроль, в процесі якого перевіряється законність і доцільність діяльності, і нагляд, який обмежується тільки перевіркою законності. Нагляд – це звужений контроль.

Зовнішній контроль за державною адміністрацією здійснюється ззовні усіма іншими державними органами: Президентом, законодавчими органами, судами, прокуратурою. У самій державної адміністрації існують різні організаційно-правові форми внутрішнього контролю, серед яких потрібно розрізняти здійснення відповідних повноважень суб’єктами лінійної влади (органами загальної компетенції щодо підвідомчих їм органів і внутрішньовідомчий контроль) і суб’єктами функціональної влади (фінансовий контроль та інші види надвідомчого контролю).

За часом здійснення розрізняються контроль попередній (наприклад, при ліцензуванні), поточний (в процесі діяльності) і подальший.

Використовуючи різні критерії, необхідно розрізняти контроль суцільний і вибірковий, фактичний (інвентаризація, наприклад) і документальний, внутрішньовідомчий і міжвідомчий. Перевірки можуть проводитися за місцем знаходження суб’єкта, що здійснює контроль, і за місцем знаходження осіб, які перевіряються, матеріальних ресурсів, споруд, природних об’єктів. Тому ст. 87 НК РФ говорить: «Податкові органи проводять камеральні або виїзні податкові перевірки».

Основні особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх | Основні особливості адміністративної відповідальності в судовому порядку | Основні особливості адміністративної відповідальності за податкові правопорушення | Особливості адміністративної відповідальності за Митним кодексом Російської Федерації | Поняття та ознаки дисциплінарно-правового примусу | Дисциплінарна відповідальність з адміністративного права | Дисциплінарне провадження по адміністративному праву | Матеріальна відповідальність по адміністративному праву | РОЗДІЛ VII. РЕЖИМ ЗАКОННОСТІ | Особливості забезпечення режиму законності в діяльності державної адміністрації |

Президент відповідно до Конституції Російської Федерації володіє великими повноваженнями по контролю за виконавчими органами. Відповідні права йому представлені як главі держави, гаранта Конституції. І хоча прямо Конституція не говорить про президентське контролі, така можливість нерозривно пов’язана з його правом приймати рішення про відставку Уряду (ст. 117), скасовувати його акти (ст. 115), призначати і звільняти з посади міністрів та інших керівників федеральних відомств, призупиняти дію актів органів виконавчої влади суб’єктів Федерації (ст. 85) та іншими повноваженнями, наданими йому Конституцією.

Контроль за діяльністю державної адміністрації Президент Росії здійснює частково безпосередньо, але головним чином через свою Адміністрацію. Він реалізує контрольні повноваження при підготовці питань про відставку Уряду, звільнення з посади окремих федеральних міністрів, керівників інших центральних федеральних органів виконавчої влади, призначених їм воєначальників, дипломатичних представників в іноземних державах та інших посадових осіб.

На Адміністрацію Президента покладено забезпечення контролю Президента за діяльністю державної адміністрації. Багато структурних підрозділів Адміністрації вправі контролювати певні напрямки роботи публічної адміністрації. Наприклад, Аналітичний центр Адміністрації за спеціальними президентським програмам зобов’язаний контролювати виконання федеральних державних програм і розробляти пропозиції щодо їх коригування.

На інший структурний підрозділ Адміністрації – Управління Президента по роботі зі зверненнями громадян покладено здійснення контролю за своєчасним і повним розглядом звернень громадян, спрямованих в федеральні органи державної влади та органи державної влади суб’єктів Російської Федерації. Йому доручено також аналіз і узагальнення питань, які ставлять громадяни у листах, на особистому прийомі і на основі цього оперативне і періодичне інформування Президента про кількість і характер звернень громадян. Управління готує на основі аналізу та узагальнення звернень громадян пропозиції щодо усунення причин, що породжують обґрунтовані скарги.

Головне контрольне управління Президента є структурним підрозділом Адміністрації Президента і підпорядковане Президенту. Контрольне управління і його територіальні органи (окружні інспекції) діють як система, що забезпечує реалізацію повноважень Президента і за його дорученням здійснює контроль за виконанням Конституції, Законів, Указів Президента органами державної влади. За результатами такого контролю для Президента готується інформація:

– Про діяльність органів державної влади та їх посадових осіб щодо виконання Конституції, законів, указів і розпоряджень Президента;

– Про виконання Урядом, федеральними органами виконавчої влади та їх посадовими особами доручень Президента;

– Про діяльність органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій щодо реалізації соціально-економічної політики;

– Про діяльність дипломатичних, торговельних представництв та інших установ Російської Федерації за кордоном. Відповідно до покладених на нього обов’язками Управління виконує таку роботу:

– Готує і подає Президентові аналітичну інформацію про діяльність органів державної влади щодо виконання Конституції, указів і розпоряджень Президента;

– Проводить перевірки діяльності органів виконавчої влади, їх керівників та апаратів, а також установ та організацій і підрозділів Адміністрації Президента;

– Аналізує діяльність спеціальних органів контролю та нагляду, узагальнює практику застосування законодавства Російської Федерації в сфері контрольної діяльності і вносить пропозиції щодо його вдосконалення. Таким чином, Управління виконує функції центру системи державного непарламентського контролю;

– Здійснює співробітництво з контрольними органами зарубіжних країн і міжнародними організаціями з питань контрольної діяльності, вивчає практику реалізації контрольних функцій в структурах президентської влади інших держав. Головне контрольне управління і його окружні інспекції

вправі:

– Вимагати від керівників органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності необхідні документи, матеріали та письмові пояснення, іншу інформацію, необхідну для проведення перевірок;

– Залучати в установленому порядку до участі в перевірках представників правоохоронних і спеціальних органів контролю, а також фахівців федеральних органів виконавчої влади;

– Запитувати інформацію про доходи осіб, які перевіряються;

– Вносити на розгляд Президента пропозиції за результатами перевірок, доповідати про несвоєчасне або неповне виконання доручень, що містяться в його указах і розпорядженнях;

– Запитувати від відповідних посадових осіб пояснення причин порушень;

– Направляти приписи про усунення виявлених порушень керівникам федеральних органів виконавчої влади, головам виконавчої влади суб’єктів Федерації. Приписи повинні бути протягом 10 днів розглянуті відповідними державними органами і посадовими особами.

