Реферат: Проблемы построения правового государства в России

Южная Азия – это регион, который включает в себя Индию, Пакистан, Бангладеш, Непал, Шри-Ланку, Бутан и Мальдивские острова. Южная Азия отделена от сопредельных географических регионов естественными границами.

В каждом государстве есть свои религиозные меньшинства, существуют также глубокие различия в конституционных системах этих стран. Район различен и в социально-экономическом положении – богатство убывает с Запада на Восток и с Юга на Север.

Реион Характеризует: Концентрация огромных человеческих масс (плотность населения очень высокая, страны больше напоминают коммунальные квартиры, что создает немалую напряженность); Остро стоит социально-экономическая проблема. Высокий процент бедности (550 млн бедняков). Половина всех бедняков в мире. Беднее – только в Африке. Большинство нищих живут менее, чем на $1 в день (зона абсолютной нищеты); Неустойчивость государственных институтов, слабость демократических институтов; Острые межгосударственные и внутригосударственные противоречия. Мусульманский мир «обнимает» этот регион, часто конфликты между ними выливаются в кровавые столкновения; Постоянные вспышки насилия, человеческая жизнь в ЮА не ценится; Близость к очагам нестабильности (Иран, Ирак, Персидский залив, Восточная Азия); у противоборствующих сторон есть ракетно-ядерное оружие.

Следует отметить и проблемы взаимоотношений в Южной Азии, связанные с религиозной гетерогенностью (в трех странах преобладает мусульманское население, в двух – индуистское и в двух – буддийское) при наличии религиозных меньшинств и росте фундаментализма практически во всех странах; психологическим восприятием Индии в качестве центра, откуда управляли в прошлом периферийными областями; разными национальными ценностями, традиционными и современными; с различиями в политических системах, экономических стратегиях и уровнях социально-экономического развития.

Для устранения недоверия между государствами и народами региона, укрепления региональной безопасности важную роль могла бы сыграть Ассоциация регионального сотрудничества стран Южной Азии (СААРК). До сих пор ее деятельность принесла относительно мало реальных результатов, однако следует учесть, что это первая региональная организация Южной Азии, находящаяся в самом начале пути. СААРК пока отличается от АСЕАН и других ассоциаций «третьего мира» отсутствием консенсуса по проблемам внерегиональных, внутрирегиональных источников угрозы региональной безопасности.

Наиболее значительными факторами, влияющими на систему взаимоотношений в странах Южной Азии, являются различные национальные интересы, культурно-идеологическая несовместимость или, напротив, схожесть, а также внешние связи.

Основную роль в системе международных отношений в Южной Азии играют индииско-пакистанские отношения – и из-за наибольшего политического, экономического и военного веса двух стран, и из-за их практически постоянного противостояния.

На рубеже последнего десятилетия XX в. Индия взяла курс на нормализацию отношений с Китаем. В 90-е годы Китай проводит курс на постепенное выравнивание отношений с Индией и Пакистаном. Но Индия по-прежнему расценивает Китай в качестве союзника Пакистана, а в долгосрочном плане – как основного стратегического противника в Азии. Пока существуют многие ограничители всестороннего развития отношений Индии с Китаем. Нет существенного продвижения вперед в индийско-китайских переговорах по территориальной проблеме. Крайнее беспокойство в Индии вызывают продолжающееся китайско-пакистанское военное сотрудничество, совершенствование ядерного оружия в Китае, развитие военной инфраструктуры в зоне Индийского океана.

В конце тысячелетия в мире возрос интерес к Южной Азии. Если долгое время он определялся прежде всего быстрым экономическим развитием Индии и процессом ее превращения в мировую державу, то испытания ядерных устройств в мае 1998 г. Индией и Пакистаном приковали всеобщее внимание к гонке ядерных вооружений в Южной Азии. Регион становится крайне значимым для глобального уровня международных отношений. (материал полностью взят из статьи Торкунова «МО в Южной Азии» – если чего – смело на нее ссылайтесь;)

1989 г. был решающим для нормализации отношений Москвы и Пекина. Весной этого года советские войска были выведены из Афганистана, шел вывод войск из Монголии. Вьетнам под давлением СССР официально заявил о намерении вывести свои войска из Камбоджи в сентябре 1989 г., началось сокращение численности советских войск на границе с КНР. Мнение Пекина относительно «четырех препятствий» было учтено. В мае 1989 г. М. С. Горбачев совершил официальный визит в Пекин, в ходе которого были полностью нормализованы как межгосударственные отношения СССР и КНР, так и межпартийные связи КПСС и КПК. 1991 — После распада СССР начинается новая эра отношений между Россией и Китаем, поддерживаются официально хорошие отношения. Россия для Китая становится источником ресурсов, оружия, военных технологий, рынком для сбыта дешёвых товаров и заработка переселенцев.

Распад Советского Союза обусловил необходимость закрепить результаты советско-китайской нормализации. В 1992 г. во время визита в Пекин президента России Б. Н. Ельцина была подписана Пекинская декларация, в которой принципы развития отношений между двумя странами были подтверждены в том виде, как они были согласованы во время визита в Пекин М. С. Горбачева.

Российско-китайские отношения развиваются стабильно на базе мирного сосуществования. С 1991 по 1997 г. прошло четыре российско-китайские встречи на высшем уровне поочередно в Москве и Пекине. КНР – второй по значению торговый партнер России. Для Российской Федерации Китай – один из основных покупателей промышленной продукции, в том числе сложной военной техники и технологий. В Китае работает значительное число российских специалистов в области военной техники.

Достигнуты результаты в области урегулирования пограничных вопросов. В мае 1991 г. было подписано соглашение России с КНР о восточном участке российско-китайской границы. К 1997 г. российско-китайская граница была согласована на 97% линии ее прохождения.

В апреле 1996 г. в Шанхае было подписано российско-китайское соглашение о мерах доверия в зоне границы. Оно было дополнено в 1997 г. подписанием в том же формате в Москве во время очередного российско-китайского саммита многостороннего соглашения России, Китая, Казахстана, Кыргызстана и Таджикистана о взаимном сокращении вооруженных сил в районе границы, в результате которого на протяжении 7,5 тыс. км границ создана полоса пониженной военной активности глубиной 100 км по обе стороны линии границы.

Общая цель российско-китайских отношений была сформулирована в Москве (апрель 1997 г.) в двусторонней Декларации о многополярном мире и формировании нового международного порядка как установление отношений «равноправного доверительного партнерства, направленного на стратегическое взаимодействие в XXI веке».

Основные документы, договоры,: Совместная декларация об основах взаимоотношений между РФ и КНР, провозгласившая, что в двусторонних межгосударственных отношениях более не существует проблемы взаимной угрозы и что все межгосударственные вопросы будут решаться во взаимосвязи и мирными средствами (1992); Совместная российско-китайская декларация, провозглашавшая «новые отношения конструктивного партнерства» между КНР и РФ и определившая основные направления развития отношений на долгосрочную перспективу (1994); Совместное заявление президента РФ и председателя КНР, предусматривающее взаимное ненацеливание стратегических ядерных ракет и неприменение первыми ядерного оружия (1994); Совместная российско-китайская декларация, провозгласившая решимость двух стран развивать «отношения равноправного, доверительного партнерства, направленного на стратегическое взаимодействие в ХХI веке» (1996); Совместное заявление «Российско-китайские отношения на пороге ХХI века», в котором зафиксированы согласованные подходы к основным тенденциям развития мирового сообщества и единое понимание долгосрочных стратегических перспектив двустороннего сотрудничества1998); Российско-китайское совместное заявление, в котором отражена общность позиций двух стран по актуальным проблемам современной международной обстановки. (1999); Ратифицирован договор об урегулировании спорных пограничных вопросов между двумя странами. Проводятся первые совместные военные учения. На саммите ШОС принята декларация с призывом к США определить сроки вывода американских военных баз из бывших советских республик в Центральной Азии (2005). Важно – только с Китаем у России договор о не применении яд. Оружия против друг друга Первыми…

Последние годы (где-то с 2008) поддерживался непрерывный и насыщенный диалог на высшем уровне. Руководители двух государств провели пять встреч. КНР стала первым государством за рамками СНГ, в которое нанес официальный визит Президент России Д.А.Медведев (23-24 мая). Контакты Д.А.Медведева с Председателем КНР Ху Цзиньтао получили продолжение 9 июля на «полях» саммита «Группы восьми» на о.Хоккайдо, саммита ШОС в Душанбе (август), встречи глав государств «двадцатки» в Вашингтоне (ноябрь) и АТЭС в Лиме (ноябрь).

ШОС— региональная международная организация (2001 г.) с лидерами Китая, России, Казахстана, Таджикистана, Киргизии и Узбекистана. Страны являлись участницами «Шанхайской пятёрки» (кроме Узб), основанной в результате подписания в 1996—1997 гг. соглашений об укреплении доверия в военной области и о взаимном сокращении вооружённых сил в районе границы. После включения Узбекистана в 2001 году участники переименовали организацию (в Шанхае) – ШОС.

Не является ни военным блоком, как НАТО, ни открытым регулярным совещанием по безопасности, как АСЕАН. Задачи ШОС: укрепление стабильности и безопасности, борьба с терроризмом, сепаратизмом, экстремизмом, наркотрафиком, развитие экономического сотрудничества, энергетического партнерства, научного и культурного взаимодействия.

14 сент.2001 г. в Алма-Ате встреча глав правительств гос-в-уч-ов ШОС. Рассмотрены пути расширения регионального экономического сотрудничества. Меморандум об основных целях и направлениях регионального экономического сотрудничества и запуске процесса по созданию благоприятных условий в области торговли и инвестиций. Создан механизм консультации министров.

15 июня 2001 г. – Декларация о создании ШОС на встрече глав 6 гос-в в Шанхае.

Цели и задачи ШОС (ст.1): 1) укрепление взаимного доверия, дружбы и добрососедства, 2) Развитие многопрофильного сотрудничества, 3) совместное противодействие терроризму, сепаратизму и экстремизму во всех их проявлениях, борьба с незаконным оборотом наркотиков и оружия, 4) содействие всестороннему и сбалансированному экономическому росту.

Первые документы: Декларация о создании ШОС, Шанхайская конвенция о борьбе с терроризмом, сепаратизмом и экстремизмом и Совместное заявление о подключении Узбекистана к механизму «Шанхайской пятёрки».

2002 г (Санкт-Петербурге): два новых важных акта — Декларации глав государств — членов ШОС (в ней заявлено что ШОС – наследница «Шанхайской пятерки») и Хартии ШОС — базового уставного документа.

28-29 мая 2003 года (саммит в Москве) созданы Секретариат ШОС (Пекин) и Региональная антитеррористическая структура (РАТС) (Ташкент).

Программу многостороннего торгово-экономического сотрудничества на 20 лет (сентябрь 2003 г.). В качестве долгосрочной цели предусматривается создание зоны свободной торговли в ШОС, а в краткосрочной перспективе — увеличение потока товаров в регионе. Сотрудничество должно охватывать области энергетики, транспорта, сельского хозяйства, телекоммуникаций, защиты окружающей среды и др.

Август 2007 (Бишкек) – Договор о долгосрочном добрососедстве, дружбе, сотрудничестве государств-члнов ШОС и Бишкекская декларация глав гос-в-членов ШОС.

2009 г. (Екатеринбург): решение о представлении статуса партнера по ШОС Демократической Социалистической Ресбуплике Шри-Ланка и Республике Беларусь.

28 апреля 2021 г. подписан Меморандум о предоставлении Беларуси статуса партнера по диалогу ШОС.

Органы ШОС:Совет глав государств (СГГ. Опр. Приоритеты и направл деят-ти, решает вопросы внутреннего устр-ва и функц-я, вз-я с друг. гос-ами и мо. Заседание 1 раз в год. ); Совет глав правительств (СГП. Принимает бюджет, экон дея-ть. Один раз в год собирается) ; Совет министров иностранных дел (СМИД. Подготовка заседаний СГГ. Меры по реализации решений и проведений консультаций); Совещания руководителей министерств и ведомств (рассмотрение конкретных вопросов); Совет национальных координаторов (СНК. Проводит необходимую подготовку заседаний СГГ, СГП и СМИД. Не реже 3-х раз в год.); Региональная антитеррористическая структура (РАТС. Ташкент. Постоянно действует Исполнительный комитет. Содействие координации и взаимодействия компетентных органов в борьбе с тер-ом. Имеет статус юридического лица и право заключать договоры. Разараб предл-я по борьбе с тер-ом, анализ инф-ии); Секретариат — постоянно действующий административный орган, возглавляемый Генеральным секретарём (организационно-техническое обеспечение мероприятий, проводимых в рамках ШОС, участие в разработке и реализации документов всех органов в рамках Организации, подготовка предложений по ежегодному бюджету)

Важным компонентом работы на шосовском направлении стала подготовка к председательству России в Организации в 2008-2009 годах, которое призвано определить долгосрочные векторы многостороннего сотрудничества в интересах стабильности, безопасности и социально-экономического развития государств-членов ШОС. (c сайта referat-zona.ru)

Азиатско-Тихоокеанский регион — политический и экономический термин, обозначающий страны, расположенные по периметру Тихого океана и многочисленные островные государства в самом океане. Крупнейшими города – Шанхай, Гонконг, Сингапур, Куала-Лумпур, Сеул, Токио, Лос-Анджелес, Сидней, Мельбурн, Сан-Франциско, Сиэтл и Ванкувер. В АТР пересекаются интересы США, Яп, Р, Кит.

С одной стороны, Яп при поддержке США, участвует в АТР в качестве регионального лидера в противовес Китаю (держит «баланс сил»), с другой – отказываясь от 9-й статьи Конст (ограничивает использование сил самообороны в интересах США), Яп говорит о своем стремлении проводить независимую политику, след, необходимость партнерства Яп и Р. Из стран АТР Яп импортирует сырье (проблемным является вопрос сибирской нефти в отношениях Яп и Кит). США стремится поощрить развитие Яп в сфере обычных вооружений, сохраняя за собой контроль в области «ядерного зонта» (т.е. помощь Яп в случае ядерной войны). Инициативы Яп в АТР:

1) 1993 – инициатива включения стран ЦА (Центр Азия) в Организацию экономического сотрудничества и развития. Возможность получения помощи по программе Официальной Помощи Развитию (ОПР)

2) 1997 – выработаны главные принципы взаимодействия в АТР: взаимная выгода, доверие, долгосрочная перспектива

3) 1998 – программа действий по «Дипломатии Шелкового пути».Экон. реформы, реконструк-я транспортной инфраструктуры.

4) 2004 – инициатива «Центральная Азия плюс Япония» – встречи на уровне мин-в и вед-в.

5) 2006 – «Трансформация ЦА в коридор мира и стабильности» – подход с учетом долгосрочной перспективы, поддержка открытого регионального сотрудничества, поиск партнерства.

Когда силы НАТО проводили в Афганистане антитеррористич. операции, Яп поддержала Афганистан (через него проходят трубопроводы с энергоносителями). Фин. содей-е Яп Афган. в 2007 – 1.25 млрд. долл.

Российско-японские отношения: 1991-2021 (?)

27 декабря 1991 года Правительство Японии признало Российскую Федерацию в качестве государства-продолжателя СССР. 1998 (Московская Декларация) –задача строительства долгосрочного созидательного партнерства. В апреле 2000 года – визит Премьер-министра Японии в Санкт-Петербург. В сентябре 2000 г. – визит В.В.Путина в Токио. На встрече в Иркутске 25 марта 2001 года – динамичное развитие российско-японских отношений во всех областях.

Важный позитивный импульс переговорам дала Красноярская договоренность приложить максимальные усилия с целью заключения мирного договора к 2000 году на основе Токийской декларации о российско-японских отношениях 1993 года.

Нет мирного договора по островам. Одним из существенных препятствий является выдвижение Яп. территориальных претензий на южные острова Курильской гряды (о. Итуруп, о. Кунашир и Малая Курильская гряда). В ходе переговоров договорились:

1. вести дальнейшие переговоры о заключении мирного договора на основе Совместной декларации СССР и Яп 1956 года, Совместной советско-японского заявления 1991 г, Токийской декларации о российско-яп отношениях 1993 г, Московской д-ии об установлении созидательного партнерства между Российской Федерации и Яп 1998 г, Заявления Президента РФ и ПМ Яп по проблеме мирного договора 2000 г и настоящее Заявление;

2. подтвердили, что Совместная декларация СССР и Яп 1956 г представляет собой базовый юридический документ, положивший начало процессу переговоров о заключении мирного договора после восстановления дипломатических отношений между двумя странами;

3. Встречи на высшем уровне в рамках форума АТЭС в Шанхае (2001) и 2002 г – Кананаскис (беседа Путина и Дз. Коидзуми).

