Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату.

Курсова робота – самостійна робота дослідницького характеру спрямована на вивчення конкретної проблеми. Метою курсової роботи є:

– поглиблення знань студентів з актуальних проблем;

– подальший розвиток умінь самостійного критичного опрацювання наукових джерел;

– формування у них дослідницьких умінь та навичок;

– стимулювання їх до самостійного наукового пошуку;

– розвиток умінь аналізувати сучасний досвід;

– формування вмінь самостійної обробки навчально-методичних матеріалів та їх практичної реалізації.

Курсова робота дає можливість виявити здатність студента самостійно осмислити проблему, творчо, критично її дослідити, вміння збирати, аналізувати і систематизувати літературні джерела; здатність застосовувати отримані знання під час розв’язання практичних завдань; формулювати висновки, пропозиції, рекомендації з предмета дослідження.

Матеріали курсової роботи можуть бути використані для подальшої дослідницької роботи – написання дипломної або магістерської роботи.

Основні вимоги до написання курсової роботи:

o обсяг – 20-25 сторінок тексту для студента II курсу, 30-35 сторінок для студента ІП курсу;

o робота повинна мати чітку структуру, список використаної сучасної літератури (20-25 джерел, переважно останніх років);

o оформлення має відповідати естетичним і мовним нормам;

o обов’язкові компоненти: визначення актуальності дослідницького завдання та розроблення навчально-методичних матеріалів;

o її зброшуровують, акуратно і грамотно оформлюють. Студенти мають право обирати тему з тем, визначених кафедрою.

Структура курсової роботи

1. Титульна сторінка

2. План (заголовок дається словом ЗМІСТ)

3. ВСТУП – обґрунтовується актуальність теми, ЇЇ значення для теорії та практики певної науки, мета, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження.

4. Основна частина поділяється на теоретичний і практичний розділи.

– Теоретичний розділ включає аналіз опрацьованої наукової літератури відповідно до завдань дослідження; певні авторські висновки з визначенням перспектив подальших дослідницьких пошуків.

– Практичний розділ містить опис виконаного дослідницького завдання та розроблення навчально-методичних та досліджуваних матеріалів.

5. ВИСНОВКИ

6. ДОДАТКИ (за потреби).

7. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: на усі наукові джерела, що представлені в бібліографії, повинні бути покликання в тексті курсової роботи.

Під час захисту курсової роботи студент стисло доповідає про результати дослідження, відповідає на запитання. На підставі захисту та попередньої оцінки керівника, пропонованої в рецензії, виставляють остаточну оцінку.

Дипломна робота – самостійне оригінальне наукове дослідження студента з актуальних проблем фаху.

Теми дипломних робіт обираються студентами на основі розробленого і затвердженого кафедрою переліку орієнтованих тем дипломних робіт, а також з урахуванням власних наукових інтересів. Студент може сам запропонувати тему дипломної роботи, достатньо аргументовано обґрунтувавши доцільність її розроблення.

Матеріали дипломної роботи можуть бути використані для виголошення доповіді на загальноуніверситетській науково-практичній конференції, написання статті, а також накопичення фактичного матеріалу для подальшої дослідницької роботи.

Вимоги до написання дипломної роботи

1. Тема дипломної роботи затверджується на засіданні кафедри і схвалюється вченою радою факультету інституту/університету.2. У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність; визначаються об’єкт, предмет, мета і конкретні завдання, гіпотеза дослідження, методи дослідження; Його наукова новизна та теоретична і практична значущість одержаних результатів; описується структура дипломної роботи.3. Автор дипломної роботи повинен продемонструвати вміння методологічно і грамотно проводити дослідження, інтерпретувати, систематизувати і класифікувати одержані результати.4. У роботі необхідно розкрити зміст дослідницької проблеми з урахуванням нових наукових підходів.5. Дипломна робота має містити чітко сформульовані висновки, у яких подаються основні результати дослідницької діяльності студента, рекомендації щодо їх практичного використання.6. Обсяг дипломної роботи – 50-60 сторінок друкованого тексту.7. Дипломна робота має бути чітко структурованою із виділенням окремих її частин, абзаців, нумерацією сторінок, правильним оформленням покликань, виносок, цитат, висновків і списку використаної літератури (не менше 50 джерел), обов’язковим є використання літератури іноземними мовами.8. Дипломну роботу оцінює рецензент. Керівник пише відгук, у якому висловлює думку щодо рекомендації дипломної роботи до захисту. Остаточну оцінку виставляють члени державної екзаменаційної на підставі рецензії та публічного захисту дипломної роботи.