Ще однією формою президентського контролю за регіональною державною адміністрацією є діяльність повноважних представників Президента в суб’єктах Федерації. Вони зобов’язані сприяти виконанню правових актів Президента та Уряду Російської Федерації, контролювати виконання цих актів органами виконавчої влади суб’єктів Федерації.

Повноважні представники Президента зобов’язані подавати Президенту аналітичну та іншу інформацію про економічні, соціальні і політичні процеси на території та вносити відповідні пропозиції.

Вони мають право:

– Вносити до відповідних органів державної влади подання про порушення Конституції, законів, указів і розпоряджень Президента, постанов Уряду Російської Федерації. Уявлення повинні розглядатися відповідними органами виконавчої влади в десятиденний термін;

– Вносити пропозиції щодо призначення та звільнення з посади керівників територіальних федеральних органів виконавчої влади на відповідній території;

– Запитувати і отримувати у державних органів, підприємств, організацій і установ необхідні відомості, документи і матеріали;

– Брати участь, в роботі органів виконавчої влади;

– Здійснювати за окремими дорученнями Президента інші повноваження.

Повноважний представник Президента в суб’єкті Федерації призначається на посаду Президентом Російської Федерації і підпорядковується йому. Діяльність повноважних представників спрямовує, координує та забезпечує Адміністрація Президента.

Підводячи підсумки, можна виділити основні особливості президентського контролю:

– Він охоплює всі сфери діяльності федеральної, а також деякі – регіональної виконавчої влади;

– Він складається в перевірці виконання положень Конституції Російської Федерації, федеральних законів, актів Президента та Уряду Росії;

– В основному транспорт відбувається структурними підрозділами і посадовими особами, які перебувають в системі Адміністрації Президента;

– Його результати можуть бути використані Президентом Росії для вжиття заходів впливу, передбачених Конституцією, притягнення винних до дисциплінарної відповідальності, заохочення відзначилися;

– Суб’єкти, що здійснюють контроль, мають право доповісти Президенту про виявлені недоліки, а самі можуть вносити подання, робити приписи. Вони не можуть втручатися в діяльність організацій, що перевіряються, застосовувати будь-які примусові заходи, карати винних. Вони забезпечують Президента необхідною інформацією, а він вирішує, які слід вжити заходів.

Основні особливості адміністративної відповідальності в судовому порядку | Основні особливості адміністративної відповідальності за податкові правопорушення | Особливості адміністративної відповідальності за Митним кодексом Російської Федерації | Поняття та ознаки дисциплінарно-правового примусу | Дисциплінарна відповідальність з адміністративного права | Дисциплінарне провадження по адміністративному праву | Матеріальна відповідальність по адміністративному праву | РОЗДІЛ VII. РЕЖИМ ЗАКОННОСТІ | Особливості забезпечення режиму законності в діяльності державної адміністрації | Система гарантій законності (правозаконности) |

Федеральне Збори Російської Федерації має право контролювати федеральні виконавчі органи, а законодавчі органи суб’єктів Федерації – виконавчі органи відповідних республік, країв, областей, округів, міст. Контрольні повноваження законодавчих органів закріплені відповідними конституціями і статутами.

Конституція РФ надала Федеральним Зборам досить обмежені можливості для контролю за федеральними органами виконавчої влади. Головним чином вони належать Державній Думі, яка дає згоду Президенту на призначення Голови Уряду. Негативну оцінку діяльності Уряду Державна Дума має право висловити в постанові про недовіру йому.

В основному Державна Дума може впливати на виконавчу владу за допомогою бюджету. Вона дає оцінку проекту федерального бюджету, що виноситься на її розгляд Урядом, і стверджує його. Уряд зобов’язаний щорічно подавати Державній Думі звіт про виконання федерального бюджету за минулий рік.

На паритетних засадах Державна Дума і Рада Федерації формують Рахункову Палату. Вона повинна виконувати такі завдання:

… Організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням дохідних і видаткових статей федерального бюджету і бюджетів федеральних позабюджетних фондів за обсягами, структурою та цільовим призначенням; визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів і використання федеральної власності;

оцінка обгрунтованості дохідних і видаткових, статей проектів федерального бюджету і бюджетів федеральних позабюджетних фондів;

фінансова експертиза проектів федеральних законів, а також нормативних правових актів федеральних органів державної влади, що передбачають витрати, що покриваються за рахунок коштів федерального бюджету, або що впливають на формування і виконання федерального бюджету і бюджетів федеральних позабюджетних фондів;

аналіз виявлених відхилень від встановлених показників федерального бюджету і бюджетів федеральних позабюджетних фондів та підготовка пропозицій, спрямованих на їх усунення, а також на вдосконалення бюджетного процесу в цілому;

контроль за законністю та сучасністю руху коштів федерального бюджету і коштів федеральних позабюджетних .фондов в Центральному банку Російської Федерації, уповноважених банках та інших фінансово-кредитних установах Російської Федерації;

регулярне представлення Раді Федерації та Державній Думі інформації про хід виконання федерального бюджету і результати проведених контрольних заходів *.