С 1994 г. действует Российско-Японская межправительственная комиссия по торгово-экономическим вопросам. В торговле последнее время наметилась тенденция к сокращению объемов. В военной сфере сотрудничество: 1999 – Меморандум о сотрудничестве в правоохранительной области.

По международным вопросам ведется диалог: в февр 2002 г. подписано Совместное заявление министров иностранных дел России и Яп по борьбе с международным терроризмом. Р. поддерживает кандидатуру Яп в постоянные члены СБ ООН.

После распада СССР Москва ужесточила свою позицию, неприемлемость японских требований 4-х островов (не по декларации 1956 г.) После Токийской декларации 1993 г. 1) продолжен диалог по 4 островам 2) поиск решения проблемы. С 1997 г. встречи глав государств «без галстуков» по этому вопросу. Красноярск – 1997 г. (к 2000 г. решат все вопросы), Кавана – 1998 г. 9-12 января 2003 г. состоялся официальный визит Премьер-министра Японии Дз.Коидзуми в Россию (посетил Москву и Хабаровск).

На основе договоренности, достигнутой в ноябре 2006 года, действует диалог на уровне первых заместителей министров иностранных дел, в рамках которого ведется обмен мнениями по ключевым проблемам глобальной и региональной безопасности.
Развивалось взаимодействие в таких областях, как атомная энергетика, транспорт, связь, охрана окружающей среды. Взаимный товарооборот увеличился более чем на 50% и достиг рекордного уровня в 18 млрд. долл., объем накопленных японских инвестиций в российскую экономику составил около 3 млрд. долл., увеличившись более чем на 20%. Дальнейшее развитие получили обмены между оборонными и правоохранительными ведомствами. (c сайта referat-zona.ru)

Факторы, определившие распад СССР: 1)Формирование собственных властных позиций в республиках в 70-80е годы 2) интересы элиты, не подконтрольной центру 3) стремление к демократизации в политических республиках, формирование идеологии сувернизации 3) десталинизация и размывание коммунистической идеологии 4) кризис советской экономики. Этому противостоят: 1) общность истории 2) единство экономического комплекса бСССР 3) синхронность политического развития.

1990 г. – Выборы в республиканские органы власти. Очевидно, что ситуацию уже трудно держать под контролем.

Сентябрь-декабрь 1991 г. – фактическая ликвидация органов власти СССР.

8 декабря 91 года с подписание Беловежского пакета соглашений. Учреждалось СНГ. 21 декабря 91 года все бывшие республики приняли, кроме прибалтийских государств и Грузии, где тогда шла гражданская война.

Декабря 91 года – Алма-Атинская декларация.

Основные этапы (по лекции)

1) старые парламенты. Декларация о национальном суверенитете

2) 1992-1993 – принятие Устава СНГ. ДКБ

3) 1994-1996 – попытки реинтеграции СНГ. Зона свободной торговлиБольшинство конфликтов в латентной фазе.

4) 1997-1999 – разносторонняя интеграция (желание дистанцироваться от России) – поялвение центрально-азиатский союз, таможенный союз, ОДКБ

5) 2000-2009 – оптимизация внешней политики РФ. Подписание перекрестных соглашений по зоне свободной торговли. Активизация военно-политического сотрудничества – борьба с иммиграцией, наркотрафиком. Появление единого экономического пространства. Пояление энергетической проблематики. Цветные революции. Изменение внешнеполитического курса – вступление в НАТО, вз-я с западными странами. Обострение ситуации в Грузии, Юж. Осетии и Абхазии. Газовые конфликты с Украиной и Белоруссией.

6) 2008 – война в Южной Осетии. Попытки укрепление ЕвроЗЭСа. Реализация восточного партнерства (Украина, Белоруссия, Молдавия, Грузия, Айзербайджан, Армения)

ЭТАП (91-93 г.): осуществление правопреемства от СССР к СНГ (нового независимого государства). Формирование правовой базы содружества и основных составных и отраслевых органов СНГ, неясность формального правового статуса содружества, В РФ несколько точек зрения на СНГ. Сохраняются унаследованные от СССР единые системы: транспортная, финансовая, остаточное единство военного комплекса бывшего СССР – первые попытки реинтеграции на новых условиях. Встает вопрос правопреемства в отношении активов и пассивов бывшего СССР.

Активы: долг СССР со стороны других государств(кроме Индии), в отношении международных договоров, в отношении архивов, ядерного оружия ( размещено на территории РФ, Казахстана, Украины и Белоруссии). В Алма-Атинском и Беловежском соглашении общие слова о том, что все контролируют ядерное оружие, но де факто – только РФ, В течение 92 г. ЯО вывезено из Казахстана и Белоруссии. Пассивы и активы регулировались Договором от 4 декабря 1991 г.: принцип взаимозавязки (нет доли в собственности – нет доли в долге), принцип агрегированного показателя (рассчитали дополнительно через долю ВВП, демографический и географический показатели): у РФ (60%), Украина (17%), Казахстан (17%), Белоруссия (10%), Узбекистан (13%), некоторые прибалтийские республики – меньше 1%.

92-93 гг. – почти все отказались от внешнего долга (50 млрд. долларов). Долго шли переговоры с Грузией и Украиной (ноябрь 93 года подписала отказ от собственности в счет списания долга).

РФ имеет статус продолжателя СССР (принцип континуитета) . Во всех документах, типа соглашений с НАТО, СССР просто переименовали в РФ. РФ получила де факто контроль над всеми посольствами. Другие государства должны были заново оформлять свои отношения с НАТО, ООН. В уставе Беловежских и Алма-Атинских Соглашений они не были определены. Формируются уставные органы содружества (Совет членов государств, правительств, Совет министров иностранных дел, обороны, Совет министерств иностранных дел, обороны, Совет командующих погранвойсками, межпарламентская ассамблея и экономический суд СНГ). Де факто Совет глав государств и Совет глав правительств действовали уже с декабря 91 г (собираются 2 раза в год). Совет глав правительств собирается раньше и формулируют повестку дня для Глав государств. Межпарламентская ассамблея была утверждена в 93 г. Есть возможности по создании Комиссии по ревизии бюджета СНГ. Лето 93 г. – экономический суд СНГ(функция арбитража между хозяйствующими субъектами, функция конституционного надзора). Суд вел активную деятельность до 95-96 г.

Вопрос ядерного оружия: эвакуация его из Бел, Каз. С Украиной переговоры.

Вопрос правопреемства в архивах – доступ к фондам и архивам других стран.

Группа институтов СНГ(всего около 70 отраслевых органов):

1. Органы, созданные межведомственными соглашениями.

2. Органы, созданные решение уставных органов содружества

В основном эти органы работа в экономической и социальной сферах. В 2000 г. создан Антитеррористический центр – АТЦ). Совет министерств внутренних дел, Совет генпрокуроров, Совет руководителей силовых служб и т.д. Чаще всего они работают на базе различных ведомств, многие неэффективны.

Исполнительные органы Содружества:

В 92 г. в Минске на пост Исполнительного Секретаря был назначен Б. Березовский. Межгосударственный экономический комитет и Исполком впоследствии объединились в Исполнительный комитет СНГ. В 1993 г. – Договор об экономическом союзе в рамках СНГ (зона свободной торговли и т.д.).

ЭТАП 94-96 г.: усиление попыток экономической реинтеграции, окончательный распад унаследованной от СНГ финансово-экономической системы. Многоформатная и разноскоростная интеграция (variable geometry) –появление региональных группировок внутри СНГ: Ценральноазиатский союз, Таможенный союз, Союз России и Белоруссии, Объединение Грузии, Узбекистана, Азербайджана, Украины и Молдовы. ШОС не относится, т.к. входит Китай! (плюс в 93 г. выходит Внешнеполитическая концепция РФ, в 95 г. – Стратегический курс РФ с государствами-участниками СНГ).

ЭТАП 96-99 г.: Период стагнации, основная активность – в рамках региональных группировок. Усиление военно-политического сотрудничества РФ и СНГ, борьба с терроризмом, упор на укрепление российско-ориентированных группировок. (ЕвразЭс и ДКБ->ОДКБ, ЕЭП – единое экономическое пространство – Россия, Украина, Белоруссия, Казахстан в сентябре 2003 г.). Активизация российско-белорусских отношений.

ШОС – международная организация, основанная в 2001 году лидерами Китая, России, Казахстана, Таджикистана, Киргизии и Узбекистана.

1991– начался распад сил бывшего СССР. План Мин. Обороны Шапошникова о трансформации советских ВС в объединенные (ОВС) не реализован. Вместо этого – концепция сил общего назначения (СОН), одобрена 8 гос-вами в феврале 1992. Из 12 участников СМО (Совет министров обороны) в военном сотрудничестве участвуют сегодня 6.

С 1994 – военное сотрудничество – на основе Договора о коллективной безопасности (Ташкент, 1992, вступил в силу в 1994). Договор предусматривает формирование оборонительного союза с целью сдерживания и отражения внешней угрозы (ст.1: воздерживаться от применения силы, решать споры мирными средствами; ст. 2, 4: механизм совместных консультаций в случае угрозы). Совет КБ (СКБ) – 1-ое заседание в декабре 1993, с 1996 – Секретариат СКБ. Сначала – 9 из 12 государств СНГ (Азербайджан, Армения, Беларусь, Грузия, Казахстан, Кыргызстан, РФ, Таджикистан, Узбекистан; Молдова и Туркменистан не подписали; Украина – наблюдатель). Февраль, май 1995 – «Основные направления углубления военного сотрудничества гос-в – участников ДКБ» и «План реализации Концепции КБ и Основных направлений углубления ВС».

В «Стратегическом курсе России с государствами-участниками СНГ»’95 задачи в области национальной безопасности:- создание системы коллективной безопасности на основе ДКБ -сохранение на основе взаимной договоренности объектов военной инфраструктуры – неучастие стран СНГ в союзах и блоках, направленных против любого из этих гос-в; -обеспечение надежной охраны границ; урегулирование пограничных вопросов; -осуществление миротворческой деятельности странами СНГ; – развитие сотрудничества по линии служб безопасности. Ничего из этого достигнуто не было (не удалось сформировать оборонный союз стран-участниц Ташкентского договора в нач.2000: Армения, Беларусь, Казахстан, Кыргызстан, Р. и Таджикистан). В 1999 г. продлен, но при этом из него вышли 3 из 9 участников – Азербайджан, Грузия, Узбекистан). Провалилось большинство многосторонних проектов – создание совместной ПВО, совместная охрана границ. Тенденция к дифференциации политики стран СНГ в военно-пром. области. Не решены задачи правового урегулирования и материально-финансового обеспечения пребывания рос. ВС и военных баз в странах СНГ. Сокращение численности войск в Армении, Таджикистане, Грузии, Молдове сокращение баз в Грузии и Молдове. – Вопросы аренды, платежей за эксплуатацию военных объектов (Байконур и др.) также не были окончательно решены; -Рос. миротворцы – в Южной Осетии с 1992, Абхазии с 1994, Приднестровье с 1992, Таджикистане с 1993 г., но от стран СНГ участия не добились – С 1998 – вывод рос. пограничников из Грузии, Кыргызстана, Туркменистана.

В то же время гос-ва СНГ развивают отношения с НАТО («Партнерство ради мира»). Более или менее развитые формы ВПС – лишь с Беларусью.

В 2000 г. ситуация начала меняться. Из-за угрозы исламских группировок Кыргызстан и Таджикистан – самые горячие сторонники ДКБ. 2001 – саммит в Ереване, разработка реального механизма ВТС – формированием сил быстрого развертывания, созданием комитета начальников штабов.

Усиление сотрудничества после 11 сентября 2001г. СНГ оказалась форпостом в борьбе с терроризмом и преступностью вообще. На основании ДКБ в 98 г. в Афганистане страны пытаются предотвратить попытки дестабилизации.

Май 2000 – Совет коллект. Без-ти ДКБ в Минске – решение о необходимости ряда соглашений (о коллективных силах быстрого развертывания, о системе коллективной безопасности и т.д.)

2002 – Саммит СНГ. ДКБ преобразован в ОДКБ.

Важные договоры: 1) Договор о сотрудничестве государств-участников СНГ в борьбе с терроризмом от 4 июня 1999 г. 2) 1998 (о борьбе с преступностью)

2000 (о борьбе с наркотиками) 3) 1998 (о борьбе с незаконной миграцией) 4) 2001 (о борьбе с преступлениями с сфере компьютерной информации).

21 июня 2000 г. – Совет глав государств СНГ утвердил Программу по борьбе с международным терроризмом и иными проявлениями экстремизма.

=>> Создан АТЦ. В работе АТЦ участвуют большинство стран Содружества. АТЦ – постоянный отраслевой орган государств-участников НГ, предназначенный для координации взаимодействия в борьбе с международным терроризмом.

На антитеррористическом направлении – ШОС *вместе с Россией входит Китай Казахстан, Киргизия, Таджикистан, Узбекистан). В июне 2001 г. – подписана Шанхайская конвенция о борьбе с тер-ом, сепаратизмом и экстремизмом. Создается Региональная антитеррористическая структура ШОС (РАТС) – постоянный орган для помощи в координации работы и укрепления взаимодействия компетентных органов стран-участниц. Функционирует «Бишкекская группа» руководителей правоохранительных органов и спецслужб стран ШОС, созданная в декабре 1999 г. Значимые элементфы многостороннего сотрудничеситва в СНГ – Координационный Совет генеральных прокуроров (1995), Совет министров внутренних дел (1996), Совет руководителей органов безопасности и спецслужб (1997), координационный совет руководителей органов налоговых расследований (2000)

ДКБ-ОДКБ

ДКБ подписан 15 мая 1992 г. и до 1999 объединял 9 государств СНГ (не входили Молдова, Туркменистан, Украина). Главная цель – ликвидировать военную угрозу суверинитету и территориальной целостности стран-участниц совместными усилиями. В 199 и 2000 г. в результате осуществления мер государствам ДКБ вместе с Узбекистаном (в 1999 г. Айзербайджан, Грузия и Узбекистан выходят из ДКБ) нейтрализована угроза безопасности в регионе, связанная с группировками террористов на юге Киргизии.

Май 2000 – Совет коллективной безопасности ДКБ в Минске Координация АТЦ. Создан Комитет секретарей советов безопасности государств – участников ДКБ. Приняты Порядок координации внешнеполитической деятельности гос-в-участников ДКБ, Положение о Коллективных силах быстрого развертывания Центрально-Азиатского региона коллективной безопасности – продвинулось развитие правовой базы. Требуется преобразование действующих механизмов и структур сотр-ва ДКБ в международную региональную орг-ю. Такое решение принято в 2002 г. в Москве – определены основные векторы внешней политики и сфере без-ти, в поддержании стабильности и урегулировании конфликтов.

Окт 2002 – кишиневский саммит – главами стран подписаны Устав и Соглашение о правовом статусе ОДКБ. 2003 – в Душанбе рассмотрен ряд документов, регулирующих деят-т ОДКБ, включая положение об органах., вопросы военно-технического сотрудничества.

Февраль 2009 – в Москве лидеры стран Организации Договора о коллективной безопасности (ОДКБ) одобрили создание Коллективных сил оперативного реагирования. Согласно подписанному документу, Коллективные силы оперативного реагирования будут использоваться для отражения военной агрессии. Структура ОДКБ: СКБ (главы гос-в), СМИД (консультативный и исполнительный орган), Совет министров обороны, Комитет секретарейсоветов безопасности (КССБ), генеральный секретарь Организации (Николай Бордюжа), Секретариат Орагнизации, Объединенный штаб ОДКБ (постоянно действующий орган – аналитический хар-р), Объединенный штаб ОДКБ (подготовка решений и реализация решений по военной составляющей)

В интересах предотвращения конфликтов может быть предпринято превентивное развертывание военного персонала государств – участников СНГ в районе возможного противостояния в целях предотвращения эскалации напряженности, перерастания споров, разногласий и кризисов в вооруженный конфликт. Урегулирование вооруженных конфликтов может предусматривать проведение операций по поддержанию мира, то есть ограниченных по времени политических акций с использованием специально подготовленного для этих целей военного, полицейского и гражданского персонала. Основной задачей в этот период является сохранение мира после достижения конфликтующими сторонами договоренностей о прекращении огня и обеспечение благоприятных условий для политического урегулирования конфликта путем переговоров. На этапе постконфликтного построения мира воинские контингенты могут содействовать возвращению беженцев и перемещенных лиц, реинтеграции бывших участников вооруженных формирований в гражданскую жизнь, оказывать гуманитарную помощь, участвовать в разминировании территории и восстановлении инфраструктуры конфликтных регионов. В то же время участники Содружества не допускают принудительных действий при урегулировании конфликтов без соответствующих санкций Совета Безопасности ООН.