Наводимо взірець визначення актуальності, мети, об’єкта, предмета, наукової новизни та теоретичної значущості, а також практичної значущості дослідження в дипломній та курсовій роботах.

Тема дипломної роботи

Морфоло-синтаксична сполучуваність термінологічних елементів та їх переклад українською мовою

Актуальність дослідження визначається важливістю розгляду морфало-синтаксичної сполучуваності термінологічних елементів на основі останніх досліджень сполучуваності лексичних ечементів взагалі, і полягає у розгляді та порівняльному аналізі сполучуваності та перекладі термінологічних елементів підмов математичної логіки та економіки, які ще не були предметам дослідження.

Метою дослідження є аналіз морфоло-сиитоксичної сполучуваності термінологічних елементів англійської мови та їх українських еквівалентів на прикладі двох підмов. У роботі використовували такі методи дослідження: лексикографічний, метод компонентного, дистрибутивного аналізу, елементи кількісного і статистичного аналізу фактичного матеріалу, метод лінгвістичного зіставлення, метод контекстологічного аналізу, трансформаційний аналіз та метод пояснювальних трансформацій.

Об’єкт дослідження – розгляд особливостей морфаю-синтоксичної сполучуваності термінологічних елементів англійської мови підмов математичної логіки та економіки у зіставленні з українською та способи їх перекладу.

Предметом дослідження с О037 термінологічних одиниць підмов математичної логіки (528) та економіки (509), віпучені шляхом суцільного добору з II словників та 32 термінологічні одиниці – з трьох текстів, їх структурні, семантичні та перекладацькі особливості.

Теоретичне значення дипчамної роботи полягає у подачьтому розробленні широкого кола питань сполучуваності та перекладу зазначених лексичних одиниць. Без разе язання тих питань неможливе подальше дослідження лексичної системи мови. Визначення типів словосполучень дозволяє визначити обсяг сполучуваності кожної частини мови і способи вираження зв ‘язку.між ними з метою їх подальшого правильного перекладу. Типи словосполучень розглядаються як синтаксичні структури, а не визначаються за семантичним критерієм.

Практична цінність дослідження полягає у можливості використання його результатів для викладання прикладної лінгвістики та загального мовознавства, а також на заняттях з практики перекладу та під час вивчення термінології підмов.

Дипломну (курсову) оформлюють на папері формату А4. Текст друкують через півтора міжрядкових інтевала, кегль шрифту – 14.

Нумерація сторінок роботи починається з четвертої сторінки: титульну сторінку, зміст, першу сторінку вступу враховують, але не нумерують. Номери проставляють посередині верхнього берега аркуша арабськими цифрами на відстані не менше 10 мм.Рубрикація тексту роботи передбачає членування на частини та їх називання: вступ, розділ, висновки. Заголовки мають бути короткі та однозначні. Основні частини роботи починають писати з нової сторінки. Встановлені вимоги до змісту, структури та обсягу слід дотримуватися під час написання та оформлення наукових робіт⁷⁷.

Типові помилки у написанні та оформленні роботи⁷⁹

1. Нечітке формулювання теми дослідження.2. Зміст роботи не відповідає плану або не розкриває тему повністю чи в її основній частині.3. Мета і завдання сформульовані невиразно і не відображають сутності дослідження.4. Дослідник не опрацював всю основну і новітню літературу з цієї теми.

5. Невідповідне співвідношення між структурними компонентами роботи (вступом, основною частиною, висновками).