 * У розділі ст. 2 Федерального закону «Про Рахункову палату Російської Федерації» від 11 січня 1995 // Відомості Верховної. 1995. № 3. У розділі ст. 167. ‘

Державна Дума впливає на фінансову діяльність, призначаючи та звільняючи з посади Голови Центробанку Росії.

Ще одна форма парламентського контролю за урядовими установами – діяльність якого призначає Державною Думою Уповноваженого з прав людини, який перевіряє реалізацію конституційних норм про права і свободи особистості.

Конституції і статути суб’єктів Федерації теж містять положення про парламентський контроль за виконавчою владою. Вони закріпили такі форми впливу, як необхідність отримання згоди законодавчого органу на призначення глави уряду, звіти про виконання бюджету.

Багато суб’єктів Федерації надали своїм представницьким органам ширші контрольні повноваження, ніж їх має Федеральних Зборів Російської Федерації. Так, Статутом Свердловської області передбачено, що Обласна Дума дає згоду на призначення керівників обласних органів внутрішніх справ, фінансів, соціального захисту та комітету з управління майном. У ряді республік конституції закріплюють підзвітність урядів представницьким органам, зокрема, таку форму контролю, як депутатський запит до уряду, його чолі, окремим міністрам і керівникам інших органів.

Основні особливості адміністративної відповідальності за податкові правопорушення | Особливості адміністративної відповідальності за Митним кодексом Російської Федерації | Поняття та ознаки дисциплінарно-правового примусу | Дисциплінарна відповідальність з адміністративного права | Дисциплінарне провадження по адміністративному праву | Матеріальна відповідальність по адміністративному праву | РОЗДІЛ VII. РЕЖИМ ЗАКОННОСТІ | Особливості забезпечення режиму законності в діяльності державної адміністрації | Система гарантій законності (правозаконности) | ГЛАВА 31. КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ |

Питання про необхідність, переваги судового контролю за державною адміністрацією – один з найважливіших в адміністративному праві. Вище вже розглядався його найважливіший аспект – право громадян на судовий захист (адміністративна юстиція). Але це тільки одна з форм судового нагляду *. Існують і інші:

– Розгляд скарг організацій;

– Розгляд вимог і протестів органів державної влади про визнання незаконними актів державної адміністрації;

 * Суд перевіряє тільки законність актів, а значить, здійснює нагляд.

– Перевірка судами (суддями) при розгляді кримінальних, цивільних, адміністративних справ законності адміністративних актів, що мають значення для вирішення справ;

– Перевірка судами при розгляді кримінальних справ якості попереднього розслідування;

– Розгляд справ про злочини працівників виконавчої влади;

.санкціонування суддями недобровільного психіатричного лікування, ряду оперативно-розшукових заходів (порушення таємниці листування, телефонних переговорів, недоторканності житла) і процесуальних дій.

З точки зору порядку звернення до суду можна розрізняти:

– Виключно судовий (питання про законність вирішується тільки судом);

– Альтернативний (зі скаргою, протестом, вимогою можна звернутися до вищестоящого державний орган або в суд);

– Послідовний або ступінчастий (спочатку зацікавлений суб’єкт має право звернутися до вищестоящого виконавчий орган, іноді аж до центрального, а при незгоді з його рішенням має право звернутися до суду);

– Виключно адміністративний (справа не підвідомча суду). Наприклад, про заохочення і реалізації інших дискреційних повноважень.

Судовий нагляд за виконавчою владою може здійснюватися за скаргами (позовами) громадян і організацій, за вимогами державних органів, за протестами прокурорів, а також з ініціативи самих судів. Він може бути прямим або непрямим.

прямим вважається нагляд, коли суд розглядає цивільну справу за скаргою (вимогу, протесту) про незаконність правозастосовчого акта відповідно до норм ЦПК РРФСР, АПК РФ, про конституційної юстиції. По суті, це справи про законність владних дій, з’ясування цього – головна мета правосуддя, і рішення суду присвячується оцінці законності правового акту.

А непрямий нагляд здійснюється при розгляді інших цивільних справ, а також всіх кримінальних і адміністративних справ. У цих випадках питання про законність встає, якщо це впливає на рішення головного питання, пов’язаного з даним судом справою (про наявність злочину, винність підсудного, стягнення збитків тощо. Д.), І він розглядається попутно. Спеціального рішення про законність акта виконавчої влади суд (суддя) не приймає. Встановивши невідповідність адміністративного акта юридичним нормам, суд (суддя) або виносить окрему ухвалу (ст. 321 КПК України, 225 ЦПК РРФСР), або повертає справу на дослідування, або кладе цей факт в основу прийнятого вироку (рішення, постанови).

Так, наприклад, Калиев був засуджений за ст. 246 КК РРФСР за самовільне залишення військової частини. Розглядаючи цю справу в порядку нагляду, Верховний Суд СРСР встановив, що Калиев прослужив два роки і підлягав звільненню в запас до 1 січня 1990 Командування частини незаконно затримало його звільнення в запас, і 22 лютого 1990 р Калиев поїхав додому. Суд зробив висновок, що, оскільки дії військової адміністрації були незаконними, дії Калієва не можуть бути визнані самовільними, в них немає складу злочину. Кримінальну справу було припинено.

Ростовським обласним судом 8 квітня 1997 р Зоря-Лада І. виправданий в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 318 КК РФ (застосування насильства відносно представника влади) ,. за відсутністю в його діянні складу злочину.

Державний обвинувач у касаційному протесті порушив питання про скасування вироку, вважаючи, що виправдувальний вирок суперечить фактичним обставинам справи та наявним доказам.

Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду Російської Федерації 8 квітня 1997 р касаційний протест залишила без задоволення, а виправдувальний вирок – без зміни, вказавши наступне:

У суді було встановлено, що 20 листопада 1996 р Зоря-Лада І., його дружина, брат і мати в легкому ступені алкогольного сп’яніння очікували електропоїзд на залізничній станції «Ростов». В цей час до них підійшли працівники міліції і почали вимагати в Зоря-Лади І. та його дружини документи. Оскільки документів не виявилося, працівники міліції Кочетков і кропових запропонували подружжю пройти з ними до чергової частини лінійного відділення міліції. Зоря-Лада І., його мати, дружина і брат стали просити працівників міліції відпустити їх на електропоїзд, однак Кочетков і кропових повели Зоря-Ладу І. в міліцію. Тоді Зоря-Лада О. зажадав відпустити брата. Кочетков зняв з пояса палицю і замахнувся на нього.

У цей час Зоря-Лада І. кинувся на спину Кочеткова, повалив його на землю і утримував до тих пір, поки йому (Зоря-Ладі І.) не наділи на руки наручники.

Як видно з матеріалів справи, Зоря-Лада І., хоча і знаходився в легкому ступені алкогольного сп’яніння, однак ні він, ні хто-небудь з його у родичів правопорушень не вчиняв, що підтвердив в суді потерпілий Кочетков.

Працівники міліції в порушення положень ст. 11 Закону Російської Федерації від 18 квітня 1991 «Про міліцію», в якій дано вичерпний перелік підстав для перевірки документів, вимагали і від заряду Лади І., і його родичів пред’явити посвідчення особи, а потім пройти з ними до відділу внутрішніх справ .

Потерпілий Кочетков підтвердив, що Зоря-Лада І. повалив його тільки після того, як він замахнувся на Зоря-Ладу О. гумовим кийком.

Ніхто з допитаних у суді не стверджував, що Зоря-Лада І. нецензурно ображав працівників міліції.

Відповідальність же за застосування насильства відносно представника влади настає тоді, коли насильство є протидією законній діяльності представника влади, в -тому числі і працівника міліції з охорони громадського порядку.

Таким чином, в діях Зоря-Лади І. не вбачається протіводёйствія законній діяльності представників влади – працівників міліції, в зв’язку з чим підстав для скасування виправдувального вироку не є *.

 * БВС РФ. 1998. № 4. С. 10.

Нагляд за законністю адміністративної діяльності представляють всі наявні в Росії суди: загальні, військові, арбітражні і конституційні (статутні).

В арбітражних судах створені спеціальні колегії, які розглядають спори організацій і підприємців з владними структурами.

Одним з головних напрямків діяльності Конституційного Суду Російської Федерації є захист прав громадян та юридичних осіб. Він розглянув ряд індивідуальних скарг громадян і визнав неконституційною правозастосовчу практику щодо: звільнень громадян з роботи за віком; встановлення обмеженого терміну оскарження незаконних звільнень з роботи, вважаючи його обмеженням права на судовий і іншу захист виселення з незаконно зайнятих житлових приміщень з санкції прокурора без права судового оскарження такої санкції та ін.

Як впливають суди своїми актами на законність діяльності державної адміністрації?

По-перше, попереджають порушення, санкціонуючи певні дії, виносячи окремі ухвали.

По-друге, відновлюють порушені права громадян, організацій, державних службовців.

По-третє, стягують завдану майнову та моральну шкоду.

По-четверте, визнають нормативні акти державної адміністрації незаконними, неконституційними, нечинними.

По-п’яте, притягають порушників законності до дисциплінарної, матеріальної, цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності.

Право на судову скаргу (позов) теоретично завжди існує, але реально їм користуються далеко не всі. Для його реалізації мало знати, що є таке право, треба знати, як його можна здійснити, мати певні фінансові кошти і час, не випробовувати побоювання з приводу можливої ??несприятливої ??реакції адміністрації. Якщо до того ж врахувати, що суди розглядають справи, м’яко кажучи, не дуже швидко, що позивачеві доводиться витрачати багато часу, а виконання рішень судів .організовано не кращим чином, то стає більш зрозумілим, чому громадяни, організації в нашій країні скупо використовують право на судовий захист від незаконних дій виконавчої влади. І це дозволяє більш тверезо оцінити можливості судового захисту прав громадян, роль судів у забезпеченні законності.

Про недоліки в діяльності судів та шляхи їх усунення Голова Верховного Суду Російської Федерації В. М. Лебедєв писав: «Напевно, проблема номер один – тяганина. Ми не в змозі забезпечити сьогодні швидкий захист прав громадян. Законодавчі акти, прийняті в останні роки, істотно розширили права і можливості судів. У нас з’явилися прекрасні перспективи. Однак даний досить похмуро. Причина очевидна – катастрофічна нестача кадрів.

Сьогодні у всіх судах більше двох тисяч вакансій – і це при тому, що чисельність суддівського корпусу в країні (15 тисяч чоловік) – одна з найнижчих в світі.

Інститут мирових суддів, введення якого передбачається проектом закону про судову систему, кардинально змінив би ситуацію, вдвічі увеличелось судовий корпус »*

Створення Судового департаменту при Верховному Суді, прийняття законів «Про виконавче провадження», «Про мирових суддів» та їх подальша реалізація допоможуть в якійсь мірі подолати тяганину в судовій діяльності, поліпшити виконання актів правосуддя. А це своєю чергою посилить вплив правосуддя на забезпечення законності в діяльності державної адміністрації.