Приднестровский конфликт— конфликт между Молдавией и непризнанной Приднестровской Молдавской Республикой, претендующими на контроль над часть левобережья Днестра, население которого составляют молдаване, русские и украинцы (примерно в равной пропорции). Большая часть спорных земель в настоящий момент находится под фактическим контролем Приднестровской Молдавской Республики.

С 1989 г. в этом регионе возрастала напряженность между правительством Молдавии и местным русскоязычным населением, которое заявило о создании Приднестровской Молдавской Советской Социалистической Республики (позднее так же переименованной в Приднестровскую Молдавскую Республику). Конфликт, начавшийся ещё в советское время (1989), после обретения Молдавией независимости, привёл к вооружённому противостоянию и многочисленным жертвам с обеих сторон весной и летом 1992 года. Вооружённые действия удалось прекратить благодаря вмешательству России. Российские войска под командованием генерала Александра Лебедя вмешались в конфликт на стороне Приднестровья, атаковали молдавские части и заставили их отступить, а затем подписать мирное соглашение. Молдавская сторона в свою очередь неоднократно высказывалась за вывод российских войск из региона. В настоящее время безопасность в зоне конфликта обеспечивают Совместные миротворческие силы России, Молдавии, Приднестровья и военные наблюдатели от Украины. В ходе многочисленных переговоров при посредничестве России, Украины и ОБСЕ достигнуть соглашения по поводу статуса Приднестровья не удалось. Отношения между сторонами конфликта остаются напряжёнными.

Грузино-югоосетинский конфликт — этнополитический конфликт в Грузии между центральным руководством и Республикой Южная Осетия (с конца 1980-х гг. по настоящее время). Обострение осетино-грузинских отношений было вызвано резкой активизацией национальных движений в последние годы существования СССР и стремлением малых народов к повышению своего статуса. Развитию конфликта способствовало ослабление государственной власти и последовавший распад СССР.

За период с 1989 г. напряжённость в регионе, где грузины составляли около трети населения, трижды (1991 — 1992, 2004, 2008) перерастала в масштабные кровопролитные столкновения, сопровождавшиеся многочисленными жертвами и разрушениями. Многие мирные граждане в результате конфликта были вынуждены покинуть свои дома. Новое грузинское руководство (Эдуард Шеварднадзе) весной 1992 года спровоцировало военные действия в Южной Осетии. К середине июня грузинские отряды вплотную подошли к Цхинвали, что создало реальную угрозу захвата города. Под давлением российского руководства, однако, Эдуард Шеварднадзе был вынужден пойти на уступки и начать переговоры о мирном урегулировании. С 1992 г. Южная Осетия существовала как фактически самостоятельное непризнанное государство, большую часть территории которого, однако, контролировало грузинское правительство. Безопасность в регионе были призваны поддерживать Смешанные силы по поддержанию мира (в составе трёх батальонов: российского, грузинского и североосетинского), созданные в соответствии с Дагомысскими соглашениями 1992 г. между Россией и Грузией. Вооружённые столкновения были прекращены с подписанием 24 июня 1992 года Борисом Ельциным и Эдуардом Шеварднадзе Дагомысского соглашения о принципах урегулирования конфликта. Всего в ходе боевых действий безвозвратные потери (убитые и пропавшие без вести) с осетинской стороны составили 1 тыс. человек, ранено свыше 2,5 тыс.

Дагомысские соглашения предусматривали создание органа для урегулирования конфликта — Смешанной контрольной комиссии (СКК) из представителей четырёх сторон — Грузии, Южной Осетии, России и Северной Осетии. Противоборствующие стороны обязались прекратить огонь и вывести свои вооружённые формирования из зоны соприкосновения. Россия обязывалась вывести из Южной Осетии дислоцированные там инженерно-сапёрный и вертолётный полки. Применение блокад и экономических санкций объявлялось неприемлемым. Фактически утратили силу после войны в Южной Осетии в августе 2008, в ходе которой были грубо нарушены как Грузией, так и Россией (пункт 2). В Цхинвали была размещена Миссия наблюдателей от ОБСЕ.

Карабахский конфликт — конфликт между руководством Азербайджана и непризнанной Нагорно-Карабахской Республикой, претендующими на Нагорный Карабах и прилегающие к нему территории. В 1991-1994 годах привёл к вооружённому конфликту, в котором Нагорно-Карабахская Республика также была поддержана Арменией. Итогом военного противостояния стала победа армянской стороны. Несмотря на численное преимущество, превосходство в боевой технике и живой силе, при несравнимо больших ресурсах Азербайджан потерпел поражение. Боевые потери у армянской стороны составили 5856 человек. За время войны между Азербайджаном и непризнанной НКР, в результате бомбёжек и обстрелов азербайджанской армией гражданского населения НК, погибло 1264 мирных жителей. Потери азербайджанской стороны составили более 25 000 человек. В итоге под контроль армянских формирований перешла почти вся территория Нагорно-Карабахской автономной области, а также окружающая её территория семи районов Азербайджана и азербайджанские анклавы на территории Армении: сёла Верхняя Аскипара и Бархударлы Казахского района и село Кярки Садаракского района. Под контролем Национальной армии Азербайджана находится 750 кв. км. территории непризнанной НКР.

Грузино-абхазский конфликт — этнополитический конфликт между центральной властью Грузии и руководством автономной республики Абхазия. В более широком смысле, является одним из проявлений геополитического конфликта в кавказском регионе, обострившегося в конце XX века в связи с распадом СССР.

Вооружённый конфликт 1992—1993 годов, по обнародованным данным сторон, унёс жизни 4 тыс. грузин и 1 тыс. абхазов. Потери экономики автономии составили 10,7 млрд долларов. На территории республики осталось огромное количество мин, унесших жизни около 700 человек. 14 августа 1992, в самый разгар курортного сезона, отряды Национальной гвардии Грузии численностью до 3000 человек под предлогом преследования отрядов сторонников Звиада Гамсахурдиа, вошли на территорию Абхазии. 27 июля 1993 года, после длительных боёв, в Сочи было подписано соглашение о временном прекращении огня, в котором Россия выступала в роли гаранта. Данное перемирие абхазов заставила подписать Россия (под нажимом авторитета Э. Шеварнадзе), так как в результате боёв абхазами был полностью блокирован город Сухум и войска Госсовета оказались в полном окружении. 14 мая 1994 года при посредничестве России, было заключено Соглашение о прекращении огня и разделении сил.

С 23 июня 1994 года на территории Абхазии находятся миротворческие силы СНГ — фактически это те же российские подразделения ВДВ, дислоцировавшиеся здесь ранее. Вдоль реки Ингури установлена 12-километровая «зона безопасности». Единственным районом Абхазии, который контролировала Грузия, являлось Кодорское ущелье (до августа 2008 года). Неурегулированность отношений между Республикой Абхазия и Грузией, наличие тысяч грузинских беженцев из Абхазии в Грузию является постоянным источником напряжённости в Закавказье.

Первая чеченская война (Чеч. Конф. 1994—1996 годов, Восстановление конституц. порядка в республике Чечня) — боевые действия в Чечне и некоторых населённых пунктах соседних регионов российского Северного Кавказа с целью удержать Чечню в составе России. Часто называется «первой чеченской войной», хотя официально конфликт назывался «мерами по поддержанию конституционного порядка». Конфликт и предшествующие ему события характеризовались большим количеством жертв среди населения, военных и правоохранительных органов, отмечались факты геноцида нечеченского населения в Чечне. Несмотря на определённые военные успехи ВС и МВД России, итогами этого конфликта стали поражение и вывод федеральных войск, массовые разрушения и жертвы, де-факто независимость Чечни до второго чеченского конфликта и волна террора, прокатившаяся по России.

Южная Осетия 2008 – во второй половине 90-х годов грузино-российские отношения осложнялись ситуацией в Панкисском ущелье на грузинской территории. В этом районе традиционно проживали чеченцы-кистинцы, на землях которых боевики разместили свои базы. Грузия под давлением России приняла меры для их удаления из Панкисского ущелья. После свержения Э.А.Шеварнадзе в 2003 г. грузинское правительство стало форсировать сближение с НАТО и активнее добиваться вывода российских баз с грузинской территории. Базы были эвакуированы в 2007 году, но российско-грузинские отношения продолжали ухудшаться на фоне взаимных обвинений и военных приготовлений.

Военное нападение Грузии в августе 2008 г. на столицу Южной Осетии привело к вспышке напряженности в мире. Российские войска осуществили операцию по принуждению Грузии к миру, а российское правительство пошло на признание независимости Абхазии и Южной Осетии. США, которые фактически помогли Грузии подготовиться к нападению на Цхинвал, выступили с обвинениями России в попытке свергнуть грузинский режим. Страны ЕС предприняли частично успешную попытку выступить посредником между Россией и Грузией.

В ночь с 7 на 8 августа 2008 года Грузия попыталась навязать силовое решение конфликта Южной Осетии, находившейся в тот момент в статусе непризнанной республики. Российская Федерация ввела свои войска в Южную Осетию, в результате чего через несколько дней грузинские войска были отброшены из Южной Осетии, также в ходе конфликта вооружённые силы Грузии оставили ранее контролируемую ими верхнюю часть Кодорского ущелья в Абхазии. 26 августа 2008 года Россия признала независимость Южной Осетии и Абхазии, 9 сентября между государствами были установлены дипломатические отношения.

Я СЕБЕ НЕ ПЕЧАТАЛА ЭТОТ КОНФЛИКТ

Конфликт в Таджикистане. После распада СССР независимое таджикское государство возглавил выходец из Ленинабада Рахмон Набиев, однако мощная исламская оппозиция, зародившаяся на волне преобразований в СССР и на фоне давних противоречий между регионами и вдохновлённая падением режима Наджибуллы в Афганистане, предприняла попытку свержения Набиева. 11 мая 1992 года Набиев был вынужден ввести представителей исламской оппозиции в правительство. В июне 1992 года противники исламистов под руководством Сангака Сафарова подняли мятеж в Кулябе. Противостояние вылилось в межэтнический конфликт и гражданскую войну (1992—1997) между Народным фронтом — сторонниками светского государства (кланы Худжанда и Хатлона) и Объединённой таджикской оппозицией — коалицией исламистов (выходцев из районов Гарма) и «демократов» (Горного Бадахшана).

27 сентября 1992 силы Народного фронта заняли Курган-Тюбе при поддержке Узбекистана и России, поскольку возможная исламизация Таджикистана грозила нарушением геополитического баланса и активизацией исламистов внутри этих стран. 24 октября 1992 года — первая попытка штурма Душанбе. Народный фронт возглавил сподвижник Сафарова Эмомали Рахмон. В декабре 1992 года его отряды без боя заняли столицу. Во главе нового правительства стал Эмомали Рахмон. Исламисты были вытеснены на восток страны и в соседний Афганистан. На фоне усиления власти талибов в Афганистане 27 июня 1997 года было заключено перемирие между правительством Рахмонова и Объединённой таджикской оппозицией. Исламисты влились в государственные структуры, включая парламент и армию.

3-10 ноября 1998 года — мятеж одного из бывших руководителей Народного фронта полковника Махмуда Худойбердыева в Худжанде, по мнению властей республики, поддержанный Узбекистаном. 1999 год — попытка прохода отряда узбекской вооружённой оппозиции под предводительством Намангани с территории Таджикистана (Гарм) в Узбекистан через территорию Киргизии, а потом через Северный Таджикистан и Наугарзан.

Члены – Россия, Белоруссия, Киргизия, Таджикистан, Казахстан (Узбекистан 2006-2008 приостановлено членство).

Октябрь 2000 года – ЕвразЭС было создано Россией, Белоруссией, Казахстаном, Киргизией и Таджикистаном на основе Таможенного союза СНГ, подписали договор об учреждении. Армения, Молдавия, Украина имеют статус наблюдателей в этом сообществе. Украина ранее заявляла, что в её намерения не входит получение полного членства в этом сообществе. Международная экономическая организация ряда постсоветских государств, занимающаяся формированием общих внешних таможенных границ, выработкой единой внешнеэкономической политики, тарифов, цен и других составляющих функционирования общего рынка, единых экспортно-импортных тарифов.

Одна из важных задач – совместное вступление в ВТО (Россия, Белоруссия, Таджикистан, Казахстан имеют статус наблюдателей; Киргизия – с 20 декабря 1998 – член). Это позволит создать своего рода общий рынок на территории СНГ.

В декабре 2003 года ЕврАзЭС был предоставлен статус наблюдателя при Генеральной Ассамблее ООН. В сентябре 2005 года премьер-министры стран ЕврАзЭС подписали в Душанбе базовый документ по формированию топливо-энергетического баланса государств сообщества, проект соглашения о регулировании поставок зерна на рынки сообщества. 7 сентября 2005 года в Санкт-Петербурге на саммите ЦАС было принято решение объединить Организацию “Центрально-Азиатское сотрудничество” с ЕвразЭС. 6 октября 2007 года в Душанбе прошел саммит ЕврАзЭС, на котором была принята концепция таможенного союза России, Казахстана и Белоруссии. План действий по формированию таможенного союза рассчитан на три года. Также было принято решение о формировании комиссии Таможенного союза –наднационального органа. Россия получила в нем 57% голосов, а Казахстан и Белоруссия – по 21,5%.

Органы: Межгосударственный совет (высший орган), интеграционный комитет, секретариат, межпарламентская ассамблея, суд сообщества.

Таможенный союз России, Белоруссии и Казахстана — межгосударственный договор о создании единого таможенного пространства, подписанный Россией, Белоруссией и Казахстаном. 28 ноября 2009 года Дмитрий Медведев, Александр Лукашенко и Нурсултан Назарбаев в Минске подписали договор о создании на территории России, Беларуси и Казахстана с 1 января 2021 года единого таможенного пространства. Со временем к Таможенному союзу должны присоединиться Киргизия и Таджикистан. К 1 июля 2021 года должно закончиться формирование единой таможенной территории. Россия от создания Таможенного союза рассчитывает получать прибыль в 400 млрд долларов, а Беларуси и Казахстана — по 16 млрд долларов. Уже весной 2021 года между руководствами стран-участников начались разногласия, и 28 мая Владимир Путин объявил о том, что союз начнёт действовать без участия Белоруссии. 22 мая 2021 года, Владимир Путин заявил, что Таможенный союз не сможет начать полностью работать 1 июля 2021 года, как это было запланировано ранее. После получения официального подтверждения со стороны Белоруссии в июне 2021 года, таможенный союз будет запущен в трехстороннем формате вступлением в силу Таможенного кодекса трех стран.

24. Многосторонние институты и международные организации: классификация, этапы становления многосторонних отношений (по лекции Мальгина).

Многосторонние институты – институты, действующие на международной арене, созданные или национальным государствами или негосударственными актами, в т.ч. – международные организации.

Классификация:

I Международные организации

Отличительные черты – наличие устава/договора, в котором закреплен порядок членства, органы, процесс принятия решений, наличие бюджета, санкции за невыполнение положений устава/договора

Международные организации:

а) межправительственные:

1) общей компетенции/универсальные:

Региональные и субрегиональные: ОБСЕ, ЛАГ

2) секторальные – ВОЗ, ВТО

б) международные неправительственные – все секторальные – WWF, Greenpeace

II Интеграционные организации: наличие делегированного суверенитета – передается наднациональным органам, бывают также универсальными и секторальными, региональными/субрегиональными

III Пара-организации: устойчивые многосторонние институты, не имеющие Устава и др. признаков (форумы, дискуссионные клубы между государствами) : Римский клуб(международная общественная организация, действует с 1968 года, объединяющая представителей мировой политической, финансовой, культурной и научной элиты), Трехсторонняя комиссия, «Большая восьмерка», организация европейского экономического сотрудничества, Банк международных расчетов, Давосский форум

IV Международные режимы – совокупность правовых норм, традиций и институтов, регулирующих ту или иную сферу жизни: режим международного судоходства (регулируют международная морская организация, комиссия ООН по морскому праву, политика ЕС, международные каналы и проливы); режим нераспространения ОМУ (Оружие массового уничтожения) – МАГАТЭ (Международное агентство по атомной энергии), ДНЯО (договор о нераспространении ядерного оружия), договор о запрете ядерных испытаний в 3-х средах; Международный режим гражданской авиации; международный режим прав человека.

V Временные многосторонние институты (контактные группы) – для решения частной проблемы: Мадридский мирный процесс (Ближневосточное урегулирование), переговорные группы по бывшей Югославии; Минская группа ОБСЕ (Нагорный Карабах).

Этапы/ периодизация:

XIX в. – первым многосторонним институтом стал Священный союз (1815г.) после Венского конгресса. Отличительные черты от военных союзов: создан на неограниченный срок для поддержания стабильности и порядка (границы, избегать агрессии), участники имели различное внутреннее устройство (монархия, республика)

1815 – 1918 гг. – первые прототипы: Священный союз, Интернационал.