6. Огляд дослідження питання у наукових працях є їх анотацією, а не критичним аналізом, що не дає можливості виробити власну концепцію розуміння проблеми.7. Кінцевий результат не відповідає меті дослідження, висновки не збігаються з поставленими завданнями.8. У роботі недостатньо покликань на першоджерела, значна кількість перечитувань.

Важливим жанром наукової комунікації є рецензія. Автор її -фахівець, учений тієї ж галузі або спорідненої, до якої належить і рецензована наукова стаття, монографія, підручник і навчальний посібник, кваліфікаційна робота та дисертація. Рецензія передбачає аналіз та оцінювання певного твору (наукової праці), критичний розбір, рекомендацію до захисту чи друку, проведення наукового обговорення й діалогу.

Рецензія – критичний відгук (містить аналіз і оцінку) наукового керівника (консультанта), офіційних опонентів, провідної установи під час захисту кваліфікаційної роботи, кандидатської чи докторської дисертацій.

Реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Заголовок (містить назву рецензованої роботи, прізвище та ініціали її автора, рік публікації, назву видавництва).

3. Текст.

4. Підпис рецензента.

5. Дата.

6. Засвідчення підпису печаткою або спеціальним штампом (за потреби).

Рецензія – документ, який передбачає коментування основних положень рецензованої праці (тлумачення думки автора, висловлення особистого ставлення до поставленої проблеми); узагальнену аргументовану оцінку; висновки про значення аналізованої праці.

Типовий план написання тексту рецензії

1. Об’єкт і предмет аналізу.

2. Актуальність теми.

3. Короткий зміст.

4. Формулювання основної тези.

5. Загальна оцінка.

6. Недоліки, хиби, огріхи праці.

7. Висновки.

Об’єктом оцінювання є повнота, глибина, всебічність розкриття теми; новизна та актуальність поставлених завдань і проблем; коректність аргументації і системи доказів; достовірність результатів; переконливість висновків.

Наукова рецензія виконує такі функції: інформування, тобто ознайомлення з науковим твором (або кількома творами); оцінювання та осмислення у науковому соціумі певного знання.

Особливість рецензії полягає у вмінні спілкуватися, вести діалог (часто уявний) між рецензентом та автором твору, рецензентом і читачами. Нерідко автор рецензії виявляє свої особистісні цінності, виступає аналітиком чи полемістом, який зі знанням справи оцінює первинний документ, висуває свої зауваження, подає поради, рекомендації, пропонує імпульси до наукового діалогу.

Відгук – це 1) документ, що містить висновки уповноваженої особи (або кількох осіб) чи установи щодо запропонованих на розгляд вистави, рукописних робіт; 2) стисла форма письмової оцінки виконаної роботи (курсової, бакалаврської, магістерської кваліфікаційних робіт, кандидатського чи докторського дослідження). За складом реквізитів збігається з рецензією.

Обсяг відгуку невеликий – 1-3 сторінки (3-5 сторінок для кандидатських і докторських дисертацій).

На відміну від рецензії, у відгуку подають загальну характеристику праці без докладного аналізу, проте він містить практичні поради.

РЕЦЕНЗІЯ на статтю Клнменко І. В. “Явище еліпса як спосіб економії мовних засобів” (9 с.)

Сучасне мовознавство виявляє велике зацікавлення проблемою еліптичних речень та їх функціонування. Такі явища, як неофіційність, невимушеність спілкування, дозволяють скоротити висловлювання, використовувати лише необхідні для розуміння частини речення, тому вивчення еліпса необхідне для розуміння процесів, пов’язаних з економією мовних засобів. Будучи результатом процесу стиснення (компреси) певних с м 11 с л о п а вантаже н и х елементів висловлення, еліпс відіграє важливу роль в його конституюванні, а тому є вельми продуктивним способом компактного представлення інформації засобами, які належать практично до всіх рівнів мовної системи – лексичних, морфологічних і синтаксичних, а як симбіоз процесу та результату, еліптичне речення виступає дієвим засобом гармонізації форми та змісту мовленнєвих повідомлень.