Особливості адміністративної відповідальності за Митним кодексом Російської Федерації | Поняття та ознаки дисциплінарно-правового примусу | Дисциплінарна відповідальність з адміністративного права | Дисциплінарне провадження по адміністративному праву | Матеріальна відповідальність по адміністративному праву | РОЗДІЛ VII. РЕЖИМ ЗАКОННОСТІ | Особливості забезпечення режиму законності в діяльності державної адміністрації | Система гарантій законності (правозаконности) | ГЛАВА 31. КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ | Президентський контроль за державною адміністрацією |

Єдиним відомством в системі державної влади, який здійснює нагляд за виконанням всіх діючих в Російській Федерації законів від імені держави, є прокуратура. Прокурорський нагляд – це специфічний вид державної діяльності. Він поширюється на всю територію країни і на всі відносини, врегульовані правом, будучи в цьому сенсі універсальним.

Відповідно до ст. 10 Федерального закону «Про прокуратуру Російської Федерації» від 17 листопада 1995 г. * * прокурор має право в силу наданих йому повноважень перевірити виконання законів будь-яким органом, посадовою особою або громадянином, якщо в надійшли заяві, скарзі, іншому зверненні містяться відомості про порушення законів. Разом з тим органи прокуратури, здійснюючи нагляд, не повинні підміняти, інші державні органи та посадових осіб, на яких покладено контроль за дотриманням прав і свобод людини і громадянина, не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність підприємств і організацій.

Цілі прокурорської діяльності полягають у тому, щоб забезпечити:

– Верховенство закону;

– Єдність і зміцнення законності;

– Захист прав і свобод людини і громадянина;

– Охоронювані законом інтереси суспільства і держави.

 * Російські вести. 1995. 12 Жовтня. “

 * * СЗ РФ. 1995. № 47. У розділі ст. 4472.

Ці ж завдання стоять перед прокуратурою і при здійсненні нагляду за законністю діяльності державної адміністрації (загального нагляду). Для їх виконання Генеральний прокурор і підпорядковані йому прокурори наділені необхідними повноваженнями.

Відповідно до вимог Федерального закону про прокуратуру предметом її нагляду є виконання законів і дотримання прав і свобод людини і громадянина федеральними органами, законодавчими та виконавчими органами суб’єктів Федерації, їх посадовими особами, адміністраціями недержавних організацій, а також відповідність законам видаваних ними правових актів.

Нагляд за законністю діяльності державної адміністрації – один із напрямів прокурорського нагляду. З цією метою органи прокуратури проводять перевірки. Приводами для них служать будь-які пропозиції, що надійшли в прокуратуру повідомлення про факти порушення закону; підставами – дані про будь-які правопорушення, які потребують прокурорського реагування.

Прокурор, а також його заступник, помічник має право за пред’явленням службового посвідчення безперешкодно входити на територію і в приміщення державних і недержавних організацій, мати доступ до їх документів і матеріалів, перевіряти виконання законів у зв’язку з надійшла до органів прокуратури інформацією про факти порушення закону. Прокурор може вимагати від керівників та інших посадових осіб подання необхідних документів, матеріалів, статистичних та інших відомостей, виділення спеціалістів для з’ясування питань, що виникли, проведення перевірок по котрі вступили до органів прокуратури матеріалів щодо діяльності підконтрольних або підвідомчих їм організацій, викликати посадових осіб і громадян для пояснень з приводу порушень законів.

При здійсненні нагляду за дотриманням органами і посадовими особами державної адміністрації прав і свобод людини і громадянина прокурор розглядає і перевіряє заяви, скарги та інші повідомлення про порушення прав і свобод людини і громадянина; роз’яснює постраждалим порядок захисту їх прав і свобод; вживає заходів щодо попередження та припинення порушень прав і свобод людини і громадянина, притягнення до відповідальності осіб, які порушили закон, та відшкодування заподіяної шкоди; використовує інші повноваження, надані у зв’язку із здійсненням нагляду за виконанням законів.

У разі порушення прав і свобод людини і громадянина, що захищаються в порядку цивільного судочинства, якщо: потерпілий за станом здоров’я, віком або інших причин не може особисто відстоювати в суді або арбітражному суді свої права і свободи; порушені права і свободи значної кількості громадян; в силу інших обставин порушення придбало особливе громадське значення, прокурор пред’являє і підтримує в суді або арбітражному суді позов в інтересах постраждалих.

Якщо порушення прав і свобод людини і громадянина має характер адміністративного правопорушення, прокурор порушує провадження у справі про адміністративне правопорушення або негайно передає повідомлення про проступок та матеріали перевірки до органів або посадових осіб, які мають повноваження розглядати такі справи.

Виявивши порушення чинного законодавства, прокурор застосовує і спеціальні заходи прокурорського реагування:

– Протест,

– Уявлення,

– Постанову,

– Заяву про визнання правового акта суперечить закону (недійсним),

– Застереження.

Протест прокурора – це правовий документ, який приноситься на незаконний правовий акт і містить вимогу про його скасування чи приведення у відповідність до чинного законодавства. Він приноситься до органу або посадовій особі, який видав незаконний акт, або вищестоящий орган. Протест підлягає розгляду в 10-денний термін з моменту його надходження. За виняткових обставин, що вимагають негайного усунення порушення закону, прокурор має право встановити скорочений термін розгляду протесту. Про результати розгляду протесту негайно повідомляється прокурору в письмовій формі.

При розгляді протесту колегіальним органом про день засідання повідомляється прокурору, що приніс протест.

Подання – це акт прокурорського нагляду, що містить вимогу про усунення порушень закону, їх причин та умов, що їм умов. Підставою для внесення подання виступають встановлені в ході перевірки порушення. Як правило, воно вноситься до органу або посадовій особі, компетентному забезпечити прийняття реальних заходів щодо усунення порушень, при наявності системи, групи порушень. Подання підлягає невідкладному розгляду з прийняттям конкретних заходів щодо усунення допущених правових аномалій. Про результати вжитих заходів повідомляється прокурору в письмовій формі в місячний термін.