Секторальные – судоходство по Рейну/Дунаю, Международный красный крест. Начало формирования режимов: Женевские и Гаагские соглашения. Панъевропейское движение.

1918 – 1945 гг. – «Лига Наций», идея согласования всех других структур со Статутом (уставом) Лиги Наций.

Секторальные организации – международный институт телесвязи, МОТ (межд. организация труда), банк международных расчетов, режим контроля над вооружениями.

1945 – 1961 гг. – ООН – центральный элемент! Бреттон-Вудская система: Всемирный банк, МВФ – все в рамках ООН, 1-ые интеграционные объединения, режим прав человека.

1961 – 1974 гг. – резкое количественное увеличение национальных государств (процесс деколонизации). ООН становится «организацией 3-его мира», появляется необходимость в альтернативных форумах и дискуссионных клубах – Римский клуб (1968), Трехсторонняя комиссия (1971).

1974 – нач. 80-х – вопросы энергетики – ОПЕК (создана еще в 60-м, но тогда не замечена, приобрела вес после энергетического шока в нач. 70-х), Международное энергетическое агентство, 1975 – 1976 – G7

1980 – нач. 90 –х – потерянное десятилетие для ООН, рост международных неправительственных организаций – Amnesty Int., Greenpeace и т.д.

1990 – 1995 гг. – восстановление надежд на роль традиционных государств в ООН, реформа ООН – новые задачи, в т.ч. миротворчество, доклады Генсека «Повестка дня для мира» и «Повестка дня для развития»

Активизация региональных международных организаций:

СБСЕ →ОБСЕ, появление СНГ, АСЕАН , ЕС, Меркосур.

1995 – наши дни – возрастает роль G8(институализация, перекрестное взаимодействие с ООН), похожа на совет безопасности. Тезис о приемлемости вмешательства международных организаций в деятельность национальных государств – принцип гуманитарной интервенции.

ГАТТ→ ВТО

Международные режимы – режим прав человека, имплементация международных соглашений в нац. законодательство. Экология – попытка создания режима – киотский протокол, конференция ООН в Копенгагене.

Сфера энергетики и транспорта – «Энергетическая хартия» – организация режима транзита.

Россия активно подключается к многосторонним структурам.

Попытка реформирования Бреттон-Вудской системы (МВФ, Всемирный Банк), попытка поставить под контроль финансовые институты.

Экономический кризис G8?→ G20

Лат. Америка

90-е годы для Латинской Америки стали десятилетием качественных сдвигов в политической и экономической области, существенно повлиявших на международную деятельность государств этого региона. Преодолев последствия «потерянного для развития десятилетия» – 80-х годов, большинство стран региона вступило в полосу экономического роста. Столь впечатляющий экономический успех был достигнут благодаря структурным преобразованиям, осуществленным большинством стран региона в первой половине десятилетия. В их основе лежали меры по открытию экономики: либерализация торгового режима, приватизация, оздоровление финансовой системы. В эти же годы был осуществлен переход к активной внешнеторговой политике. В 1990-1996 гг. темпы роста внешней торговли ведущих государств региона были одними из самых высоких в мире. В эти же годы был принят целый ряд мер по созданию благоприятного инвестиционного климата. Приток иностранного капитала в Латинскую Америку к середине десятилетия в среднем ежегодно составлял около 50 млрд. долл.

Среди определяющих черт международных отношений в Западном полушарии, безусловно, в первую очередь следует выделить резкую активизацию интеграционных процессов. Мощный импульс им придала «Инициатива для Америк», провозглашенная президентом США Дж. Бушем в 1990 г. Она предусматривает создание единого экономического пространства от Аляски до Огненной Земли. «Инициатива для Америк» уже в начале десятилетия существенно динамизировала отношения США с латиноамериканскими странами. Всего за один лишь 1991 г. Соединенные Штаты заключили рамочные соглашения о переходе к свободной торговле практически со всеми уже существовавшими субрегиональными объединениями – Карибским общим рынком (КАРИКОМ), Системой Центральноамериканской интеграции (СЦАИ), Андским пактом, Общим рынком стран Южного конуса (МЕРКОСУР). С Мексикой с 1991 г. Соединенные Штаты и Канада вступили в переговорный процесс по вопросу создания Североамериканской зоны свободной торговли (НАФТА).

Первая половина 90-х годов была временем «интеграционной эйфории», охватившей весь континент. Вслед за Мексикой, «уходящей на Север», практически все страны региона выстроились в своеобразную очередь, стремясь присоединиться к НАФТА. Более того, налицо было и обострение соперничества между различными группами стран за первенство в присоединении к североамериканскому интеграционному полюсу.

К середине десятилетия все более проблематичным становилось и расширение НАФТА. Конгресс США, по сути, заблокировал вступление в эту организацию Чили, вопрос о чем казался практически решенным еще в 1994 г.

Для середины 90-х годов характерно выдвижение на первый план еще одного «чисто латиноамериканского» объединения, в которое входят не только страны – члены МЕРКОСУР, но и практически все ведущие страны Латино-Карибской Америки.

Речь идет о Группе Рио – механизме политических консультаций и коллективной дипломатии стран региона. Став своеобразным преемником Контадорской группы, в 80-е годы внесшей весомый вклад в урегулирование конфликта в Центральной Америке, Группа Рио институционализировалась в 1986 г. и впоследствии становилась все более влиятельным действующим участником международных отношений в Западном полушарии.

В 90-е годы появляются и новые перспективные формы сотрудничества России и Латинской Америки на многосторонней основе. С 1992 г. Россия обрела статус постоянного наблюдателя в ОАГ. Внешнеполитическая деятельность на латиноамериканском направлении осуществлялась в соответствии с утвержденным Президентом России на 2006-2008 гг. Планом мероприятий по развитию отношений со странами региона и была направлена на продвижение российских политических, экономических и гуманитарных приоритетов. Особое внимание уделялось взаимодействию с Бразилией и Мексикой как латиноамериканскими участниками Хайлигендаммского процесса, а также с Бразилией в формате БРИК.

Важно – ДОГОВОР О ЗАПРЕЩЕНИИ ЯДЕРНОГО ОРУЖИЯ В ЛАТИНСКОЙ АМЕРИКЕ (ДОГОВОР ТЛАТЕЛОЛКО) подписан 14 февраля 1967 г., вступил в силу 25 апреля 1969 г. Название Договор получил в связи с открытием его для подписания в здании мексиканского министерства иностранных дел, расположенном в районе Тлателолко города Мехико.

В число участников Договора входят 25 государств. Договором запрещено в Латинской Америке испытание, использование, изготовление, производство или приобретение любым путем ядерного оружия, а также его получение, установка, размещение, хранение и владение.

БОЛЬШАЯ ВОСЬМЕРКА (Group of eight, G8) – международный клуб, объединяющий правительства ведущих демократических государств мира. Иногда ее ассоциируют с «советом директоров» ведущих демократических экономических систем. Отечественный дипломат В.Луков определяет ее как «один из ключевых неформальных механизмов координации финансово-экономического и политического курса» США, Японии, ФРГ, Франции, Италии, Великобритании, Канады, России и Европейского союза. Роль «восьмерки» в мировой политике определяется экономическим и военным потенциалом входящих в нее держав.

У «восьмерки» нет своего устава, штаб-квартиры и секретариата. В отличие от неформального, но более широкоформатного Всемирного экономического форума, она не имеет департамента по связям с общественностью или даже своего вебсайта. Тем не менее, Большая восьмерка является одним из важнейших международных актеров в современном мире. Она стоит в одном ряду с такими «классическими» международными организациями как МВФ, ВТО, ОЭСР.

История возникновения и этапы развития. Своим появлением «Большая восьмерка» обязана серии крупных международных событий, приведших к кризисным явлениям в мировой экономике в начале 1970-х.

1) Распад Бреттон-Вудской финансовой системы и неудачные попытки МВФ и МБРР реформировать мировую валютную систему;

2) первое расширение ЕС в 1972 и его последствия для экономики Запада;

3) первый международный нефтяной кризис октября 1973, приведший к серьезным разногласиям западных стран в отношении общей позиции со странами ОПЕК;

4) начавшаяся в 1974 как следствие нефтяного кризиса экономическая рецессия в странах ОЕЭСР, сопровождавшаяся инфляцией и ростом безработицы.

В этих условиях возникла потребность в новом механизме согласования интересов ведущих стран Запада. С 1973 министры финансов США, ФРГ, Великобритании и Франции, а позже – и Японии – стали периодически встречаться в неформальной обстановке для обсуждения проблем международной финансовой системы. В 1975 президент Франции Валери Жискар д’Эстен и канцлер ФРГ Гельмут Шмидт (оба – бывшие министры финансов) предложили главам других ведущих государств Запада собраться узком неофициальном кругу для общения с глазу на глаз. Первый саммит прошел в 1975 в Рамбуйе с участием США, ФРГ, Великобритании, Франции, Италии и Японии. В 1976 к работе клуба присоединилась Канада, а с 1977 – Европейский Союз как выразитель интересов всех своих стран-членов.

Существует несколько подходов к периодизации истории «группы восьми».

По тематике встреч и активности выделяют 4 этапа в развитии «Большой семерки/восьмерки»:

1. 1975–1980 – очень амбициозные планы по развитию экономической политики стран-членов;

2. 1981–1988 – возрастает внимание к неэкономическим вопросам внешней политики;

3. 1989–1994 – первые шаги после холодной войны: перестройка стран Центральной и Восточной Европы, СССР (России), кроме того традиционные проблемы развития торговли и долгов. Появляются такие новые темы как окружающая среда, наркотики, отмывание денег;

4. После саммита в Галифаксе (1995) – современный этап развития. Становление «Большой восьмерки» (включение РФ). Реформирование международных институтов («новый мировой порядок).

Механизм функционирования. С точки зрения институционального развития эксперты выделяют 4 цикла:

1) 1975–1981 – ежегодные встречи лидеров государств и сопровождающих их министров финансов и иностранных дел.

2) 1982–1988 – «семерка» обрастает автономными саммитами на уровне министров: торговли, иностранных дел, финансов.

3) 1989–1995 – рождение в 1991 ежегодной «послесаммитовской» встречи «группы семи» с СССР/РФ, увеличение числа ведомств, проводящих свои встречи на уровне министров (например, окружающей среды, безопасности, т.д.);

4) 1995 – н.вр. Попытки реформирования схемы проведения встреч «восьмерки» за счет упрощения повестки дня и принципов ее работы.

В начале 21 в. «восьмерка» представляет собою ежегодные саммиты глав государств и встречи министров или официальных лиц, как регулярные так и ad hoc – «по случаю», материалы которых иногда попадают в прессу, а иногда не публикуются.

Ключевую роль в проведении саммитов играют так называемые «шерпы». Шерпами в Гималаях называют местных проводников, помогающих альпинистам подняться на вершину. Учитывая то, что само слово «саммит» (summit) на английском означает высокую горную вершину, получается, что «шерп» на дипломатическом языке – это главный координатор, помогающий своему президенту или министру разобраться во всех обсуждаемых на саммите проблемах.

Они же готовят черновые варианты и согласовывают окончательный текст коммюнике – основного документа саммита. Оно может содержать прямые рекомендации, обращения к странам-членам, постановку задач для решения в рамках других международных организаций, решение об учреждении нового международного органа. Коммюнике оглашает президент страны, принимающей саммит «восьмерки» с соблюдением соответствующей торжественной церемонии.

Россия в «Большой восьмерке». Вопрос о том, является ли «Большая восьмерка» полноценной восьмеркой, когда «Большая семерка плюс один» стала «Восьмеркой» – вопрос о том, какую роль играла и играет Россия в этой организации вызывает большие споры до сих пор. Ее членство в «Большой восьмерке» поначалу воспринималось с большими оговорками и критикой как за рубежом, так и в самой России. Однако на рубеже 20 и 21 вв. в России и за рубежом появился более серьезный интерес к этой теме, более уважительное и информированное отношение со стороны общественного мнения и СМИ.

С 1991 Россию стали приглашать к участию в работе «семерки». С 1994 это происходило в формате «7 1». В апреле 1996 в Москве состоялся специальный саммит «семерки» по ядерной безопасности с полноправным участием России. А весной 1998 в Москве прошла министерская встреча «Семерки» по проблемам мировой энергетики. В 1998 в Бирмингеме (Англия) «Большая семерка» официально стала «Большой восьмеркой», предоставив России формальное право полноправного участия в этом клубе великих держав. Осенью 1999 по инициативе России в Москве прошла министерская конференция «Восьмерки» по борьбе с транснациональной организованной преступностью.

В 2002 на саммите в Кананаскисе (Канада) лидеры «восьмерки» констатировали, что «Россия продемонстрировала свой потенциал в качестве полноправного и важного участника в решении глобальных проблем». В целом в 1990-х участие РФ сводилось к поиску новых кредитов, реструктуризации внешнего долга, борьбе с дискриминацией российских товаров, признанию России в качестве страны с рыночной экономикой, стремлению вступить в Парижский клуб кредиторов, ВТО и ОЭСР, а также вопросов ядерной безопасности. К началу 21 в. страна оправилась от кризиса 1998 и изменилась роль РФ. На саммите в Окинаве (Япония, 2000) Россия уже не поднимала вопрос о кредитах и реструктуризации долгов. В 2001 на встрече в Генуе РФ впервые выступила в качестве донора по некоторым программам «восьмерки». Только весной 2003 РФ выделила 10 млн. долл. в трастовый фонд Кельнской инициативы Парижского клуба кредиторов, предоставила 11 млн. долл. Всемирной продовольственной программе. До этого российская сторона приняла решение о выделении 20 млн долл. в Глобальный фонд по борьбе с ВИЧ/СПИД, туберкулезом и малярией. По участию в программе списания долгов беднейших стран мира Россия – лидер «Восьмерки» по таким показателям, как доля сокращаемых долгов в ВВП и их отношение к доходу на душу населения. Запланировано, что в 2006 председательствовать на саммите «Восьмерки» будет Россия.

Тем не менее, по мнению экспертов-международников, хотя геополитическая значимость России не вызывает сомнений, ее экономическая мощь все еще не отвечает уровню остальных стран «Восьмерки», а потому российские представители лишь частично участвуют в заседаниях министров финансов и глав центральных банков членов «Группы восьми». Эксперты сходятся к тому мнению, что «стопроцентное» участие страны в работе «Восьмерки» неосуществимо до тех пор, пока она не станет членом двух других ключевых международных организаций – ВТО и ОЭСР.

Значимость. Ценность «Большой восьмерки» заключается в том, что в современном мире главы государств настолько заняты, что у них не бывает возможности выйти за рамки общения с узким кругом приближенных лиц и рассмотрения самых насущных, текущих проблем. Саммиты «восьмерки» освобождают их от этой рутины и позволяют шире, чужими глазами взглянуть на международные проблемы, давая реальную возможность для налаживания понимания и координации действий. По словам Джо Кларка, «они освобождают многосторонние переговоры от присущих им бюрократизма и недоверия». По авторитетному мнению исследовательской группы Атлантического совета, саммиты «восьмерки» все реже поражают мир глобальными инициативами и все больше превращаются в форум для выявления новых угроз и проблем с целью их последующего решения в рамках других международных организаций.

Критика «Группы восьми». Обвинения в элитарности, недемократичности и гегемонизме «Большой восьмерки», требования выплатить так называемый «экологический долг» развитых стран перед третьим миром и т.д. характерны для критики «Восьмерки» со стороны антиглобалистов. На саммите «Большой восьмерки» в Генуе в 2001 из-за самых массовых выступлений антиглобалистов была существенно затруднена работа форума, а в результате столкновений с полицией погиб один из демонстрантов. В июне 2002 во время саммита G8 в Канаде в Мали прошел «антисаммит Большой восьмерки» – собрание активистов антиглобалистского движения из Африки, Европы, Америки, обсуждавшее перспективы экономического восстановления наиболее отсталых стран Африки. В 2003 во французском городке Анмас параллельно саммиту «Восьмерки» в Эвиане прошел форум антиглобалистов, в котором участвовали 3000 человек. Его повестка дня полностью копировала программу официальной встречи в Эвиане, а цель состояла в демонстрации необходимости обсуждения альтернативных программ мирового развития и управления, которое носило бы более гуманный характер и учитывало реальные потребности большинства населения планеты.

Публичная критика «восьмерки» со стороны самой широкой общественности на рубеже веков дополняется критикой деятельности «восьмерки» изнутри. Так группа ведущих независимых экспертов из стран «восьмерки», которая готовит ежегодные доклады к встречам в верхах лидеров стран-членов, в своих рекомендациях к саммиту в Эвиане (2003) отмечала спад эффективности в работе «восьмерки». По их мнению, наблюдающийся в последнее время отказ от самокритики и критического анализа собственной политики членов «восьмерки» привел к тому, что этот форум стал пробуксовывать, утратив способность к принятию необходимых изменений в экономической политике своих членов. Это выливается в активной пропаганде реформ в странах, не являющихся членами клуба, что влечет за собой естественное недовольство остальных членов международного сообщества и угрожает кризисом легитимности самой «восьмерки».

