МАЛІ МІСТА ЯК ОБ’ЄКТИ ЕКОНОМІЧНОГО ТА СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ, Характеристика малих міст – Регіональна економіка – Навчальні матеріали онлайн

   Інформаційною
базою дослідження є аналітичні
й статистичні матеріали центральних 
органів державної влади, Державного
Комітету статистики України, Ради по
вивченню продуктивних сил України НАН
України, Національної академії державного
управління при Президентові України,
інші нормативно-правові документи, показники
програми економічного і соціального
розвитку смт Олександрівка,  особисті
дослідження автора.

   Для
обробки інформації і виконання 
розрахунків використовувалися 
програмні комплекси: Microsoft Office Word 2003,
Microsoft Office Excel 2003  та ін.

   Основні
ідеї та положення магістерського дослідження 
враховані в програмах розвитку смт Олександрівка
та Олександрівського району, так як економічний
потенціал смт Олександрівка складає
72% виробництва валового продукту всього
Олександрівського району, а саме: програма
соціального і економічного розвитку
смт Олександрівка (Олександрівського
району) на           
2009 рік, стратегія соціально-економічного
розвитку смт Олександрівка (Олександрівського
району) на період до 2021 роки, програма
розвитку малого підприємництва смт Олександрівка
(Олександрівського району)                              
на 2009-2021 роки, програма зайнятості смт
Олександрівка (Олександрівського району)
на 2009 рік. 

РОЗДІЛ
1

ТЕОРЕТИЧНІ 
ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ
ОДИНИЦІ 

   1.1.
Теоретичні основи 
утворення та розвитку
міст 

   Місцями
проживання і діяльності людей є 
населені пункти. В сучасній науці 
виділяють два їх типи – міські
і сільські поселення. При їх виділенні 
враховуються кількість населення,
структура його зайнятості у галузях 
господарства, історико-географічні умови
формування.

   Містом 
у найзагальнішому розумінні 
вважається населений пункт, жителі
якого зайняті переважно у 
несільськогосподарських галузях 
виробництва. Однак, містом населений 
пункт стає тільки тоді, коли він 
досягне певного рівня складності
своєї функціональної структури та буде
вузлом зосередження найважливіших видів
діяльності людей – адміністративних,
економічних, соціальних, інформаційних.
Визначну роль міст щодо навколишніх територій
підкреслював М.М.Баранський: «міста плюс
транспортна мережа, це кістяк, на якому
все інше тримається, це кістяк, який формує
територію, надає їй певної конфігурації».

   Перші
міста в Україні виникли ще
2,5 тисячоліття тому. Це були поселення,
засновані грецькими колоністами,
на місці яких знаходяться теперішні 
Севастополь (кол. Херсонес), Керч (кол.
Пантікапей), Феодосія (кол. Теодосія),
Ялта (кол. Яліта), Білгород-Дністровський
(кол. Тіра), Євпаторія                            
(кол. Керкінітіда), а також зниклі міста
Ольвія, Німфей, Тірітака. В них велася
жвава торгівля, розвивалися ремесла (ювелірство,
гончарство, каменярство, ткацтво та ін.),
рибальство і виноробство. Крім того, вони
були центрами культури (храми, бібліотеки,
театри). Занепад цих міст стався у 3-4 столітті,
до остаточної загибелі їх призвела навала
гунів, але окремі з античних міст відродилися
і пізніше відіграли значну роль у розвитку
південної частини нашої країни.

   На 
початку ХХ ст. в мережі міст України 
чітко виділились великі міста Одеса
(404 тис. осіб), Київ (248 тис. осіб), Львів
(206 тис. осіб), Харків                   
(174 тис. осіб), Катеринослав (120 тис. осіб),
та середні міста – Миколаїв, Єлизаветград,
Кременчук, Бердичів, Полтава, Житомир,
Херсон. У цих містах проживала майже половина
міського населення України. Крім того,
на той час існувало багато невеликих
міст і містечок, які вже традиційно склалися
як міські поселення, та нових, що виникали
навколо промислових підприємств. У 1925
році у  Радянській Україні назву «містечко»
було ліквідовано, а населені пункти, які
її мали, стали селищами міського типу
(смт). Уже в 1926 році було впорядковано
перелік міських поселень, які були представлені
91 містом і                   
328 селищами міського типу (місто нараховувало
понад 10 тис. жителів, а              
смт – понад 2 тис. жителів). Разом з цим,
у 1956 – 1965 рр. в Україні ще існували так
звані «робітничі селища» (з людністю
понад 500 осіб, більшість із них – робітники
і службовці), населення яких відносилося
до групи міських жителів.

   Активний 
розвиток міст спостерігався впродовж
всього ХХ ст., що призвело до значного
збільшення як їх кількість так і чисельності
мешканців. Найбільше нових міст виникло
у міжвоєнні роки та відразу після Другої
світової війни. Це було зумовлено як масштабною
індустріалізацією країни, так і впровадженням
нової схеми адміністративно-територіального
устрою та наданням статусу «селище міського
типу» великим селам.