Заява про визнання правового акта суперечить закону – це письмове звернення прокурора до суду, що містить клопотання визнати незаконний правовий акт недійсним. Заява направляється до суду в порядку, передбаченому процесуальним законодавством Російської Федерації.

На початку 1999 р в Федеральний закон «Про прокуратуру Російської Федерації» були внесені зміни. Зокрема, він був доповнений ст. 25¹ «Застереження про неприпустимість порушення закону» такого змісту:

З метою попередження правопорушень і за наявності відомостей про підготовлювані протиправних діяннях прокурор або його заступник оголошує в письмовій формі посадовим особам застереження про неприпустимість порушення закону.

У разі невиконання вимог, викладених у зазначеному застереженні, посадова особа, якій воно було оголошено, може бути притягнуто до відповідальності в установленому законом порядку * …

При наявності ознак злочину прокурор виносить постанову про порушення кримінальної справи.

КоАП РРФСР встановлює відповідальність за неявку посадової особи без поважних причин за викликом для дачі пояснень з приводу порушень закону (ст. 165¹¹) І за умисне невиконання вимог прокурора, що випливають з його повноважень (ст. 165¹⁰).

На закінчення слід підкреслити, що в даний час діяльність російської прокуратури є важливою складовою боротьби за законність в захисті прав та інтересів громадян.

 * Відомості Верховної. 1999. № 7. Ст. 878.

ЗМІСТ

РОЗДІЛ I. ВСТУП В АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО РОСІЇ .. 4

ГЛАВА 1. СОЦІАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ, 4

ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ .. 4

І ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАТИВНА .. 4

ВЛАДА. 4

§ 1. Соціальне управління. 4

§ 2. Поняття і види адміністрації. 6

§ 3. Основні ознаки державної адміністративної (виконавчої) влади. 7

ГЛАВА 2. ПРЕДМЕТ, МЕТОД, 10

СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА .. 10

§ 1. Предмет адміністративного права. 10

§ 2. Метод адміністративно-правового регулювання. 13

§ 3. Система адміністративного права. 16

ГЛАВА 3. НОРМИ І ДЖЕРЕЛА .. 18

АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА .. 18

§ 1. Норми адміністративного права. 18

§ 2. Дія адміністративно-правової норми в часі. 19

§ 3. Джерела норм адміністративного права. їх види.. 21

§ 4. Система джерел адміністративного права. 23

ГЛАВА 4. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ. 25

ВІДНОСИНИ .. 25

§ 1. Поняття і види адміністративно-правових відносин. 25

§ 2. Структура адміністративного правовідносини. 25

ГЛАВА 5. АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО .. 27

І НАУКИ УКРАЇНИ ЯК ГАЛУЗЬ. 27

ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ І НАУКОВА ДИСЦИПЛІНА .. 27

§ 1. Предмет і завдання науки адміністративного права. 27

§ 2. Розвиток науки адміністративного права в Росії. 28

§ 3. Адміністративне право як навчальна дисципліна. 30

РОЗДІЛ II. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ. 31

СТАТУСИ ІНДИВІДУАЛЬНИХ СУБ’ЄКТІВ .. 31

ГЛАВА 6. ІНДИВІДУАЛЬНІ СУБ’ЄКТИ … 31

АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА РОСІЇ .. 31

§ 1. Адміністративна праводееспособность індивідуальних суб’єктів. 32

§ 2. Адміністративно-правовий статус громадянина. 33

§ 3. Адміністративно-правовий статус іноземних громадян та осіб без громадянства. 36

§ 4. Спеціальні адміністративно-правові статуси індивідуальних суб’єктів. 39

§ 5. Адміністративна опіка і статус її суб’єктів. 41

§ 6. Особливості адміністративно-правового статусу осіб, які вчинили злочини і адміністративні проступки. 44

§ 7. Виконання військового обов’язку громадян Російської Федерації. 47

ГЛАВА 7. Обов’язки та права ГРОМАДЯН .. 54

В УМОВАХ ПАСПОРТНОГО РЕЖИМУ .. 54

§ 1. Поняття, зміст, цілі, правова основа паспортного режиму. 54

§ 2. Паспорт – основний документ громадянина Російської Федерації на її території. 55

§ 3. Обов’язок громадянина Російської Федерації мати паспорт. 56

§ 4. Обов’язок громадянина дотримуватися правил реєстраційного обліку (реєстрації) за місцем проживання. 59

Реєстрація за місцем проживання. 60

Реєстрація громадян за місцем перебування. 62

Зняття з реєстраційного обліку. 63

§ 5. Право на отримання закордонного паспорта. 63

ГЛАВА 8. ПРАВО ГРОМАДЯН НА ЗАХИСТ .. 67

ВІД НЕПРАВИЛЬНИХ ДІЙ (РІШЕНЬ) 67

І БЕЗДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ .. 67

І МУНІЦИПАЛЬНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ .. 67

§ 1. Способи захисту прав громадян. 68

§ 2. Право громадян на звернення до органів держави та муніципальних утворень. 69

§ 3. Право громадянина на адміністративну скаргу. 70

§ 4. Провадження у загальним адміністративним скаргам громадян. 75

§ 5. Право громадян на судове оскарження незаконних рішень (дій) органів публічної виконавчої влади та їх посадових осіб (адміністративна юстиція в Росії) 76

§ 6. Право громадян на відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями виконавчої влади і її посадових осіб. 80