На наш погляд, автор здійснила ґрунтовний огляд підходів до визначення та дослідження феномену еліпса, що дозволило сформувати науково-теоретичне підґрунтя для подальшого аналізу, зробила спробу довести інтегрованість природи еліпса як симбіозу процесу та результату гармонізації форм і змісту мовленнєвих повідомлень, з’ясувала причини появи еліптичних конструкцій, окреслила їх місце в реалізації синтак-I сичної компресії. Робота має струнку, глибоко продуману структуру.

Рецензована стаття відповідає усіма вимогам, її можна рекомендувати до друку

Науковий етикет

Науковий етикет тісно пов’язаний з мовним етикетом. Нагадаємо, що мовний етикет – це стійкі формули, що забезпечують прийняте в певному середовищі серед певних людей включення в мовленнєвий контакт, підтримання спілкування в обраній тональності.

Мовний етикет існував і існує в сучасній українській науці. Він є результатом значних мовно-стилістичних процесів, які відбулися в царині українського наукового стилю. Ці процеси особливо помітні за останнє століття. Мовний етикет має відігравати посутню роль у комунікації науковців. Їхня поведінка й мова залежать від того, з ким вони спілкуються: учений і його колеги спілкуються у власне науковому підстилі, а вчений і його учні – у науково-навчальному підстилі тощо.

Науковець, спілкуючись з колегами, використовує одні мовні формули (вітань, прощань, представлень, звертання тощо), а під час спілкування зі студентами – інші.

Структура мовного етикету в науковому стилі залежить від форми спілкування. Так, перебуваючи на науковому симпозіумі, науковець має використовувати зовсім іншу форму звертання до колег-учених, ніж ту, яку він використовує під час академічної лекції. Звичайно, науковець може змінювати ці мовні формули. Ці зміни залежать від культури, вишуканості мовлення, смаків, традицій науковця, умов і мети спілкування.

Майже незмінними залишилися етикетні вислови, які використовуються під час публічного захисту дисертацій (це формули звертань до голови і членів спеціалізованої вченої ради). Напр.: Глибокоповажний голово спеціалізованої вченої ради! Глибокоповажні члени спеціалізованої вченої ради! Шановні колеги!; вислови подяки членам спеціалізованої вченої ради, опонентам, напр.: Дозвольте сердечно подякувати голові спеціалізованої вченої ради – членові-кореспонденту Академії педагогічних наук, професору…; моєму керівникові, доктору економічних наук, професору…; сердечно дякую офіційним опонентам: доктору економічних наук, професору…; кандидатові економічних наук, доценту… і т.і. (див. табл. 18).

Нагадаємо, що в наукових текстах (і в усному мовленні) потрібно вживати авторське «ми» напр.: на наш погляд, вважаємо, ми переконані, ми дотримуємось іншої класифікації.

Мовний етикет визначається формою наукового спілкування, його різновидом, жанром. Він узгоджується зі структурою наукового тексту. Вибір етикетної формули не залежить від віку, характеру взаємин науковців, місця й часу їх спілкування.

Потрібно запам’ятати такі мовні формули: вагомі наукові здобутки…, заслугою автора…, слушною є думка…, слушно вважати, що…, справедливе твердження…, справедливо стверджувати…, без сумніву, Ви маєте рацію…, безперечно, Ваші міркування…, дякую за увагу! дякую за прихильне ставлення до мене!, дякую за запитання!, дякую за доповнення й запитання!, складаємо щиру подяку… за цінні зауваження й поради…, ми ладні погодитися в цьому, адже в …, краще було б…, на наш погляд…, на нашу д

Для мовного етикету важливими є і певні заборони, тобто те, чого не можна допускати: голосно говорити; жестикулювати, штовхати співбесідника; смикати за одяг; плескати по плечу; нашіптувати одному з кількох співрозмовників; нагадувати людині про її вік, фізичні вади.