Новые тенденции и планы реформирования «восьмерки». Вопрос о необходимости изменений в функционировании «восьмерки» был впервые поднят еще премьер-министром Великобритании Джоном Мэйджером в 1995. Одним из шагов навстречу ветру перемен стало расширение этого клуба за счет принятия России в 1998. Для того, чтобы уйти от излишнего официоза, который стал сопровождать всякую встречу «восьмерки» и в качестве ответа на критику других участников международных отношений, различные члены «восьмерки» стали выдвигать планы реформирования формата и состава клуба.

Так в Париже выдвигались идеи заменить встречи лидеров на другую форму общения, например видеоконференцию, которая позволила бы избежать нездорового ажиотажа и огромных затрат на обеспечение безопасности при проведении саммитов. Канадские дипломаты выдвигали планы трансформации «восьмерки» в «Большую Двадцатку», которая бы включила в себя Австралию, Сингапур и ряд других новых активных игроков на арене мировой экономики.

Но чем больше участников, тем сложнее становится принимать согласованные решения. В этой связи ряд экспертов даже высказывался за то, чтобы делегировать все представительские функции от европейских стран-членов (Англии, Франции, Италии) к Европейскому Союзу как единому выразителю их интересов, что помогло бы открыть новые места за круглым столом.

В 1997 Тони Блэр осуществил то, что озвучил еще Джон Мэйджор. Он использовал саммит в Бирмингеме для отработки новой модели встреч лидеров «восьмерки». Это был первый саммит, где лидеры встречались наедине, в загородной резиденции премьера, без длинной свиты своих министров, что позволило вести более непринужденный и неформальный диалог. Его характеризовали упрощенная подготовка, более простая повестка дня, короткие и более понятные итоговые документы. Такой формат встреч был в дальнейшем использован в Колоне (1999) и на Окинаве (2000).

Одновременно обновляется и список обсуждаемых тем – новые вызовы 21 века заставляют «восьмерку» заговорить о киберпреступности, терроризме, проблеме возобновляемых источников энергии.

ОСНОВНЫЕ САММИТЫ БОЛЬШОЙ ВОСЬМЕРКИ

1975 Рамбуйе: безработица, инфляция, энергетический кризис, структурная реформа международной валютной системы.

1976 Пуэрто-Рико: международная торговля, взаимоотношения Востока и Запада.

1977 Лондон: безработица среди молодежи, роль Международного валютного фонда в стабилизации мировой экономики, альтернативные источники энергии, уменьшающие зависимость развитых стран от экспортеров нефти.

1978 Бонн: меры по обузданию инфляции в странах «Большой семерки», помощь развивающимся странам через Всемирный банк и банки регионального развития.

1979 Токио: рост цен на нефть и дефицит энергоносителей, необходимость развития атомной энергетики, проблема беженцев из Индокитая.

1980 Венеция: рост мировых цен на нефть и увеличение внешнего долга развивающихся стран, советское вторжение в Афганистан, международный терроризм.

1981 Оттава: рост населения земли, экономические отношения с Востоком с учетом интересов безопасности Запада, ситуация на Ближнем Востоке, наращивание вооружений в СССР.

1982 Версаль: развитие экономических отношений с СССР и странами Восточной Европы, ситуация в Ливане.

1983 Вильямсбург (США, Вирджиния): финансовая ситуация в мире, долги развивающихся стран, контроль над вооружениями.

1984 Лондон: начавшееся оздоровление мировой экономики, ирано-иракский конфликт, борьба с международным терроризмом, поддержка демократических ценностей.

1985 Бонн: опасности экономического протекционизма, политика в области охраны окружающей среды, сотрудничество в сфере науки и технологий.

1986 Токио: определение среднесрочной налоговой и финансовой политики для каждой из стран «Семерки», способы борьбы с международным терроризмом, катастрофа на Чернобыльской АЭС.

1987 Венеция: Ситуация в сельском хозяйстве стран «Семерки», снижение процентных ставок по внешним долгам для беднейших стран, глобальное изменение климата, перестройка в СССР.

1988 Торонто: необходимость реформирования ГАТТ, роль стран Азиатско-Тихоокеанского региона в международной торговле, долги беднейших стран и изменение графика выплат Парижскому клубу, начало вывода советских войск из Афганистана, контингенты советских войск в Восточной Европе.

1989 Париж: диалог с «азиатскими тиграми», экономическая ситуация в Югославии, выработка стратегии по отношению к странам-должникам, рост наркомании, сотрудничество в области борьбы со СПИДом, права человека в Китае, экономические реформы в Восточной Европе, арабо-израильский конфликт.

1990 Хьюстон (США, Техас): инвестиции и кредиты для стран Центральной и Восточной Европы, ситуация в СССР и помощь Советскому Союзу в создании рыночной экономики, создание благоприятного инвестиционного климата в развивающихся странах, объединение Германии.

1991 Лондон: финансовая помощь странам Персидского залива, пострадавшим от войны; миграция в страны «Семерки»; нераспространение ядерного, химического, биологического оружия и обычных вооружений.

1992 Мюнхен (ФРГ): проблемы окружающей среды, поддержка рыночных реформ в Польше, отношения со странами СНГ, обеспечение безопасности ядерных объектов в этих странах, партнерство «семерки» и стран Азиатско-Тихоокеанского региона, роль ОБСЕ в обеспечении равных прав для национальных и других меньшинств, ситуация в бывшей Югославии.

1993 Токио: ситуация в странах с переходной экономикой, уничтожение ядерного оружия в СНГ, соблюдение режима контроля над ракетными технологиями, ухудшение положения в бывшей Югославии, усилия по мирному урегулированию на Ближнем Востоке.

1994 Неаполь: экономическое развитие на Ближнем Востоке, ядерная безопасность в Центральной и Восточной Европе и СНГ, международная преступность и отмывание денег, ситуация в Сараево, Северная Корея после смерти Ким Ир Сена.

1995 Галифакс (Канада): новая форма проведения саммитов, реформа международных институтов – МВФ, Всемирного банка, предотвращение экономических кризисов и стратегия их преодоления, ситуация в бывшей Югославии.

1996 Москва: ядерная безопасность, борьба с незаконной торговлей ядерными материалами, ситуация в Ливане и ближневосточный мирный процесс, ситуация на Украине.

1996 Лион (Франция): глобальное партнерство, интеграция стран с переходной экономикой в мировое экономическое сообщество, международный терроризм, ситуация в Боснии и Герцеговине.

1997 Денвер (США, Колорадо): старение населения, развитие малого и среднего бизнеса, экология и здоровье детей, распространение инфекционных заболеваний, транснациональная организованная преступность, клонирование людей, реформирование ООН, освоение космоса, противопехотные мины, политическая ситуация в Гонконге, на Ближнем Востоке, на Кипре и в Албании.

1998 Бирмингем (Великобритания): новый формат саммитов – «только лидеры», министры финансов и министры иностранных дел проводят встречи в преддверии саммитов. Глобальная и региональная безопасность.

1999 Кельн (ФРГ): социальное значение глобализации экономики, списание долгов беднейшим странам, борьба с международной преступностью в финансовой сфере.

2000 Окинава (Япония): влияние развития информационных технологий на экономику и финансы, борьба с туберкулезом, образование, биотехнологии, предотвращение конфликтов.

2001 Генуя (Италия): проблемы развития, борьба с бедностью, продовольственная безопасность, проблема ратификации Киотского протокола, ядерное разоружение, роль неправительственных организаций, ситуация на Балканах и Ближнем Востоке.

2002 Кананаскис (Канада): помощь развивающимся странам Африки, борьба с терроризмом и укрепление роста мировой экономики, обеспечение безопасности международных грузов.

Методичні вказівки

щодо самостійної роботи магістрів

за спеціальністю 8.18010011 „Інтелектуальна власність”

з курсу ”Право інтелектуальної власності”

Укладач: Кузнецова Ю.В., доцент, к.ю.н.

Вступ

Інтелектуальна власність – це формалізований результат творчої інтелектуальної діяльності, що надає його автору або особі, яка визначена чинним законодавством, право власності на цей результат, яке набувається, здійснюється і захищається відповідно до законодавчо встановлених норм і правил. Урегульовані законодавством суспільні відносини щодо володіння, користування і розпоряджання результатами інтелектуальної творчої діяльності складають інститут права інтелектуальної власності.

Метою вивчення навчальної дисципліни є формування у студентів чіткої уяви про предмет інтелектуальної власності, нормативно-правове регулювання права інтелектуальної власності.

Формами самостійної роботи студентів з цієї дисципліни є опитування на лекціях, написання рефератів, підготовка до семінарських занять (за навчально-тематичним планом дисципліни).

Результати контролю мають вирішальне значення при підсумковому оцінюванню їх знань з навчальної дисципліни.

Тематичний план та форми контролю

Методичні вказівки

Мета самостійної роботи полягає у глибокому самостійному вивченні права інтелектуальної власності, чинного законодавства в сфері творчої діяльності, практики його застосування, захисту права інтелектуальної власності, міжнародної співпраці в сфері права інтелектуальної власності.

Виконання самостійної роботи необхідно починати з опрацювання конспекту лекцій, вивчення відповідних розділів підручників, навчальних посібників, нормативних актів, що наведены у переліку рекомендованої літератури, а також практичних матеріалів, які студент повинен знайти і опрацювати самостійно.

Формами контролю за ефективністю самостійної роботи студентів є опитування на семінарських заняттях, реферати з наведених тем, підготовка доповіді за наданим планом.

Результати контролю мають головне значення при модульній атестації студентів та остаточній оцінки їх знань з курсу.

Під час підготовки до семінарських занять студент повинен готуватися з використанням всіх відомих йому методів опрацювання литератури та конспектів. При написанні письмових робіт забороняється переписувати підручники, нормативні акти тощо. Цитування робіт окремих авторів необхідно наводити з посилання на джерела їх опублікування, який наводиться в кінці роботи у списку використаної літератури.

Під час написання роботи студент повинен поряд з теоретичним висвітленням аспектів теми, дати її аналіз на прикладі практичних матеріалів щодо охорони, захисту і використання прав на об’єкти інтелектуальної власності.

У разі повернення робот студенту для виправлення помилок, перероблена робота повинна надаватися для перевірки разом з поверненою.

ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1.

АВТОРСЬКЕ ПРАВО ТА СУМІЖНІ ПРАВА

Завдання: підготовка доповіді.

Метою підготовки доповіді є збір та систематизація інформації за наданою темою у відповідності до наведеного плану.

Підготувати доповідь з використанням програми Power Point за таким планом:

1. Поняття та особливості об’єкту права інтелектуальної власності (далі – ОПІВ). Приклади.

2. Правове регулювання ОПІВ.

3. Особливості суб’єктного складу ОПІВ.

4. Майнові права на ОПІВ.

5. Реєстрація права інтелектуальної власності на ОПІВ.

6. Припинення правової охорони ОПІВ.

7. Інші відомості.

8. Перелік використаних джерел.

Теми доповідей:

1. Літературні та художні твори як об’єкти права інтелектуальної власності.

2. Компонування (топографії) інтегральних мікросхем як об’єкти права інтелектуальної власності.

3. Виконання як об’єкт права інтелектуальної власності.

4. Фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення як об’єкти права інтелектуальної власності.

5. Наукові відкриття як об’єкти права інтелектуальної власності.

6. Винаходи, корисні моделі, промислові зразки як об’єкти права інтелектуальної власності.

7. Раціоналізаторські пропозиції як об’єкти права інтелектуальної власності.

8. Сорти рослин як об’єкти права інтелектуальної власності.

9. Комерційні (фірмові) найменування як об’єкти права інтелектуальної власності.

10. Торговельні марки як об’єкти права інтелектуальної власності.

11. Географічні зазначення як об’єкти права інтелектуальної власності.

12. Комерційна таємниця як об’єкти права інтелектуальної власності.

Тема 5. Управління майновими правами.

Підготувати реферат за темою:

1. Договори на видання твору (видавничі договори).

2. Договір про депонування рукописів.

3. Сценарні та постановочні договори.

4. Договори художнього замовлення.

Тема 10. Правова охорона об’єктів інтелектуальної власності.

Підготувати реферат за темою:

1. Міжнародна охорона винаходів (корисних моделей).

2. Міжнародна охорона топографії інтегральних мікросхем.

3. Міжнародна охорона комерційних позначень.

4. Міжнародна охорона нових сортів рослин.

5. Міжнародна охорона промислових зразків.

Вимоги до написання реферату:

Студентам пропонується написати реферат та скласти на його основі змістовну доповідь, яка буде заслухана на семінарському занятті. Мета доповіді полягає в засвоєнні іншими студентами основних аспектів розглянутої теми та формування запитань, які можуть виникати в процесі подальшої дискусії.

Роботу слід виконувати шрифтом – Тіmes New Roman, розмір шрифту – 14, міжрядковий інтервал – 1,5, береги: зліва – 3 см, зверху та знизу – 2 см, справа – 1,5 см. Нумерацію сторінок слід проставляти у верхньому правому куті, починаючи з третьої сторінки (з урахуванням титульного аркуша, змісту роботи, на яких номери сторінок не ставляться).

У вступній частині повинна міститися актуальність теми, що розглядається. У висновках повинне міститися узагальнення з досліджуваного питання, власні висновки та пропозиції.

Наприкінці роботи повинен міститися список використаних джерел, оформлений відповідно до діючих бібліографічних вимог.

Обсяг реферату – 10-12 аркушів.

ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДО ЕКЗАМЕНУ

З дисципліни

«ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЙ ВЛАСНОСТІ»

1. Поняття, основні задачі, функції, принципи та джерела авторського права і суміжних прав.

2. Виникнення та здійснення авторського права та суміжних прав.

3. Міжнародна охорона авторського права і суміжних прав.

4. Об’єкти авторського права, їх характеристика.

5. Авторське право, його зміст щодо певних об’єктів та строк дії.

6. Авторське право на службові твори.

7. Майнові права суб’єктів авторського права та суміжних прав.

8. Обмеження майнових прав суб’єктів авторського права.

9. Порядок державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір.

10. Заява про реєстрацію договорів, що стосуються права автора на твір, та вимоги до її складання.

11. Правила складання заяви про реєстрацію авторського права твір.

12. Розмір та порядок сплати зборів за підготовку до державної реєстрації авторського права і договорів, що стосуються права авторів на твір.

13. Суміжні права, їх зміст щодо певних об’єктів та строк дії.

14. Обмеження майнових прав суб’єктів суміжних прав.

15. Функції особи, що здійснює управління майновими правами суб’єктів авторського права і суміжних прав.

16. Повноваження особи, що здійснює управління майновими правами суб’єктів авторського права і суміжних прав.

17. Форми авторських договорів щодо розпорядження майновими правами суб’єктів авторського права.

18. Передача (відчуження) майнових прав суб’єктів авторського права та суміжних прав.

19. Нормативно-правове регулювання ставок винагороди у сфері авторського права і суміжних прав.

20. Поняття, предмет та принципи права промислової власності.

21. Поняття процедур правової охорони об’єктів права інтелектуальної власності та їх характеристика.

22. Міжнародна охорона винаходів (корисних моделей).

23. Міжнародна охорона промислових зразків.

24. Міжнародна охорона комерційних позначень.

25. Міжнародна охорона нових сортів рослин.

26. Міжнародна охорона топографій інтегральних мікросхем.

27. Умови надання правової охорони винаходам (корисним моделям).

28. Право на одержання патенту на винахід (корисну модель).

29. Права та обов’язки, що випливають з патенту на винахід (корисну модель).

30. Порядок одержання патенту на винахід (корисну модель).

31. Порядок припинення дії патенту на винахід (корисну модель) та визнання його недійсним.

32. Умови надання правової охорони промисловим зразкам.

33. Право на одержання патенту на промисловий зразок.

34. Права та обов’язки, що випливають з патенту на промисловий зразок, та строк їх чинності.

35. Порядок одержання патенту на промисловий зразок.

36. Порядок припинення дії патенту на промисловий зразок та визнання його недійсним.

37. Умови надання правової охорони на топографію інтегральної мікросхеми.

38. Право на реєстрацію топографії інтегральної мікросхеми.

39. Права та обов’язки, що випливають з реєстрації топографії інтегральної мікросхеми, та строк їх чинності.

40. Порядок реєстрації топографії інтегральної мікросхеми.

41. Порядок припинення дії свідоцтва на реєстрацію топографії інтегральної мікросхеми та визнання його недійсним.