   Ознаками 
сучасного міського способу життя 
є вищий благоустрій поселень
(наявність централізованого водо-
і теплопостачання, впорядкованих 
вулиць, зон відпочинку та ін.), особливе
(міське) управління, вищий рівень забезпеченості
населення об’єктами соціальної інфраструктури,
наявність міського житлового фонду, багатоповерховість
забудови та ін. Крім міст, до міських поселень
в Україні відносяться ще й селища міського
типу. До них, згідно з “Положенням про
порядок вирішення питань адміністративно-територіального
поділу Української РСР”, затвердженим
указом Президії Верховної Ради від 12
березня 1981 р. (4), відносяться населені
пункти, розміщені при промислових підприємствах,
будовах, залізничних вузлах, гідротехнічних
спорудах, підприємствах по виробництву
і переробці сільськогосподарської продукції,
а також населені пункти, на території
яких розташовані вищі та середні спеціальні
навчальні заклади, науково-дослідні установи,
санаторії та інші стаціонарні лікувальні
та оздоровчі заклади, що мають державний
житловий фонд, з чисельністю населення
понад 2 тис. осіб, в яких не менше двох
третин становлять робітники, службовці
та члени їх родин. В окремих випадках
до категорії селищ міського типу відносять
населені пункти з людністю менше 2000 осіб,
але більше 500 осіб, якщо вони мають близьку
перспективу економічного і соціального
розвитку, збільшення кількості населення.
Селища міського типу, як і міста, організовують
виробничу діяльність, забезпечують культурно-побутове
обслуговування населення навколишньої
сільської місцевості.

   За 
своїми функціями і структурою зайнятості
населення селища міського типу дуже
подібні в сучасних умовах із містами,
що мають менше                       
10 тис. жителів. Селища, які є центрами
адміністративних районів, іноді мають
функціональну структуру господарства,
подібнішу до середніх та великих міст,
ніж малі міста, які таких функцій не виконують.
Нерідко в селищах міського типу частка
населення, яке зайняте у несільськогосподарських
галузях, є вищою, ніж в окремих малих містах.
Критерії, за якими розрізняють міста
і селища міського типу, не витримуються,
тому, на мою думку, малі міські поселення
з кількістю жителів менше 10 тис. осіб
і селища міського типу доцільно об’єднати
єдиною назвою “містечка”. 

1.2.
Сучасна мережа 
адміністративно-територіальних 
одиниць України 

   Відповідно 
до Конституції України (1) систему 
адміністративно-територіального 
устрою України складають: Автономна
Республіка  Крим,  області, райони,
міста, райони в містах, селища і села.
Міста Київ та Севастополь мають спеціальний
статус, який визначається законами України.
Кількість областей України – 24 одиниці
– вже тривалий час залишається стабільною,
на відміну від кількості міст, селищ міського
типу та сіл. Динаміка розвитку адміністративно-територіальних
одиниць (АТО) України за роки незалежності
представлена в табл. 1.1.

   Таблиця
1.1

Кількість
адміністративно-територіальних
одиниць в Україні

(на 1 січня)

   Як 
видно з даних табл. 1.1., упродовж
років незалежності України кількість 
міст збільшилась на 21 АТО, або на
4,8%, але разом з цим кількість 
селищ міського типу – зменшилась
на 36 АТО (на 3,9%), таким чином відбулось
загальне зменшення міських поселень
на 15 АТО, або на 1,1%; кількість сільських
населених пунктів також зменшилась на
328 АТО, або на 1,1%. 

   Разом
з цим чисельність населення 
України за період 1991 – 2008 роки, як це
показано в табл. 1.2., зменшилась на 5,9 млн.
осіб, або на 11,3%, але частка міського населення
збільшилась на 1 відсотковий пункт і становить
станом               
на 1 січня 2009 року 68,4% до загальної кількості
всього населення України.

   Таким
чином можна зробити висновок, що міські
поселення все більше відіграють провідну
роль у соціально-економічному розвитку
як АТО так і всієї держави в цілому, стають
центрами притяжіння сільського населення
та основних виробничих потоків.

   Таблиця
1.2

Чисельність
населення України

(на 1 січня)

   1.3.
Теоретико-методологічні 
основи монофункціональних 
міст  

   Сьогодні 
в Україні, як зазначалось у підрозділі
1.2 нараховується                 
1345 міських поселень, в тому числі 458 міст,
та 887 селищ,  в яких проживає                                               
31,6 млн. чол., що становить 68,4% від усього
населення країни.  Основною ознакою
міст, від якої залежать всі інші, є людність.
За цією ознакою всі міста поділяються
на такі класи: малі (до 50 тис.осіб), середні
(50-100 тис.осіб), великі (100-500 тис. осіб), дуже
великі (500-1000 тис.осіб) та міста-мільйонери
(мільйонники) – понад 1 млн.осіб). В кожну
з цих груп входять міські поселення, які
дуже подібні за функціями, способом життя
людей, економічними та соціальними проблемами,
тощо.

   Найчисленнішу
групу становлять міста з людністю
до 50 тис. чол. –                        
349 одиниць, або 76% загальної кількості,
в тому числі:

– з 
чисельністю населення до 10 тис. 
чол. – 79 міста;

– з 
чисельністю населення від 10 до
20 тис. чол. – 160 міст;

   –
з чисельністю населення від 
20 до 50 тис. чол. – 110 міст.

   Значна 
частина малих міст – це адміністративні
центри районів, що зумовило особливу
їх роль у формуванні поселенської мережі
та розвитку і розміщенні продуктивних
сил України. З малими містами безпосередньо
пов’язане життя майже 22 млн. міських та
сільських жителів.

   Найбільш 
поширеними в Україні є малі міста,
які належать до категорії центрів низових
локальних систем розселення та господарських
центрів місцевого значення (майже 50% загальної
кількості). Близько 25% малих міст належить
до міст з відносно розвинутою економічною
базою – це міста з переважно промисловими
функціями. Головною ознакою віднесення
малого міста до цієї групи є перевищення
середнього по Україні рівня зайнятості
населення в галузях матеріального виробництва.

   Відповідно 
до затвердженої Законом України 
Генеральної схеми планування території
України (3059-14) виділяються такі типи малих
міст:

   –
міста, що прилягають до центрів 
систем розселення;

   –
міста, що мають значні рекреаційний 
та оздоровчий потенціали;

   –
міста, що мають значні природний 
та історико-культурний потенціали;