Таким чином, науковий етикет має свою специфіку, зокрема спілкування серед науковців передбачає врахування таких факторів: адресат мовлення (студенти, колеги, науковці, учасники конференції та ін.), завдання висловлювання, мовне оформлення етикетних висловів.

Суть та види перекладу.

Переклад – один із найважливіших шляхів взаємодії національних культур, дієвий спосіб міжкультурної комунікації. Мета будь-якого перекладу – донести до читача, який не володіє мовою оригіналу, і ближче ознайомити його з відповідним текстом. Перекласти означає точно й повно висловити засобами однієї мови те, що вже зафіксовано засобами іншої мови у нерозривній єдності змісту і форми.

Переклад – 1) процес відтворення письмового тексту чи усного вислову засобами іншої мови; 2) результат цього процесу.

Види перекладу:

1. За формою переклад переділяють на усний і письмовий.

Усний переклад може бути послідовним або синхронним.

Послідовний переклад – це усний переклад повідомлення з однієї мови іншою після його прослуховування.

Синхронний переклад робить перекладач-професіонал одночасно з отриманням усного повідомлення.

2. За способом перекладу розрізняють буквальний і адекватний переклад.

Буквальний переклад називають також дослівним, у такому перекладі можуть зберігатися порядок слів та граматичні конструкції, невластиві мові, якою перекладають, наприклад: Ваш проект самый интересный.-Ваш проект самий цікавий (треба – найцікавіший).

Адекватний переклад точно передає зміст оригіналу, його стиль, і відповідає усім нормам літературної мови, наприклад: Клиент проживает по адресу… – Клієнт мешкає за адресою …

3. За змістом виділяють такі основні різновиди перекладу:

суспільно-політичний, який передбачає усне чи письмове відтворення засобами іншої мови суспільно-політичних матеріалів: виступів та заяв політичних діячів, інтерв’ю, прес-конференцій тощо;

художній, тобто переклад творів художньої літератури (поезія, проза, драма). Художній переклад дає змогу кожному народові долучитися до скарбів світової літератури, а також сприяє популяризації національної культури. Твори світової класики українською перекладали Леся Українка, Іван Франко, Микола Зеров, Борис Тен, Максим Рильський, Микола Лукаш, Григорій Кочур та багато інших;

науково-технічний (технічний) – переклад, який використовують для обміну науково-технічною інформацією між людьми, які спілкуються різними мовами.

Повний переклад наукового тексту здійснюють за такими етапами: читання всього тексту з метою усвідомлення змісту; поділ тексту на завершені за змістом частини, їх переклад; стилістичне редагування повного тексту (слід оформити текст відповідно до норм літературної мови, усунути повтори; усі терміни і назви мають бути однозначними; якщо думку можна висловити кількома способами, перевагу слід віддати стислому, якщо іншомовне слово можна без шкоди для змісту замінити українським, то варто це зробити).

Реферативний переклад – 1) письмовий переклад заздалегідь відібраних частин оригіналу, що складають зв’язний текст; 2) виклад основних положень змісту оригіналу, що супроводжується висновками й оцінюванням. Реферативний переклад у 5-10 і більше разів коротший за оригінал.

Анотаційний переклад – це стисла характеристика оригіналу, що є переліком основних питань, іноді містить критичну оцінку. Такий переклад дає фахівцеві уявлення про характер оригіналу (наукова стаття, технічний опис, науково-популярна книга), про його структуру (які питання розглянуто, у якій послідовності, висновки автора), про призначення, актуальність оригіналу, обґрунтованість висновків тощо. Обсяг анотації не може перевищувати 500 друкованих знаків.

Автоматизований (комп’ютерний) переклад. Машинний переклад у сучасному розумінні цього терміна вперше було зроблено 1954 року в Джордж-таунському університеті. Сьогодні створено багато експериментальних і практичних систем автоматичного перекладу, напр., системи SYSTRAN, LOGOS, ALPS, METAL, GETA, EUROTRA тощо, до яких входить понад 15 версій для різних пар мов.