42. Комерційне (фірмове) найменування як об’єкт права інтелектуальної власності.

43. Поняття та ознаки комерційних позначень, що є торговельними марками.

44. Поняття та ознаки комерційних позначень, що є географічними зазначеннями.

45. Умови надання правової охорони об’єктам права інтелектуальної власності, що є географічними зазначеннями.

46. Умови надання правової охорони об’єктам права інтелектуальної власності, що є торговельними марками.

47. Порядок реєстрації географічного зазначення та/або права на його використання.

48. Порядок одержання свідоцтва про реєстрацію комерційних позначень, що є торговельними марками.

49. Права та обов’язки, що випливають із реєстрації комерційних позначень, та строк їх чинності.

50. Порядок визнання комерційних позначень, що є торговельними марками, добре відомими.

51. Порядок припинення дії свідоцтв на реєстрацію комерційних позначень та визнання їх недійсним.

52. Умови набуття прав на сорт рослин.

53. Порядок набуття прав на сорт рослин.

54. Права та обов’язки, пов’язані із сортом рослин, та строк їх чинності.

55. Порядок припинення дії патенту на сорт рослин та визнання його недійсним.

56. Комерційна таємниця як об’єкт права інтелектуальної власності.

57. Принципи виявлення інформації, що є комерційною таємницею.

58. Результати інтелектуальної діяльності у будь-якій сфері технологій як об’єкти комерційної таємниці.

59. Опис інформації, що має комерційну цінність для підприємства (установи, організації) та фахівців сфери його предметної діяльності як об’єкт права інтелектуальної власності, що є комерційною таємницею.

60. Доступ до інформації, що має комерційну цінність для підприємства (установи, організації) та фахівців сфери його предметної діяльності.

61. Методи охорони інформації, що має комерційну цінність для підприємства (установи, організації) та фахівців сфери його предметної діяльності як об’єктів права інтелектуальної власності, що є комерційною таємницею.

62. Охорона комерційної таємниці органами державної влади.

63. Наукові відкриття та раціоналізаторські пропозиції як об’єкти права інтелектуальної власності.

Нормативно-правові акти

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. (зі змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40–44. – Ст. 356.

3. Кримінальний кодекс України від 05.04.2003 р. (зі змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25. – Ст. 131.

4. Кодекс про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. (зі змінами) // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – № 51. – Ст. 1122.

5. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. (зі змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 18, №№ 19-20, №№ 21-22. – Ст. 144.

6. Про авторське право та суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 року (зі змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 13. – Ст. 64.

7. Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних : Закон України від 23 березня 2000 року (зі змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 24. – Ст. 183.

8. Про охорону прав на винаходи та корисні моделі : Закон України від 15.12.1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 7. – Ст. 32.

9. Про охорону прав на промислові зразки : Закон України від 15.12.1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 7. – Ст. 34.

10. Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем : Закон України від 05.11.1997 року (зі змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 8. – Ст. 28.

11. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг : Закон України 15.12.1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 7. – Ст. 36.

12. Про охорону прав на зазначення походження товарів : Закон України вiд 16.06.1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 32. – Ст. 267.

13. Про охорону прав на сорти рослин : Закон України від 21.04.1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 21. – Ст. 218.

14. Про племінну справу у тваринництві : Закон України 15.12.1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 2. – Ст. 7.

15. Про захист від недобросовісної конкуренції : Закон України 07.06.1996 року (зі змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 36. – Ст. 164.

16. Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір : постанова Кабінету Міністрів України вiд 27.12.2001 року № 1756 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 52. – Ст. 114.

17. Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав : постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. № 72 (зі змінами) // Офіційний вісник України. – 2003. – № 298. – Ст. 129.

18. Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань : постанова Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 року №71 (зі змінами) // Офіційний вісник України. – 2003. – № 4. – Ст. 295.

19. Про розмір відрахувань, що сплачуються виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах : постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 992 (зі змінами) // Офіційний вісник України. – 2003. – № 27. – Ст. 73.

20. Правила роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм : постанова Кабінету Міністрів України від 04.11.1997 р. № 1209 (зі змінами) // Офіційний вісник України. – 1997. – № 45. – Ст. 55.

21. Про затвердження Правил складання і подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг : наказ Держпатенту України вiд 28.07.1995 року № 116. – Електронний ресурс. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0276-95.

22. Про затвердження Правил розгляду заявки на винахід та заявки на корисну модель : наказ Міністерства освіти і науки України вiд 15.03.2002 року № 197 (зі змінами) // Офіційний вісник України. – 2002. – № 16. – Ст. 356.

23. Про затвердження Інструкції про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на винахід (корисну модель) та видачу ліцензії на використання винаходу (корисної моделі) : наказ Міністерства освіти і науки України вiд 16.07.2001 року № 521 (зі змінами) // Офіційний вісник України. – 2001. – № 31. – Ст. 377.

24. Про затвердження Положення про Державний реєстр патентів і деклараційних патентів України на секретні винаходи : наказ Міністерства освіти і науки від 20 листопада 2001 р. № 965/6156 (зі змінами) // Офіційний вісник України. – 2001. – № 47. – Ст. 314.

25. Про затвердження роз’яснення щодо поділу заявки на винахід і заявки на корисну модель : наказ Державного департаменту інтелектуальної власності від 18 грудня 2006 року № 139. – Електронний ресурс. Режим доступу: http://ukraine.uapravo.net/data2008/base30/ukr30859.htm.

26. Про затвердження Положення про Державний реєстр патентів України на корисні моделі : наказ Міністерства освіти і науки України від 20.06.2001 № 469 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 27. – Ст. 124.

27. Про затвердження Положення про Державний реєстр деклараційних патентів України на секретні корисні моделі : наказ Міністерства освіти і науки України від 14.11.2001 № 738 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 47. – Ст. 307.

28. Про затвердження Інструкції про порядок ознайомлення будь-якої особи з матеріалами заявки на об’єкт права інтелектуальної власності : наказ Міністерства освіти і науки України вiд 22.04.2005 року № 247 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 19. – Ст. 202.

29. Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності : постанова Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 року № 1716 (зі змінами) // Офіційний вісник України. – 2004. – № 51. – Ст. 101.

30. Про затвердження Правил складання та подання заявки на промисловий зразок : наказ Міністерства освіти і науки України від 18.02.2002 р. № 110 (зі змінами) // Офіційний вісник України. – 2002. – № 11. – Ст. 202.

31. Про затвердження Правил розгляду заявки на промисловий зразок : наказ Міністерства освіти і науки України вiд 18.03.2002 року № 198 (зі змінами) // Офіційний вісник України. – 2002. – № 14. – Ст. 286.

32. Про затвердження Інструкції про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на промисловий зразок та видачу ліцензії на використання промислового зразка : наказ Міністерства освіти і науки України вiд 03.08.2001 року № 574 (зі змінами) // Офіційний вісник України. – 2002. – № 34. – Ст. 353.

33. Про затвердження Правил складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару : наказ Міністерства освіти і науки України вiд 17.09.2001 року № 598 (зі змінами) // Офіційний вісник України. – 2001. – № 36. – Ст. 385.

34. Про затвердження Інструкції про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстрів відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг : наказ Міністерства освіти і науки України від 03.08.2001 року № 576 (зі змінами) // Офіційний вісник України. – 2001. – № 34. – Ст. 376.

35. Про затвердження Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг : наказ Міністерства освіти і науки України від 10 січня 2002 р. № 10 (зі змінами) // Офіційний вісник України. – 2002. – № 5. – Ст. 122.

36. Правила складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг : затверджене наказом Державного патентного відомства України від 28 липня 1995 р. № 116. – Електронний ресурс. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0276-95.

37. Про затвердження Інструкції про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на топографію інтегральної мікросхеми та видачу ліцензії на використання топографії інтегральної мікросхеми : наказ Міністерства освіти і науки України від 03.08.2001 року № 577 (зі змінами) // Офіційний вісник України. – 2001. – № 34. – Ст. 392.

38. Про затвердження Положення про Державний реєстр України топографії інтегральних мікросхем : наказ Міністерства освіти і науки України від 12 квітня 2001 р. № 292 (зі змінами) // Офіційний вісник України. – 2001. – № 18. – Т. 2. – Ст. 1041.

39. Про затвердження Правил складання, подання та розгляду заявки на реєстрацію топографії інтегральної мікросхеми : наказ Міністерства освіти і науки України від 18 квітня 2002 р. № 260 (зі змінами) // Офіційний вісник України. – 2002. – № 19. – Ст. 25.

40. Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці : постанова Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 року № 611. – Електронний ресурс. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/611-93-п.

41. Про затвердження Положення про свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію та порядок його видачі : наказ Держпатенту від 4 вересня 1995 р. № 129. – Електронний ресурс. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0323-95.

42. Тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні : затверджене Указом Президента України від 18 вересня 1992 р. за № 479/92 –чинні пункти 54, 59, 60, 61, 62, 68 і 70. – Електронний ресурс. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/479/92.

43. Про затвердження Інструкції про реєстрацію договору про передачу майнового права на сорт і договору про передачу права на використання сорту : наказ Мінагрополітики України вiд 21.07.2003 року № 244 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 33. – Ст. 549.

44. Про затвердження Положення про Державний реєстр заявок на сорти рослин : наказ Міністерства аграрної політики України від 26 лютого 2003 р. № 42 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 13. – Ст. 80.

45. Про затвердження Положення про Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні : постанова Кабінету Міністрів України від 15 травня 2003 р. № 686 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 21. – Ст. 341.

46. Про затвердження Правила складання та подання заявки на сорт рослин : наказ Міністерства аграрної політики України від 26 квітня 2007 р. № 287 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 41. – Ст. 275.

Рекомендована література

Підручники:

1. Авторське право і суміжні права. Європейський досвід: У 2-х книгах / За ред. А. С. Довгерта. — Книга 1: Нормативні акти і документи. Європейська інтеграція України / Уклад. Р. В. Дроб’язко. — К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. — 520 с.

2. Антонов В.М.Інтелектуальна власність і комп’ютерне авторське право (2-е вид., стереотип.). – К.: КНТ,2006. – 520 с.

3. Афанасьєва К.О. Авторське право : Практ. Посіб. – К. : Атіка, 2006. – 224 с.

4. Бондаренко С. В. Авторське право та суміжні права. – К.: Ін-т інтел. власн. і права, 2008. – 288 с.

5. Дахно І. І. Право інтелектуальної власності : Навч. Посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп. Київ : Центр навчальної літератури, 2006. – 278 с.

6. Ієвіня О. В., Мироненко В. П., Павловська Н. В., Пилипенко С. А. Право інтелектуальної власності : схеми та роз’яснення: Навчальний посібник. – К. : КНТ, 2007. – 264 с.

7. Інтелектуальна власність : навчальний посібник : У 2-х т. / Укладачі : І.П. Каплун, Е.В. Колісніченко, В.О. Панченко, А.А. Папченко. – Т. 1. – Суми Видавництво СумДУ. -2009. – 157 с.

8. Інтелектуальна власність : навчальний посібник : У 2-х т. / Укладачі : І.П. Каплун, Е.В. Колісніченко, В.О. Панченко, А.А. Папченко. – Т. 2. – Суми Видавництво СумДУ. -2021. – 148 с.

9. Інтелектуальна власність в Україні: погляд з ХХІ ст. Збірник наукових праць за матеріалами ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції, 26-27 вересня 2021 р. / За заг. ред. А.І. Кузьмінського, О.П. Орлюк. – Черкаси: Чабаненко Ю.А., 2021. – 182 с.

10. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика. — Наук.-практ. вид.: У 4-х т. / За заг. ред. О.Д. Святоцького. — Т. 2: авторське право і суміжні права / С.О. Довгий, В.С. Дроб’язко, В.О. Жаров та ін.; За ред. Г.І. Миронюка, В.С. Дроб’язка. — К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 1999. — 460 с.

11. Інтелектуальна власність: словник-довідник / За заг. ред. О. Д. Святоцького. — У 2-х т.: Том 1. Авторське право і суміжні права / За ред. О. Д. Святоцького, В. С. Дроб’язка. — Уклад.: В. С. Дроб’язко, Р. В Дроб’язко. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2000. — 356 с.

12. Інтелектуальна власність: словник-довідник /За заг. ред. О. Д. Святоцького. — У 2-х т.: Том 2. Промислова власність/ За ред. О. Д. Святоцького, В. Л. Петрова. — Уклад.: Г. П. Добриніна, А. В. Кочеткова, Н. І. Мова та ін. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2000.- 272 с.

13. Орлюк О. П., Андрощук Г. О., Бутнік-Сіверський О. Б., Дроб’язко В. С., Крижна В. М. Право інтелектуальної власності. Академічний курс : підручник для студ. вищих навч. закл. / Академія правових наук; НДІ інтелектуальної власності / О.П. Орлюк (ред.), О.Д. Святоцький (ред.). – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2007.

14. ПотєхінаВ. О.Інтелектуальна власність: Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 414 с.

Наукові публікації:

15. Андрощук Г. Правова охорона торговельних марок у країнах Європейського Союзу: основні засади / Г. Андрощук // Юридичний журнал. – 2021. – №10. – Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=3913.

16. Архипова М. І. Проблеми адаптації законодавства України щодо географічних зазначень відповідно до Угоди про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТRIPS) [Електронний ресурс] / М. І. Архипова //Університетські наукові записки. – 2005. – № 4. – С. 102-107. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Unzap_2005_4_19.pdf.

17. Атаманова Ю. Складний результат інтелектуальної діяльності та особливості прав на нього / Ю. Атаманова // Право України. – 2021. – №3. – С. 127-138.

18. Бааджи Н. П. Розвиток патентного права як складова комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності в сучасній Україні [Електронний ресурс] / Н. П. Бааджи // Південноукраїнський правничий часопис. – 2021. – № 4. – С. 102-104. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Pupch_2021_4_37.pdf

19. Бабенко В. А. Торговельна марка: еволюція, історія, сучасність [Електронний ресурс] / В. А. Бабенко // Історія торгівлі, податків та мита. – 2021. – № 1. – С. 91-97. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/itpm_2021_1_15.pdf

20. Бажанов В. О. Договір в авторському праві як цивільно-правова категорія [Електронний ресурс] / В. О. Бажанов // Наше право. – 2021. – № 11. – С. 153-158. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nashp_2021_11_28.pdf

21. Бажанов В. О. Договір про створення за замовленням і використання об’єкта авторського права в цивільному праві України [Електронний ресурс] / В. О. Бажанов // Право і суспільство. – 2021. – № 6.1. – С. 62-67. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Pis_2021_6.1_12.pdf

22. Басай О. В. Виникнення прав на комерційне найменування [Електронний ресурс] / О. В. Басай //Південноукраїнський правничий часопис. – 2021. – № 4. – С. 82-85. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Pupch_2021_4_30.pdf

23. Басай О. В. Набуття прав на промисловий зразок спільноти [Електронний ресурс] / О. В. Басай // Актуальні проблеми держави і права. – 2021. – Вип. 65. – С. 484-490. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/apdp_2021_65_67.pdf

24. Басай О. В. Співвідношення географічного зазначення та гарантованого традиційного продукту [Електронний ресурс] / О. В. Басай // Право і суспільство. – 2021. – № 5. – С. 30-35. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Pis_2021_5_8.pdf

25. Белуга Ю. М. Правова охорона прав на службові винаходи: проблематика нормативно-правового регулювання [Електронний ресурс] / Ю. М. Белуга, Г. В. Омельченко // Юридичний вісник. Повітряне і космічне право. – 2021. – № 3. – С. 70-74. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Npnau_2021_3_15.pdf

26. Білоус О. Д. Окремі питання визначення поняття винаходу в законодавстві України [Електронний ресурс] / О. Д. Білоус // Європейські перспективи. – 2021. – № 7. – С. 174-180. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/evpe_2021_7_30.pdf

27. Бондаренко О. О. Визначення поняття промислового зразка [Електронний ресурс] / О. О. Бондаренко // Часопис Київського університету права. – 2021. – № 4. – С. 242-246. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chkup_2021_4_59.pdf

28. Бондаренко О. О. Деякі сучасні проблеми цивільно-правової охорони промислових зразків в Україні [Електронний ресурс] / О. О. Бондаренко // Часопис Київського університету права. – 2021. – № 2. – С. 242-244. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chkup_2021_2_56.pdf

29. Бондаренко О. О. Значення суттєвих ознак при встановленні обсягу правової охорони промислового зразка [Електронний ресурс] / О. О. Бондаренко // Часопис Київського університету права. – 2021. – № 4. – С. 203-206. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chkup_2021_4_49.pdf

