Використана література
v Посібник з астрономії Вільяма Гершеля.
v Азбука зоряного неба.
v Аналітичні основи небесної механіки.
v Астрофізика Сонячної системи Брандт Ходж.
План реферату
· Молочний Шлях та Галактика.
· Зоряні скупчення й асоціації.
· Рух зір в галактиці.
· Рух Сонячної Системи.
· Обертання галактики.
· Використана література.
1. Молочний Шлях і Галактика. Довгий шлях пройшла наука, перш ніж було встановлено структуру навколишнього Всесвіту. Тільки на початку XX ст. остаточно доведено, що всі видимі на небі зорі утворюють відокремлену зоряну систему — Галактику, хоч задовго до цього висловлювалось немало правильних ідей.
Поступово з’ясувалось, що зорі Молочного Шляху — світлої сріблястої смуги, що оперізує все небо1,— це основна частина нашої дуже сплющеної зоряної системи — Галактики. Оскільки смуга Молочного Шляху оперізує небо по великому кругу, то ми знаходимося поблизу його площини, яку називають галактичною.
Спостережувана структура Молочного Шляху (мал. 81) почасти зумовлена реальним розміщеням слабких (тобто далеких) зір, з яких він складається, почасти тим, що місцями їх заступають хмари космічного пилу. Таку темну хмару можна помітити біля зорі Денеб у сузір’ї Лебедя, де починається розділення Молочного Шляху на дві вітки, що з’єднуються в південній півкулі неба.
Іноді помилково говорять, що Молочний Шлях — це і є наша Галактика. Молочний Шлях — видиме на небі світле кільце, а наша Галактика — це велетенський зоряний острів (мал. 83). Більшість її зір знаходиться в смузі Молочного Шляху, проте ними вона не вичерпується. До Галактики входять зорі всіх сузір’їв.
Стародавні греки назвали її «галаксіао, тобто молочне коло (від слова гал а — молоко).
Підраховано, що на всьому небі кількість зір 21-ї величини і яскравіших становить близько 2-Ю9, але це лише невелика частина зоряного «населення» нашої зоряної системи — Галактики.
Розміри Галактики визначили за розміщенням зір, які видно на великих відстанях. Це цефеїди й гарячі надгіганти. Діаметр Галактики можна взяти приблизно на 30 000 пк, або 100 000 світлових років, проте чіткої межі в неї немає, оскільки зоряна густина в Галактиці поступово зводиться нанівець.
У центрі Галактики знаходиться ядро діаметром 1000— 2000 пк— величезне ущільнене скупчення зір. Воно розміщене від нас на відстані майже 10 000 пк (30 000 світлових років)чу напрямі сузір’я Стрільця, але майже повністю сховане від нас завісою хмар космічного пилу.
До складу ядра Галактики входить багато червоних гігантів і короткоперіодичних цефеїд. Зорі верхньої частини головної послідовності, особливо надгіганти і класичні цефеїди, становлять молодше населення. Воно розміщується далі від центра й утворює порівняно тонкий шар, або диск.
За аналогією до інших зоряних систем, про які йтиметься в § 29, можна вважати, що в диску нашої Галактики мають існувати спіральні вітки, які виходять з ядра й на кінцях сходять нанівець (мал. 84). Для таких віток характерні гарячі надгіганти і класичні цефеїди. Однак точне положення й форму спіральних віток у нашій Галактиці ще не з’ясовано.
Зв’язок між належністю зір до тієї чи іншої послідовності і розміщенням їх у просторі відображає відмінності умов і часу утворення зір.
2. Зоряні скупчення й асоціації. У деяких місцях на небі в телескоп, а подекуди навіть неозброєним оком можна розрізнити тісні групи зір, пов’язаних взаємним тяжінням,- або зоряні скупчення. Розрізняють два види зоряних скупчень: розсіяні й кульові.
Кульові скупчення (мал. 86) складаються з десятків або сотень тисяч зір головної послідовності й червоних гігантів. Іноді до них входять короткоперіодичні цефеїди.
Розмір розсіяних скупчень — кілька парсеків. Це, наприклад, скупчення Гіади і Плеяди із сузір’я Тельця. Якщо на скупчення Плеяди навести телескоп, то замість групи з 6 зір, видимих неозброєним оком, у полі зору телескопа побачимо брильянтовий розсип зір.
Діаграми «колір — світність» для зір кульових і розсіяних скупчень різні. Це й допомагає розрізняти тип зоряного скупчення. До складу розсіяних скупчень входять також газ і пил (див. мал. 85), які не спостерігаються в кульових зоряних скупченнях.