РОЗДІЛ III. ДЕРЖАВНА .. 81

АДМІНІСТРАЦІЯ, ЇЇ ОРГАНИ … 81

І СЛУЖБОВЦІ. 81

ГЛАВА 9. ЗМІСТ ДІЯЛЬНОСТІ .. 81

І СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОЇ .. 81

АДМІНІСТРАЦІЇ .. 81

§ 1. Функції (зміст діяльності) державної адміністрації. 81

§ 2. Лінійна і функціональна влада. 83

§ 3. Організаційна структура державної адміністрації. 84

§ 4. Припинення адміністративних відомство. 85

ГЛАВА 10. Виконавчі органи … 86

ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ .. 86

§ 1. Поняття виконавчого органу державної влади. 86

§ 2. Зміст адміністративно-правового статусу виконавчих органів державної влади. 87

§ 3. Види виконавчих органів державної влади. 88

§ 4. Система виконавчих органів державної влади. 89

§ 5. Уряд Росії. 89

§ 6. Центральні федеральні виконавчі органи.. 92

§ 7. Територіальні федеральні органи.. 94

§ 8. Органи виконавчої влади суб’єктів Російської Федерації. 95

ГЛАВА 11. ДЕРЖАВНА СЛУЖБА .. 101

І ДЕРЖАВНІ СЛУЖБОВЦІ. 101

§ 1. Поняття і типи служби в суспільстві. 101

§ 2. Поняття і типи посад в організаціях. Посадова особа. 102

§ 3. Державні посади. 105

§ 4. Державний службовець і державна служба. 106

§ 5. Правовий інститут державної служби.. 107

§ 6. Основні принципи державної служби.. 109

§ 7. Класифікація державних службовців. 112

§ 8. Обов’язки і права державних службовців. 113

ГЛАВА 12. ПРОХОДЖЕННЯ. 117

ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ … 117

§ 1. Службова кар’єра (поняття проходження служби) 117

§ 2. Прийом (надходження) на службу. 118

§ 3. Атестація службовців і присвоєнням кваліфікаційних розрядів (чинів, рангів, звань) 121

§ 4. Просування по службі. 123

§ 5. Припинення державної служби.. 124

§ 6. Управління державною службою. 126

§ 7. Особливості державної служби в суб’єктах Російської Федерації. 127

РОЗДІЛ IV. ФОРМИ ДІЯЛЬНОСТІ .. 130

ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ .. 130

ГЛАВА 13. АКТИ ДЕРЖАВНОЇ .. 130

АДМІНІСТРАЦІЇ .. 130

§ 1. Види форм діяльності виконавчої влади. 130

§ 2. Основні ознаки акта державної адміністрації. 132

§ 3. Види актів державної адміністрації. 134

§ 4. Акти федерального Уряду. 135

§ 5. Відомчі нормативні акти.. 137

§ 6. Акти державної адміністрації суб’єкта Російської Федерації. 139

§ 7. Умови ефективності актів державної адміністрації. 142

§ 8. Припинення дії акта державної адміністрації. 144

ГЛАВА 14. адміністративно-процесуального .. 145

ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ .. 145

§ 1. Поняття і види юридичного процесу. 145

§ 2. Адміністративні процеси.. 147

§ 3. Адміністративно-процесуальне право і адміністративно-процесуальні норми.. 149

§ 4. Загальні стадії адміністративних процесів. 151

§ 5. Адміністративна підвідомчість. 153

ГЛАВА 15. негласного ДІЯЛЬНІСТЬ. 154

ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ .. 154

§ 1. Види негласної діяльності державної адміністрації. 154

§ 2. Режим секретності. 155

§ 3. Оперативно-розшукова діяльність. 159

ГЛАВА 16. АДМІНІСТРАТИВНІ. 163

ДОГОВОРИ … 163

§ 1. Місце адміністративного договору в діяльності державної виконавчої влади. 163