30. Бондаренко О. О. Отримання правової охорони на промисловий зразок в Україні: проблеми та перспективи[Електронний ресурс] / О. О. Бондаренко // Часопис Київського університету права. – 2021. – № 3. – С. 200-203. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chkup_2021_3_47.pdf

31. Бондаренко О. О. Щодо проблем правової охорони промислових зразків в Україні [Електронний ресурс] / О. О. Бондаренко // Часопис Київського університету права. – 2021. – № 2. – С. 241-244. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chkup_2021_2_58.pdf

32. Бошицький Ю. Л. Деякі питання щодо вдосконалення правової охорони наукового відкриття в Україні [Електронний ресурс] / Ю. Л. Бошицький // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2004. – № 4. – С. 61-64. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Unzap_2004_4_11.pdf

33. Булат Є. А. Деякі аспекти визнання наукових відкриттів, які створені у порядку виконання трудових обов’язків [Електронний ресурс] / Є. А. Булат // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2021. – № 1. – С. 156-159. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nvdduvs_2021_1_22.pdf

34. Бурлуцький О. В. Розгляд проблеми захисту права на наукове відкриття в умовах НТП України [Електронний ресурс] / О. В. Бурлуцький // Часопис Київського університету права. – 2021. – № 4. – С. 246-249. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chkup_2021_4_60.pdf

35. Бурлуцький О. В. Аналіз генезису історико-правових аспектів розвитку законодавства, пов’язаного з науковими відкриттями в Україні [Електронний ресурс] / О. В. Бурлуцький // Держава і право. Юридичні і політичні науки. – 2021. – Вип. 63. – С. 41-46. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/dip_2021_63_9.pdf

36. Венедіктова І. В. Цивільно-правовий захист та охорона авторського права [Електронний ресурс] / І. В. Венедіктова, О. В. Розгон // Форум права. – 2007. – № 2. – С. 24-29. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_2007_2_6.pdf

37. Власенко К. С. Проблеми імітації та контрафакції торговельної марки в Україні [Електронний ресурс] / К. С. Власенко //Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. “Право”. – 2021. – Вип. 15. – С. 19-23. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/znpkhnpu_pravo_2021_15_6.pdf

38. Волощенко О. М. Проблемні аспекти набуття прав на торговельні марки [Електронний ресурс] / О. М. Волощенко // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2021. – № 2. – С. 248-256. – Режим доступу http://nbuv.gov.ua/j-pdf/VKhnuvs_2021_2_33.pdf

39. Гареєв Є. Ш. Патент на винахід: припинення дії та визнання недійсним [Електронний ресурс] / Є. Ш. Гареєв // Актуальні проблеми держави і права. – 2005. – Вип. 25. – С. 233-237. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/apdp_2005_25_56.pdf

40. Гареєв Є. Ш. Поняття винаходу у законодавстві України: проблеми та недоліки [Електронний ресурс] / Є. Ш. Гареєв // Актуальні проблеми держави і права. – 2021. – Вип. 56. – С. 231-239. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/apdp_2021_56_37.pdf

41. Гарєєв Є. Ш. Володілець патенту на винахід як суб’єкт права інтелектуальної власності [Електронний ресурс] / Є. Ш. Гарєєв // Часопис цивілістики. – 2021. – Вип. 13. – С. 49-52. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chac_2021_13_9.pdf

42. Гаряєва Г. М. Інтернет-сайт як об’єкт авторського права [Електронний ресурс] / Г. М. Гаряєва, М. М. Тимців, І. А. Білоконь // Вісник Національного технічного університету “ХПІ”. Сер. : Актуальні проблеми розвитку українського суспільства. – 2021. – № 6. – С. 43-47. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/vcpiakc_2021_6_14.pdf

43. Головкін О. В. Правове регулювання охорони нових сортів рослин [Електронний ресурс] / О. В. Головкін // Вісник Академії адвокатури України. – 2021. – Т. 11, № 3. – С. 45-54. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/vaau_2021_11_3_7.pdf

44. Гончарова А. В. Проблемні питання захисту права на наукове відкриття в умовах науково-технічного прогресу в Україні [Електронний ресурс] / А. В. Гончарова, А. Д. Мотрюк // Часопис Київського університету права. – 2021. – № 1. – С. 218-221. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chkup_2021_1_53.pdf

45. Греков Є. А. Право на патентування способів лікування та методів діагностики організму людини [Електронний ресурс] / Є. А. Греков, М. М. Грекова // Європейські перспективи. – 2021. – № 4(2). – С. 126-129. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/evpe_2021_4(2)__24.pdf

46. Гуменний Р. В. Проблемні питання правової охорони географічних зазначень [Електронний ресурс] / Р. В. Гуменний // Університетські наукові записки. – 2009. – № 3. – С. 105-108. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Unzap_2009_3_21.pdf

47. Гуменний Р. В. Торговельна марка та комерційне (фірмове) найменування як об’єкти інтелектуальної власності та їх правовий захист [Електронний ресурс] / Р. В. Гуменний // Актуальні проблеми держави і права. – 2021. – Вип. 58. – С. 424-429. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/apdp_2021_58_67.pdf

48. Давид Л. Л. Особливості виникнення суб’єктивних цивільних прав на патент на промисловий зразок [Електронний ресурс] / Л. Л. Давид // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Сер.: : Право. – 2021. – Вип. 25. – С. 62-65. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/nvuzhpr_2021_25_16.pdf

49. Денисова Р. О. Питання захисту права на наукове відкриття [Електронний ресурс] / Р. О. Денисова // Юрист України. – 2021. – № 2. – С. 33-42. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/uy_2021_2_7.pdf

50. Денисова Р. О. Питання реалізації повноважень суб’єктів господарювання щодо комерційного найменування [Електронний ресурс] / Р. О. Денисова // Юрист України. – 2021. – № 2. – С. 76-80. – Режим доступу:http://nbuv.gov.ua/j-pdf/uy_2021_2_13.pdf

51. Денисова Р. О. Повноваження суб’єктів господарювання щодо використання комерційного найменування [Електронний ресурс] / Р. О. Денисова // Право та інноваційне суспільство. – 2021. – № 2. – С. 31-38. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/pric_2021_2_6.pdf

52. Денисова Р. О. Авторське право на службові твори [Електронний ресурс] / Р. О. Денисова // Проблеми законності. – 2021. – Вип. 115. – С. 54-59. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Pz_2021_115_9.pdf

53. Дмитриченко Г. М. Поняття та зміст правового режиму географічного зазначення [Електронний ресурс] / Г. М. Дмитриченко // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. – 312021. – № 3. – С. 54-57. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nzizvru_2021_3_12.pdf

54. Єфімцева Т. Патентне право як інститут інноваційного права [Електронний ресурс] / Т. Єфімцева // Вісник Львівського університету. Сер. : Юридична. – 2021. – Вип. 58. – С. 190-197. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Vlnu_yu_2021_58_29.pdf

55. Жилінкова О. В. Поняття музичного твору як об’єкта авторського права [Електронний ресурс] / О. В. Жилінкова //Університетські наукові записки. – 2006. – № 1. – С. 132-137. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Unzap_2006_1_23.pdf

56. Зайка В. Я. Єдність винаходу – необхідна й достатня вимога для забезпечення оптимальної можливості встановлення факту його використання [Електронний ресурс] / В. Я. Зайка, Г. Г. Кабанцев, Г. К. Дорожко, О. Г. Маслов // Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності. – 2021. – Вип. 1(3). – С. 79-82. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Tpaeiv_2021_1(3)__18.pdf

57. Закалюжна Л. В. Розвиток торгової марки в Україні [Електронний ресурс] / Л. В. Закалюжна // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв Мистецтвознавство. Архитектура. – 2007. – № 7. – С. 38-44. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/had_2007_7_7.pdf

58. Йолкін Я. Правові засади свободи вибору торговельної марки [Електронний ресурс] / Я. Йолкін // Вісник Академії адвокатури України. – 2007. – Число 1. – С. 69-72. – Режим доступу: http: //nbuv.gov.ua/j-pdf/vaau_2007_1_11.pdf

59. Іванова М. О. Розвиток авторського права: дуалістична і моністична теорії [Електронний ресурс] / М. О. Іванова //Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2021. – № 10. – С. 58-62. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/bmju_2021_10_11.pdf

60. Іванченко Е. П. Деякі аспекти нормативно-правового регулювання авторського права в Україні [Електронний ресурс] / Е. П. Іванченко // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2021. – № 2. – С. 115-123. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/bmju_2021_2_17.pdf

61. Іванюченко О. В. Комп’ютерна програма як частина винаходу [Електронний ресурс] / О. В. Іванюченко // Держава і право. Юридичні і політичні науки. – 2021. – Вип. 59. – С. 260-265. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/dip_2021_59_44.pdf

62. Іващенко В. А. Правові проблеми реалізації прав на раціоналізаторські пропозиції в Україні [Електронний ресурс] / В. А. Іващенко //Форум права. – 2021. – № 1. – С. 371-374. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_2021_1_57.pdf

63. Ізбаш О. О. Організації колективного управління авторськими і суміжними правами [Електронний ресурс] / О. О. Ізбаш // Актуальні проблеми держави і права. – 2021. – Вип. 63. – С. 549-555. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/apdp_2021_63_84.pdf

64. Іолкін Я. О. Інтенціальна природа та функції торговельної марки [Електронний ресурс] / Я. О. Іолкін // Вісник Академії адвокатури України. – 2006. – Вип. 6. – С. 52-55. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/vaau_2006_6_8.pdf

65. Капіца Ю. М. Охорона прав на промислові зразки в Європейському Союзі [Електронний ресурс] / Ю. М. Капіца, В. П. Воробйов // Університетські наукові записки. – 2005. – № 4. – С. 73-77. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Unzap_2005_4_14.pdf

66. Капіца Ю. Особливості гармонізації законодавства країн СНД із законодавством Європейського Союзу у сфері охорони інтелектуальної власності / Ю. Капіца // Право України. – 2021. – №3. – С. 78-91.

67. Карась О. М. Власні торгові марки та можливість їх створення в споживчій кооперації [Електронний ресурс] / О. М. Карась // Держава та регіони. Сер. : Економіка та підприємництво. – 2021. – № 4. – С. 99-103. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/drep_2021_4_19.pdf

68. Кеєр Ю. В. Щодо співвідношення понять комерційного найменування, фірмового найменування, найменування юридичної особи [Електронний ресурс] / Ю. В. Кеєр // Правничий часопис Донецького університету. – 2021. – № 1. – С. 271-280. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Pchdu_2021_1_47.pdf

69. Кетрар А. А. Щодо визначення правової природи авторського договору [Електронний ресурс] / А. А. Кетрар // Часопис цивілістики. – 2021. – Вип. 13. – С. 129-133. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chac_2021_13_27.pdf

70. Кетрарь А. А. Підстави виникнення зобов’язань в авторському праві [Електронний ресурс] / А. А. Кетрарь // Актуальні проблеми держави і права. – 2021. – Вип. 66. – С. 272-278. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/apdp_2021_66_40.pdf

71. Кетрарь А. А. Поняття та ознаки об’єкта авторського права [Електронний ресурс] / А. А. Кетрарь // Актуальні проблеми держави і права. – 2021. – Вип. 59. – С. 416-422. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/apdp_2021_59_58.pdf.

72. Кирилюк A. В. Ліцензійний договір на використання літературних творів як вид авторського договору [Електронний ресурс] / A. В. Кирилюк // Актуальні проблеми держави і права. – 2009. – Вип. 51. – С. 180-186. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/apdp_2009_51_28.pdf

73. Кириченко Т. С. Межі дії патенту України на пристрій, спосіб [Електронний ресурс] / Т. С. Кириченко // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2003. – Вип. 21. – С. 179-182. – Режим доступу:http://nbuv.gov.ua/j-pdf/VKhnuvs_2003_21_37.pdf

74. Кириченко Т. С. Поняття використання винаходу (корисної моделі) [Електронний ресурс] / Т. С. Кириченко // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2000. – № Спец. вип.. – С. 202-204. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/VKhnuvs_2000_Spets.vip._65.pdf

75. Кіріленко Ф. О. Адміністративно-правовий механізм захисту прав інтелектуальної власності Всесвітньою організацією інтелектуальної власності / Ф. О. Кіріленко // Вісник Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2021. – № 2. – С. 110-118.

76. Ковальова М. В. Деякі особливості патентної охорони промислової власності в Україні та в Європейському Союзі[Електронний ресурс] / М. В. Ковальова // Часопис Київського університету права. – 2021. – № 2. – С. 238-240. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chkup_2021_2_57.pdf

77. Ковальова С. С. До питання кримінальної відповідальності за порушення прав на породи тварин як об’єкт прав інтелектуальної власності [Електронний ресурс] / С. С. Ковальова // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Серія : Право. – 2021. – Вип. 197(2). – С. 281-285. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/nvnau_prav_2021_197(2)__46.pdf

78. Ковальчук О. О. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення та його місце в системі сучасного права України [Електронний ресурс] / О. О. Ковальчук // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2021. – № 8. – С. 39-46. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/bmju_2021_8_8.pdf

79. Ковальчук О. О. Суб’єкти права інтелектуальної власності на географічне зазначення [Електронний ресурс] / О. О. Ковальчук // Наше право. – 2021. – № 3. – С. 153-158. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nashp_2021_3_28.pdf

80. Ковальчук О. Географічні зазначення: поняття та еволюція правового регулювання в Україні та зарубіжних країнах [Електронний ресурс] / О. Ковальчук // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2021. – Вип. 93. – С. 91-94. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/VKNU_Yur_2021_93_27.pdf

81. Колісник А. С. Розвиток інформаційних технологій і система авторського права Європейського Союзу [Електронний ресурс] / А. С. Колісник // Актуальні проблеми держави і права. – 2005. – Вип. 24. – С. 123-130. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/apdp_2005_24_17.pdf

82. Копитько А. П. Особливості дослідження назв лікарських засобів, зареєстрованих як торговельні марки [Електронний ресурс] / А. П. Копитько, Т. А. Заніна // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. – 2021. – Вип. 11. – С. 684-691. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Tpsek_2021_11_101.pdf

83. Костенко О. Наукове відкриття в суспільно-гуманітарних науках і правознавстві: теоретичні та прикладні проблеми [Електронний ресурс] / О. Костенко, А. Нерсесян // Віче. – 2021. – № 14. – С. 7-10. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/viche_2021_14_4.pdf

84. Котляр А. О. Співавтори як первісні суб’єкти авторського права: окремі проблеми правової регламентації [Електронний ресурс] / А. О. Котляр // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2021. – № 11. – С. 93-99. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/bmju_2021_11_17.pdf

85. Котляр А. О. Участь України в системі міжнародної охорони виключних авторських прав на основі багатосторонніх міжнародних нормативно-правових актів [Електронний ресурс] / А. О. Котляр //Європейські перспективи. – 2021. – № 1. – С. 126-130. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/evpe_2021_1_24.pdf

86. Крижна В. Право інтелектуальної власності та суспільні інтереси / В. Крижна // Право України. – 2021. – №3. – С. 60-65.

87. Кріцак Ю. О. Здійснення авторського права на літературний твір [Електронний ресурс] / Ю. О. Кріцак // Право і Безпека. – 2021. – № 2. – С. 186-190. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Pib_2021_2_43.pdf

88. Кріцак Ю. О. Зміст авторського права на літературний твір [Електронний ресурс] / Ю. О. Кріцак // Південноукраїнськийправничий часопис. – 2021. – № 4. – С. 92-95. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Pupch_2021_4_34.pdf

89. Кріцак Ю. О. Кріцак Ю. О. Право автора на власні дії при здійсненні авторського права на літературний твір [Електронний ресурс] / Кріцак Ю. О. Кріцак Ю. О. // Вісник Одеського національного університету. Сер. : Правознавство. – 2021. – Т. 18, Вип. 1. – С. 16-21. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Vonu_prav_2021_18_1_4.pdf

90. Кузнєцова Н., Кохановська О. Проблеми захисту прав інтелектуальної власності в Україні / Н. Кузнєцова, О. Кохановська // Право України. – 2021. – №3. – С. 21-29.