Відстані до найближчих кульових скупчень визначають за короткоперіодичними цефеїдами, що входять до їх складу, порівнюючи їх видиму зоряну величину з відомою для них абсолютною зоряною величиною.
Щоб визначити відстані до розсіяних скупчень, складають для їх зір діаграму «колір — видима зоряна величина» і порівнюють її з діаграмою «колір — абсолютна зоряна величина». Це дає змогу знайти різницю між видимою та абсолютною величинами для зір одного й того самого кольору, а звідси — відстань до зір скупчення (див. формулу (4)).
Відомо понад 100 кульових і сотні розсіяних скупчень, але в Галактиці розсіяних скупчень має бути десятки тисяч. Ми бачимо тільки найближчі з них.
На небі спостерігаються розсіяні групи гарячих надгігантів, які радянський учений, академік В. А. Амбарцумян назвав 0-асоціаціями. їхні зорі далекі одна від одної і не завжди утримуються взаємним тяжінням, як у зоряних скупченнях. 0-асоціації також характерні для населення спіральних віток.
3. Рухи зір у Галактиці. В давнину зорі не випадково називали «нерухомими». Лише у XVIII ст. було виявлено дуже повільне переміщення Сіріуса серед зір, помітне при порівнянні Точних вимірів його положення, зроблених з проміжком часу кілька десятиліть.
Лише зоря Барнарда проходить за рік дугу 10″, що за 200 років становитиме 0,5°, або видимий поперечник Місяця. За це зорю Барнарда назвали «летючою».
Власні рухи зір у наш час визначають, порівнюючи фотографії вибраної ділянки неба, зроблені на одному й тому самому телескопі через роки і навіть десятиріччя. Внаслідок того, що зоря рухається, її положення на фоні більш віддалених зір за цей час дещо змінюється.
Та якщо відстань до зорі невідома, то її власний рух мало що говорить про справжню швидкість зорі. Наприклад, шляхи, пройдені зорями за рік (мал. 87), можуть бути різними: S1A, S2С, а відповідні їм власні рухи (m) — однаковими. Швидкість зорі у просторі можна розглядати як векторну суму двох компонентів, один з яких спрямований уздовж променя зору, другий — -перпендикулярний до нього.
Щоб обчислити тангенціальну швидкість ут у кілометрах за секунду, треба ut в радіанах за рік помножити на відстань до зорі D в кілометрах і поділити на число секунд у році. Та
оскільки на практиці ц завжди визначають у секундах дуги, а О — в парсеках, то для обчислення ут в кілометрах маємо формулу
ut = 4,74 m D
Якщо визначено за спектром і променеву швидкість зорі ur, то просторова швидкість її u дорівнюватиме:
Швидкості зір відносно Сонця (або Землі) звичайно становлять десятки кілометрів за секунду.
4. Рух Сонячної системи. На початку XIX ст. В. Гершель за власними рухами небагатьох близьких зір установив, що відносно них Сонячна система рухається в напрямі сузір’я Ліри і Геркулеса. Напрям, у якому рухається Сонячна система, називається апексом руху. Згодом, коли за спектрами почали визначати променеві швидкості зір, висновок Гершеля підтвердився. У напрямі
апекса зорі наближаються до нас у середньому із швидкістю 20 км/с, а в протилежному напрямі з такою самою швидкістю віддаляються від нас.
Отже, Сонячна система рухається в напрямі сузір’їв Ліри і Геркулеса зі швидкістю 20 км/с відносно сусідніх зір.
Зорі , близькі одна до одної на небі, у просторі можуть розміщуватися далеко одна від одної і рухатися з різними швидкостями. Тому через тисячоліття вигляд сузір’їв має дуже змінитися внаслідок власних рухів зір (мал. 88).
5. Обертання Галактики. Усі зорі Галактики обертаються навколо її центра. Кутова швидкість обертання зір у внутрішній області Галактики приблизно однакова, а зовнішні її частини обертаються повільніше. Цим обертання зір у Галактиці відрізняється від обертання планет у Сонячній системі, де й кутова, і лінійна швидкості із збільшенням радіуса орбіти швидко зменшуються. Ця відмінність пов’язана з тим, що ядро Галактики не перевищує її маси так, як Сонце в Сонячній системі.
Сонячна система робить повний оберт навколо центра Галактики приблизно за 200 млн. років із швидкістю 250 км/с.