Переклад термінів

Для перекладу термінів варто послуговуватися словниками останніх років видання. Коли є кілька словників приблизно одного часу видання, то вибирати варто за такими пріоритетами: стандарт, галузева енциклопедія, галузевий словник, універсальна енциклопедія.

Переозначаючи терміни, слід обов’язково зазначити, що нове значення буде вживатися або як “локальне”, тобто лише в межах цього повідомлення, або як основне, що пропонується для всієї галузі.

Щодо нових термінів норми інші. Запропонований автором новий термін повинен задовольняти такі обов’язкові вимоги: мати означення; відтворювати суттєві ознаки поняття; бути однозначним (його вживання з іншим значенням допустиме лише в інших галузях); не мати синонімів; мати семантичні зв’язки з іншими термінами (в означення терміна повинні входити інші терміни цієї ж галузі); бути лінгвістично нормативним, тобто відповідати правилам орфографії; мати найвищу частоту вживання (порівняно з іншими словами, що можуть бути запропоновані як варіанти для утворення терміна).

Перекладання – це процес, під час якого текст або усне висловювання, що виражені однією мовою (мовою оригіналу), відтворюються іншою (мовою перекладу). Переклад – це результат цього процесу, тобто новий текст або усне висловлювання, відтворені мовою перекладу. Процес перекладання охоплює такі етапи: 1) зорове чи слухове сприймання інформації чужою мовою, усвідомлення її змісту; 2) аналіз інформації мовою оригіналу і синтез рідною мовою; 3) відтворення змісту рідною мовою.

Процес перекладання – це не просте механічне відтворення сукупності елементів оригіналу, а складне свідоме відбирання кращих варіантів їх передання. Отже, вихідною точкою слід вважати оригінал у цілому, а не окремі його елементи. Оскільки головним завданням перекладу є точне відтворення змісту оригіналу, то перекладаються не слова, граматичні конструкції чи інші засоби мови оригіналу, а думки оригіналу.Види перекладу:

1.За формою переклад поділяють наусний(може бути послідовним і синхронним) іписьмовий.Послідовний усний переклад – це усний переклад повідомлення з однієї мови на іншу після її прослуховування. Синхронний переклад здійснюють одночасно з отриманням усного повідомлення.

2. За способом перекладу розрізняють буквальний і адекватний переклад.

Буквальний переклад називають також дослівним, у такому перекладі можуть зберігатися порядок слів та граматичні конструкції, невластиві мові, якою перекладають, наприклад: Ваш проект самый интересный. – Ваш проект самий цікавий (треба – найцікавіший). Я считаю, что Вы правы. – Я рахую, що Ви праві (треба – Я вважаю, що Ви маєте рацію).

Адекватний переклад точно передає зміст оригіналу, його стиль і відповідає усім нормам літературної мови перекладу, наприклад: Клиент проживает по адресу… – Клієнт мешкає за адресою… Предоставленные бумаги к делу не относятся. – Подані папери не стосуються справи.

3. За змістом виділяють такі основні різновиди перекладу:

– суспільно-політичний, який передбачає усне чи письмове відтворення засобами іншої мови суспільно-політичних матеріалів: виступів та заяв політичних діячів, інтерв’ю, матеріалів брифінгів, прес-конференцій, дипломатичних документів, наукових праць з політології, соціології тощо;

– художній, тобто переклад творів художньої літератури (поезія, проза, драма). Художній переклад дає змогу кожному народові долучитися до скарбів світової літератури, а також сприяє популяризації національної культури. Твори світової класики українською перекладали Леся Українка, Іван Франко, Микола Зеров, Борис Тен, Максим Рильський, Микола Лукаш, Григорій Кочур та багато інших;

– науково-технічний (технічний) – переклад, який використовують для обміну науково-технічною інформацією між людьми, які спілкуються різними мовами.