91. Кузьменко Т. С. Географічні зазначення як засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг [Електронний ресурс] / Т. С. Кузьменко // Південноукраїнський правничий часопис. – 2021. – № 3. – С. 97-101. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Pupch_2021_3_35.pdf

92. Кузьмінський О. О. Деякі аспекти співвідношення прав на комерційне найменування та торговельну марку [Електронний ресурс] / О. О. Кузьмінський // Право.ua. – 2021. – № 1. – С. 185-192. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/pravo_2021_1_32.pdf

93. Кузьмінський О. О. Розвиток правового регулювання відносин щодо використання права на комерційне (фірмове) найменування [Електронний ресурс] / О. О. Кузьмінський // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2021. – № 1. – С. 172-181. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/VKhnuvs_2021_1_19.pdf

94. Кузьмінський О. О. Деякі аспекти співвідношення прав на комерційне найменування та торговельну марку [Електронний ресурс] / О. О. Кузьмінський // Наше право. – 2021. – № 4. – С. 171-178. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nashp_2021_4_31.pdf

95. Кузьмінський О. О. Правила застосування спеціальних способів захисту права на комерційне (фірмове) найменування [Електронний ресурс] / О. О. Кузьмінський // Митна справа. – 2021. – № 5(2.2). – С. 85-90. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Ms_2021_5(2.2)__19.pdf

96. Кулініч О. О. Порушення авторських прав на персонажі художніх творів при реєстрації прав на торговельні марки: вирішення спорів за законодавством України [Електронний ресурс] / О. О. Кулініч, Л. Д. Романадзе // Часопис цивілістики. – 2021. – Вип. 13. – С. 95-98. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chac_2021_13_20.pdf

97. Лопатін В. Продавці та покупці інтелектуальності власності / В. Лопатін // Право України. – 2021. – №3. – С. 113-126.

98. Малиновська Т. М. Цивільно-правовий захист комерційних (фірмових) найменувань, торговельних марок [Електронний ресурс] / Т. М. Малиновська // Право і Безпека. – 2021. – № 1. – С. 240-242. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Pib_2021_1_54.pdf

99. Марушева О. Г. Особливості визначення поняття торговельної марки [Електронний ресурс] / О. Г. Марушева // Право і Безпека. – 2021. – № 5. – С. 214-217. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Pib_2021_5_49.pdf

100. Марченко Н. В. Механізм цивільно-правового захисту прав патентовласника на основі формули винаходу [Електронний ресурс] / Н. В. Марченко // Наука та прогрес транспорту. Вісник Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна. – 2021. – Вип. 3. – С. 160-173. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/vdnuzt_2021_3_19.pdf

101. Миколюк М. Г. Проблеми колективного управління суміжними майновими правами в Україні [Електронний ресурс] / М. Г. Миколюк // Університетські наукові записки. – 2021. – № 4. – С. 186-190. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Unzap_2021_4_24.pdf

102. Мироненко Н. Захист прав на торговельні марки: українська практика та європейський досвід / Н. Мироненко // Право України. – 2021. – №3. – С. 30-39.

103. Мироненко Н. Поняття суб’єктів права інтелектуальної власності та критерії їх класифікації / Н. Мироненко // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2009. – №2. – С. 11-24.

104. Михайлюк Г. О. Цивільно-правовий аналіз використання торгової марки у рекламі через мережу Інтернет (міжнародний досвід) [Електронний ресурс] / Г. О. Михайлюк // Південноукраїнський правничий часопис. – 2021. – № 3. – С. 98-100. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Pupch_2021_3_37.pdf

105. Міщенко О. П. До питання про теоретичні основи здійснення суб’єктивних авторських прав [Електронний ресурс] / О. П. Міщенко // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2021. – № 10. – С. 76-83. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/bmju_2021_10_14.pdf

106. Москалюк Н. Б. Актуальні питання примусового ліцензування в системі використання патентних прав на національному та міжнародному рівнях [Електронний ресурс] / Н. Б. Москалюк // Форум права. – 2021. – № 3. – С. 401–406. – Режим доступу:http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_2021_3_67.pdf

107. Москалюк Н. Б. Особливості набуття патентних прав на винахід, об’єктом якого є генетично модифікований продукт [Електронний ресурс] / Н. Б. Москалюк // Адвокат. – 2021. – № 5. – С. 28-35. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/adv_2021_5_4.pdf

108. Окладна М. Г. Про деякі проблеми використання деклараційних патентів як способу охорони прав на об’єкти промислової власності [Електронний ресурс] / М. Г. Окладна, Л.В. Перевалова, А.О. Зайцева // Вісник Національного технічного університету “ХПІ”. Сер. : Актуальні проблеми розвитку українського суспільства. – 2021. – № 69. – С. 20-24. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/vcpiakc_2021_69_7.pdf

109. Олійник О. О. Договір застави майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку [Електронний ресурс] / О. О. Олійник // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : Право. – 2021. – № 1106, вип. 17. – С. 243-246. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/VKhIPR_2021_1106_17_66.pdf

110. Орлюк О. Інтелектуальна власність в Україні: досвід, законодавство, проблеми, перспективи / О.Орлюк // Право України. – 2021. – №3. – С. 3-8.

111. Охорона винаходів та інших об’єктів промислової власності в Україні [Електронний ресурс] // Вісник Національної академії наук України. – 2001. – № 9. – С. 9-11. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/vnanu_2001_9_3.pdf

112. Очеретна В. В. Деякі питання набуття прав на географічні зазначення [Електронний ресурс] / В. В. Очеретна // Часопис Київського університету права. – 2021. – № 2. – С. 250-253. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chkup_2021_2_60.pdf

113. Панасюк О. О. Поняття та класифікація форм захисту авторських прав [Електронний ресурс] / О. О. Панасюк // Форум права. – 2021. – № 1. – С. 758-762. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_2021_1_128.pdf

114. Перевалова Л.В. Проблеми правової охорони торговельної марки в Україні [Електронний ресурс] / Л.В. Перевалова, Т.М. Марченко // Вісник Національного технічного університету “ХПІ”. Сер. : Актуальні проблеми розвитку українського суспільства. – 2021. – № 69. – С. 13-19. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/vcpiakc_2021_69_6.pdf

115. Петренко О. Б. Виключення з патентної монополії та межі захисту патентних прав [Електронний ресурс] / О. Б. Петренко // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2004. – № 1-2. – С. 104-116. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Unzap_2004_1-2_20.pdf

116. Підопригора О. А. Поняття авторського права [Електронний ресурс] / О. А. Підопригора // Часопис цивілістики. – 2021. – Вип. 13. – С. 28-38. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chac_2021_13_7.pdf

117. Плєвако Н. В. Природа права на комерційне (фірмове) найменування [Електронний ресурс] / Н. В. Плєвако // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2021. – № 2. – С. 388-392. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/VKhnuvs_2021_2_54.pdf

118. Польова Т. В. Особливості та проблеми використання і обліку комерційних найменувань в Україні [Електронний ресурс] / Т. В. Польова // Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг. – 2021. – Вип. 2. – С. 69-76. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/esprstp_2021_2_13.pdf

119. Пономарьов А. О. Зміст та особливості права на використання торговельної марки [Електронний ресурс] / А. О. Пономарьов // Європейські перспективи. – 2021. – № 2(1). – С. 189-194. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/evpe_2021_2(1)__34.pdf

120. Попова Н. О. Торговельна марка: маловідомі аспекти багатогранного явища [Електронний ресурс] / Н. О. Попова // Форум права. – 2021. – № 3. – С. 486-489. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_2021_3_81.pdf

121. Рассомахіна О. А. Поняття торговельної марки та її співвідношення із суміжними категоріями [Електронний ресурс] / О. А. Рассомахіна // Форум права. – 2007. – № 3. – С. 212-223. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_2007_3_34.pdf

122. Романадзе Л. Д. Правова охорона комерційних (фірмових) найменувань в Україні [Електронний ресурс] / Л. Д. Романадзе // Актуальні проблеми держави і права. – 2021. – Вип. 56. – С. 272-277. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/apdp_2021_56_43.pdf

123. Романадзе Л. Д. Умови та порядок надання правової охорони торговельним маркам [Електронний ресурс] / Л. Д. Романадзе // Актуальні проблеми держави і права. – 2021. – Вип. 57. – С. 492-497. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/apdp_2021_57_73.pdf

124. Романіка Є. В. Ларентович Е. Т. Торговельні марки в якості захисту сортів рослин [Електронний ресурс] / Є. В. Ларентович Е. Т. Романіка // Вісник Центру наукового забезпечення АПВ Харківської області. – 2021. – Вип. 14. – С. 283-286. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Vcnzapv_2021_14_39.pdf

125. Романюк Т. В. Правова охорона корисних моделей у деяких країнах Європи: досвід для України [Електронний ресурс] / Т. В. Романюк // Часопис Київського університету права. – 2021. – № 4. – С. 210-214. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chkup_2021_4_51.pdf

126. Романюк Т. В. Суть та зміст поняття “корисна модель” в Україні та світі [Електронний ресурс] / Т. В. Романюк // Часопис Київського університету права. – 2021. – № 4. – С. 258-261. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chkup_2021_4_63.pdf

127. Савич С. С. Графічне представлення торговельної марки як вимога права ЄС та її включення у національне законодавство (на прикладі Республіки Польща) [Електронний ресурс] / С. С. Савич // Часопис Київського університету права. – 2021. – № 1. – С. 226-230. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chkup_2021_1_59.pdf

128. Савич С. С. Окремі питання правового регулювання вичерпання виключного права на торговельну марку в Україні [Електронний ресурс] / С. С. Савич // Часопис Київського університету права. – 2021. – № 2. – С. 254-257. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chkup_2021_2_61.pdf

129. Савич С. Розрізняльна здатність торговельної марки: до питання визначення поняття [Електронний ресурс] / С. Савич // Історико-правовий часопис. – 2021. – № 2. – С. 69-74. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/ipch_2021_2_16.pdf

130. Савіцька В. В. Суб’єкти управлінської діяльності у сфері охорони прав на сорти рослин [Електронний ресурс] / В. В. Савіцька // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Серія : Право. – 2021. – Вип. 197(3). – С. 228-234. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/nvnau_prav_2021_197(3)__35.pdf

131. Слободян О. М. Особливості патентування біотехнологічних винаходів у європейському патентному відомстві [Електронний ресурс] / О. М. Слободян // Часопис Київського університету права. – 2021. – № 1. – С. 225-229. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chkup_2021_1_55.pdf

132. Сорвачов О. В. Досвід та перспективи охорони промислових зразків [Електронний ресурс] / О. В. Сорвачов. // Збірник наукових праць Ірпінської фінансово-юридичної академії (економіка, право). – 2021. – № 2. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/znpifyua_2021_2_16.pdf

133. Сорвачов О. В. Обмеження, припинення і скасування майнових прав інтелектуальної власності на промислові зразки [Електронний ресурс] / О. В. Сорвачов // Право і суспільство. – 2021. – № 5. – С. 75-78. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Pis_2021_5_18.pdf

134. Сорвачов О. В. Охорона промислових зразків [Електронний ресурс] / О. В. Сорвачов // Актуальні проблеми держави і права. – 2021. – Вип. 59. – С. 435-442. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/apdp_2021_59_61.pdf

135. Сорока Н. Є. Діяльність Європейської комісії у сфері захисту авторського права та суміжних прав у Європейському Союзі [Електронний ресурс] / Н. Є. Сорока // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. серія юридична. – 2021. – Вип. 2. – С. 57-68. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nvlduvs_2021_2_9.pdf

136. Спасибо-Фатєєва І. Суб’єкти та особливості захисту авторських прав [Електронний ресурс] / І. Спасибо-Фатєєва. // Юрист України. – 2021. – № 3. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/uy_2021_3_3.pdf

137. Старчук О. Співвідношення комерційного найменування з іншими правовими категоріями [Електронний ресурс] / О. Старчук // Історико-правовий часопис. – 2021. – № 1. – С. 73-77. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/ipch_2021_1_18.pdf

138. Стефанчук М. О. Цивільно-правова охорона та захист прав на комерційне (фірмове) найменування [Електронний ресурс] / М. О. Стефанчук, Л. Л. Давид // Право і суспільство. – 2021. – № 1.2. – С. 51-54. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Pis_2021_1.2_14.pdf

139. Стефанчук Р. Перспективи розвитку права інтелектуальної власності в Україні (на прикладі особистих немайнових прав) / Р. Стефанчук // Право України. – 2021. – №3. – С. 45-59.

140. Стреля М. И. Модифікація правової регламентації авторського права [Електронний ресурс] / М. И. Стреля // Актуальні проблеми держави і права. – 2005. – Вип. 25. – С. 586-594. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/apdp_2005_25_133.pdf

141. Стреля М. І. Генезис авторського права [Електронний ресурс] / М. І. Стреля // Актуальні проблеми держави і права. – 2008. – Вип. 38. – С. 82-87. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/apdp_2008_38_16.pdf.

142. Тараненко О. М. Особливості використання географічних зазначень в Україні [Електронний ресурс] / О. М. Тараненко //Часопис Київського університету права. – 2021. – № 1. – С. 232-235. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chkup_2021_1_61.pdf

143. Тараненко О. М. “Географічні зазначення”: проблема термінологічної неоднозначності [Електронний ресурс] / О. М. Тараненко //Форум права. – 2021. – № 1. – С. 919-923. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_2021_1_146.pdf

144. Тарасова І. В. Особливості перекладу як об’єкту авторського права [Електронний ресурс] / І. В. Тарасова // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : Право. – 2021. – № 1077, вип. 15. – С. 196-200. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/VKhIPR_2021_1077_15_52.pdf

145. Тверезенко О. Класифікація договорів у сфері інтелектуальної власності / О. Тверезенко // Право України. – 2021. – №3. – С. 139-148.

146. Ткачук Т. Інформація з обмеженим доступом на підприємстві: проблеми безпеки та захисту / Т. Ткачук // Право України. – 2021. – №3. – С. 243-251.

147. Томма Р. П. Порушення авторських і суміжних прав та відповідальність за їх учинення [Електронний ресурс] / Р. П. Томма, В. І. Варивода // Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ . – 2021. – № 1(1). – С. 53-56. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/aymvs_2021_1(1)__8.pdf

148. Ульянова Г. О. Реклама як складний об’єкт авторського права [Електронний ресурс] / Г. О. Ульянова // Південноукраїнський правничий часопис. – 2021. – № 4. – С. 105-108. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Pupch_2021_4_38.pdf

149. Ульянова Г. О. Договірні засади використання об’єктів авторського права у рекламі [Електронний ресурс] / Г. О. Ульянова // Актуальні проблеми держави і права. – 2008. – Вип. 42. – С. 43-48. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/apdp_2008_42_8.pdf

150. Ульянова Г. О. Реалізація права інтелектуальної власності на промисловий зразок [Електронний ресурс] / Г. О. Ульянова // Міжнародний юридичний вісник: збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України. – 2021. – Вип. 1. – С. 189-194. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/muvnudp_2021_1_32.pdf

151. Федоров А. А. Залежні патенти на промислові зразки [Електронний ресурс] / А. А. Федоров // Юрист України. – 2021. – № 3. – С. 37-42. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/uy_2021_3_8.pdf

152. Федоров А. А. Залежні патенти на промислові зразки [Електронний ресурс] / А. А. Федоров // Юрист України. – 2021. – № 3. – С. 37-42. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/uy_2021_3_8.pdf

153. Харитонова О. Вступ до курсу «Право інтелектуальної власності» : лекція / О.Харитонова // Право України. – 2021. – № 3. – С. 311-322.

154. Харитонова О. Поняття та види цивільних правовідносин інтелектуальної власності / О.Харитонова // Право України. – 2021. – №3. – С. 66-77.

155. Харченко В.Б. Проблеми гармонізації кримінально-правової охорони комерційного найменування, торговельної марки і географічного зазначення із законодавством Європейського Союзу [Електронний ресурс] / В. Б. Харченко // Форум права. – 2021. – № 2. – С. 546-554. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_2021_2_89.pdf

156. Храмова-Баранова О. Л. Від дизайну клейма і торгової марки до сертифікації [Електронний ресурс] / О. Л. Храмова-Баранова //Історія науки і техніки. – 2021. – Вип. 5. – С. 136-142. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/ictnt_2021_5_17.pdf

157. Цирфа Г. О. Проблеми правового регулювання відносин у сфері охорони і захисту специфічних об’єктів інтелектуальної власності на прикладі “Топографії інтегральних мікросхем” [Електронний ресурс] / Г. О. Цирфа // Вісник Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. Політологія. Соціологія. Право. – 2021. – № 3. – С. 129-134. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/VKPI_soc_2021_3_23.pdf

158. Чернова К. В. Нормативно-правове забезпечення авторського права і суміжних прав [Електронний ресурс] / К. В. Чернова // Митна справа. – 2021. – № Спец. вип.. – С. 143-151. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Ms_2021_Spets.vip._27.pdf

159. Шестакова С. О. Товарний знак, торгова марка, бренд, комерційне найменування: спільне та відмінне [Електронний ресурс] / С. О. Шестакова // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія : Економіка і менеджмент. – 2021. – Вип. 4. – С. 119-124. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Vsna_ekon_2021_4_29.pdf

160. Шишка Р. Б. Концептуальні положення авторського права [Електронний ресурс] / Р. Б. Шишка // Вісник університету внутрішніх справ. – 1999. – Вип. 9. – С. 334-338. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/VKhnuvs_1999_9_75.pdf