§ 2. Структура і ознаки адміністративного договору. 165

§ 3. Адміністративний договір і адміністративний акт. 168

РОЗДІЛ V. МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ .. 169

ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ .. 169

ГЛАВА 17. МЕТОДИ І СПОСОБИ ДІЯЛЬНОСТІ .. 169

ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ .. 169

§ 1. Поняття і види методів діяльності державної адміністрації. 169

§ 2. Методи прямого і непрямого адміністративного впливу. 170

§ 3. Система методів і способів адміністративного впливу. 171

§ 4. Переконання як метод діяльності державної адміністрації. 173

ГЛАВА 18. Заохочення В ДІЯЛЬНОСТІ .. 174

ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ .. 174

§ 1. Поняття і особливості заохочення. 174

§ 2. Способи заохочення. 176

§ 3. Види заохочувальних засобів. 178

§ 4. Заохочувальна виробництво. 180

ГЛАВА 19. ДОЗВІЛЬНА СИСТЕМА .. 181

У РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ .. 181

§ 1. Поняття і особливості дозвільної системи.. 181

§ 2. Правова основа (інститут) дозвільної системи.. 182

§ 3. Дозвільне виробництво Порушення справи. 184

§ 4. Прийняття і виконання рішення. 185

§ 5. Нагляд за дотриманням правил і умов дозволеної діяльності. 186

§ 6. Переоформлення дозволів. 187

§ 7. Призупинення, відкликання та анулювання ліцензії. 188

ГЛАВА 20. АДМІНІСТРАТИВНИЙ НАГЛЯД. 189

§ 1. Поняття, суб’єкти, зміст адміністративного нагляду. 190

§ 2. Державний санітарно-епідеміологічний нагляд. 192

§ 3. Державний нагляд за безпекою дорожнього руху. 195

ГЛАВА 21. СПЕЦІАЛЬНІ. 197

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ РЕЖИМИ … 197

§ 1. Правовий і адміністративно-правовий режим.. 197

§ 2. Поняття та ознаки спеціальних адміністративно-правових режимів. 198

§ 3. Види спеціальних адміністративно-правових режимів. 200

§ 4. Надзвичайний стан. 201

§ 5. Військове і «особливе» положення. 204

§ 6. Режим закритого адміністративно-територіального утворення. 207

§ 7. Режим охорони Державного кордону Російської Федерації. 208

РОЗДІЛ VI. ПРИМУС. 211

І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. 211

З адміністративного права .. 211

ГЛАВА 22. АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРИМУС. 211

§ 1. Правове примус. 211

§ 2. Види примусу і відповідальності з адміністративного права. 213

§ 3. Поняття і види адміністративно-правового примусу. 214

§ 4. Адміністративно-відновлювальні заходи.. 215

ГЛАВА 23. АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРИПИНЕННЯ. 216

§ 1. Поняття і види запобіжних заходів. 216

§ 2. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі.. 217

§ 3. Примусове лікування. 219

§ 4. Застосування вогнепальної зброї. 222

§ 5. Адміністративне затримання громадян. 224

§ 6. Вилучення майна, що створює загрозу безпеці, і в незаконного власника. 226

ГЛАВА 24. ПОНЯТТЯ І ПІДСТАВИ .. 229

АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ .. 229

§ 1. Ознаки адміністративної відповідальності. 229

§ 2. Нормативна основа (інститут) адміністративної відповідальності. 230

§ 3. Адміністративне порушення і адміністративне правопорушення (фактична підстава відповідальності) 233

§ 4. Склад адміністративного проступку. 234

ГЛАВА 25. АДМІНІСТРАТИВНІ СТЯГНЕННЯ .. 238

§ 1. Система адміністративних стягнень. 238

§ 2. Види адміністративних стягнень. 239

§ 3. Загальні принципи накладення адміністративних стягнень. 242

II. Термін давності накладення адміністративних стягнень. 244

III. Накладення стягнень за множинність. 245

§ 4. Адміністративна деліктної та адміністративна деліктологія. 246

ГЛАВА 26. Загальна характеристика .. 248

ВИРОБНИЦТВА У СПРАВАХ … 248

Про адміністративні правопорушення .. 248

§ 1. Поняття і правова основа провадження у справах про адміністративні правопорушення. 248

§ 2. Завдання і принципи провадження у дідам про адміністративні правопорушення. Право на захист. 249

§ 3. Докази у провадженні у справах про адміністративні правопорушення. 251

§ 4. Учасники виробництва. 252

§ 5. Строки у виробництві. 252

§ 6. Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення. 254

§ 7. Заходи адміністративно-процесуального (забезпечувального) примусу. 255

ГЛАВА 27. СТАДІЇ ВИРОБНИЦТВА .. 258

У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ .. 258

ПРАВОПОРУШЕННЯ .. 258

§ 1. Система стадій і етапів провадження у справах про адміністративні правопорушення. 258

§ 2. Адміністративне розслідування. 259

I. Загальне розслідування. 259

II. Спрощене виробництво. 262

§ 3. Розгляд справ про адміністративні правопорушення. 262

§ 4. Перегляд постанов у справах про адміністративні порушення. 266

§ 5. Виконання постанові. 267

ГЛАВА 28. МАТЕРІАЛЬНО-ПРАВОВІ. 270

І ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ .. 270

ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ СПРАВ .. 270

§ 1. Види адміністративних правопорушень. 270

§ 2. Основні особливості адміністративної відповідальності колективних суб’єктів (організацій) 270

§ 3. Основні особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх. 272

§ 4. Основні особливості адміністративної відповідальності в судовому порядку. 273

§ 5. Основні особливості адміністративної відповідальності за податкові правопорушення. 274

§ 6. Особливості адміністративної відповідальності за Митним кодексом Російської Федерації. 275

ГЛАВА 29. Дисциплінарний-ПРАВОВЕ. 278

ПРИМУС з адміністративних .. 278

ПРАВУ .. 278

§ 1. Поняття та ознаки дисциплінарно-правового примусу. 278

§ 2. Дисциплінарна відповідальність з адміністративного права. 279

§ 3. Дисциплінарне провадження в адміністративній праву. 281

§ 4. Матеріальна відповідальність по адміністративному праву. 284

РОЗДІЛ VII. РЕЖИМ ЗАКОННОСТІ .. 286

(Правозаконности) В ДІЯЛЬНОСТІ .. 286

ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ .. 286

ГЛАВА 30. ЗМІСТ, ЗНАЧЕННЯ. 286

І ОСОБЛИВОСТІ РЕЖИМУ законності .. 286

В ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ .. 286

АДМІНІСТРАЦІЇ .. 286

§ 1. Зміст і значення законності (правозаконности) 286

§ 2. Особливості забезпечення режиму законності в діяльності державної адміністрації. 288

§ 3. Система гарантій законності (правозаконности) 289

ГЛАВА 31. КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ … 290

ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ .. 290

§ 1. Зміст і види контролю. 290

§ 2. Президентський контроль за державною адміністрацією. 290

§ 3. Контроль органів законодавчої влади за органами виконавчої влади. 292

§ 4. Судовий нагляд за законністю діяльності державної адміністрації. 293

§ 5. Прокурорський нагляд за законністю діяльності державної адміністрації. 295

Дем’ян МИКОЛАЙОВИЧ БАХРАХ

Поняття та ознаки дисциплінарно-правового примусу | Дисциплінарна відповідальність з адміністративного права | Дисциплінарне провадження по адміністративному праву | Матеріальна відповідальність по адміністративному праву | РОЗДІЛ VII. РЕЖИМ ЗАКОННОСТІ | Особливості забезпечення режиму законності в діяльності державної адміністрації | Система гарантій законності (правозаконности) | ГЛАВА 31. КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ | Президентський контроль за державною адміністрацією | Контроль органів законодавчої влади за органами виконавчої влади |