Повний переклад наукового тексту здійснюють за такими етапами: читання всього тексту з метою усвідомлення змісту; поділ тексту на завершені за змістом частини, їх переклад; стилістичне редагування повного тексту (слід оформити текст відповідно до норм літературної мови, усунути повтори; усі терміни і назви мають бути однозначними; якщо думку можна висловити кількома способами, перевагу слід віддати стислому; можна також іншомовне слово без шкоди для змісту замінити українським).Реферативний переклад – це:

1) письмовий переклад заздалегідь відібраних частин оригіналу, що складають зв’язний текст;

2) виклад основних положень змісту оригіналу, що супроводжується висновками й оцінюванням. Реферативний переклад у 5 – 10 разів менший за оригінал.Анотаційний переклад – це стисла характеристика оригіналу, що є переліком основних питань, іноді містить критичну оцінку. Такий переклад дає фахівцеві уявлення про характер оригіналу (наукова стаття, технічний опис, науково-популярна книга), про його структуру, призначення, актуальність тощо.

Автоматичний комп’ютерний переклад – це використовування сучасних програм комп’ютерного перекладу під час перекладу текстів, при якому слід уважно перевірити перекладений текст, звернувши особливу увагу на переклад власних назв, термінів, слів у непрямому значенні та багатозначних, паронімів, омонімів, граматичних форм тощо.

Науково-технічне перекладання – це процес перекладання текстів, що містять певну інформацію про наукові та технічні досягнення. Завдання науково-технічного перекладання полягає у тому, щоб якнайточніше передати зміст оригіналу. Це можна здійснити в три етапи:

1) необхідно знати загальну логіку викладення матеріалу оригінального тексту, бо саме розуміння структури тексту, його логічних зв’язків (які є визначною рисою наукового тексту) перешкоджатиме появі невідповідностей у перекладі;

2) подумати, як і автор, над проблемою, намагаючись зрозуміти її сутність;

3) правильно передати зміст оригіналу, дібравши найбільш точні еквіваленти термінів та загальновживаних слів.

Науково-технічний переклад– це результат перекладання (тобто певний текст, що містить певну науково-технічну інформацію) або документ-носій науково-технічної інформації (наприклад, патент).

До науково-технічного перекладу висуваються такі вимоги:

Переклад має бути точним, але не буквальним або дослівним, бо останні, як правило, найбільш неточні. Перекладаються не окремі слова оригіналу, а його зміст. Слова набувають певного значення лише в контексті, завдяки якому можна точно з’ясувати зміст оригіналу. Адекватне передавання змісту оригіналу є визначальною вимогою до науково-технічного перекладу. Ясність і чіткість. Подвійний зміст у науково-технічному перекладі неприпустимий, його стиль має повністю відповідати стилю мови науково-технічної літератури.

1. Науково-технічний переклад має бути стислим, що робить його прозорим і зрозумілим.

2. Літературна грамотність перекладу – це відповідність нормам мови перекладу, тобто в ньому відсутні форми і звороти, природні для мови оригіналу, але не бажані для мови перекладу.

Переклад термінів.

Терміни, які служать для точного визначення понять з області науки і техніки являються найвищим розрядом найменувань. Більшість дослідників признає, що термінологічність – одна з основних стильових рис наукового стилю, інформативне ядро лексики мов науки.

Говорячи про переклад термінів з точки зору теорії, можна наголошувати на тому, що термін – однозначний; термін не має конотативних значень; він позбавлений синонімів; незалежно від тексту термін перекладається терміном – повним та абсолютним еквівалентом. Переклад терміна далеко не завжди є простою заміною слова мови оригіналу словом в мові перекладу.

Термінознавство налічує багато різних класифікацій термінів: за діапазоном застосування, за ознакою, за структурою за будовою тощо. Супераньска А.В. поділяєтерміни на: терміни-слова, терміни-словосполучення, багатокомпонентні терміни.

В перекладацькій практиці під терміном слід розуміти слова та словосполучення, що позначають специфічні об’єкти і поняття, якими оперують спеціалісти певної області науки чи техніки. В якості термінів можуть використовуватись як слова, які застосовуються майже виключно в рамках науково-технічного стилю (asteroid – “астероїд”, depth charge – “глибинна бомба” і т.д.),так і спеціальні значення, які застосовуються і в певній галузі, і в якості загальнонародних слів (dead – “бездієвий”; “нерухомий”; “непід’єднаний”(в електриці); “використаний” (в поліграфії), а не тільки “мертвий”), які мають добре всім відомі загальновикористовувані значення.

Звичайно, не всі терміни перекладати важко. Деякі з них, справді, однозначні і не мають жодних інших значень ні в якій іншій сфері. Хорошим прикладом можуть слугувати такі терміни як echinococcus, karyolysis, walkaway vertical seismic profilling – вуглекислий газ, дієприкметник, кам’яне вугілля та ін. Такі терміни мають точні відповідники, які легко знайти в словниках, наприклад: “dynamic process – динамічний процес”, “A-plant – атомна електростанція”, “abatvoix – акустичний екран”, “lexicology – лексикологія”.

Інша справа з розрядом термінів-омонімів, значення яких варіюються, залежно від сфери застосування. Багатозначність таких термінів значно ускладнює роботу перекладача, адже вони не завжди перекладаються як повні еквіваленти, більш того навіть не завжди дослівно.

Труднощі перекладу термінології заключаються в: неоднозначності термінів, відсутності перекладацьких відповідників у випадку неологізмів, національній варіативності термінів

Переклад термінів налічує низку проблем. Слід пам’ятати, що з однієї мови на іншу терміни не перекладаються як звичайні слова. Оптимальним є такий шлях перекладання термінів: “поняття – український термін”, а не “іншомовний термін – український термін”, з якої мови не відбувався б переклад. Тобто пошук терміна-відповідника починається з аналізу властивостей нового поняття. Цілком можливо, що котрась з властивостей “підкаже” іншу назву цьому поняттю, ніж вона є у мові, з якої здійснюється переклад. Якщо поняття грунтується на його найголовнішій властивості чи вдалому порівнянні, то й в інших мовах ці ознаки братимуться за визначальні (наприклад, у комп’ютерній термінології: user – користувач, mouse – мишка, reset – тощо). У таких випадках переклад терміна перетворюється на переклад звичайного слова, що є найпростішим шляхом підбирання власномовної назви до певного наукового поняття.

Інколи для знаходження оптимального національного терміна доцільно зіставити терміни-відповідники з кількох мов і вибрати для перекладу найвдаліший.Переклад термінології здійснюється різними прийомами, а саме за допомогою таких міжмовних трансформацій як: лексичих, лексико-семантичнх та лексико-граматичних. Задача перекладача полягає у вірному виборі того чи іншого прийому в ході процесу перекладу, щоб якнайточніше передати значення будь-якоготерміна. Одним з найпростіших прийомів перекладу терміна є прийом транскодування. Транскодування – це побуквенна чи пофонемна передача вихідної лексичної одиниці за допомогою алфавіту мови перекладу. Даний прийом являється рідким виключенням в практиці технічного перекладу (наприклад, laser – лазер, діод – diode).

Терміни також підлягають іншому лексичному прийому перекладу – калькуванню – передача не звукового, а комбінаторного складу слова, коли складові частини слова (морфеми) чи фрази (лексеми) перекладаються відповідними елементами мови перекладу. Даний прийом застосовується при перекладі складних за структурою термінів. Наприклад: a standard key–combination – стандартна комбінація клавіш, формат рози вітрів – wind rose format.

Також переклад термінів можливий шляхом опису значення. Такий прийом застосовується при перекладі новітніх авторських термінів-неологізмів, які подаються зазвичай в лапках. Наприклад: Today we are all members of many global “non-place” communities – сьогодні ми всі є членами багатьох глобальних спільнот, що не прив’язані до якоїсь певної території.У випадку, коли словник не дає точного еквівалента тому чи іншому терміну, або ж коли застосування калькування, транслітерації чи описового перекладу недоречне, можливими також є інші прийоми перекладу. Деякі інші трансформаційні прийоми перекладу термінів вимагаються в тих випадках, коли значення того чи іншого терміну для української мови являється новим. Для прикладу можна взяти англійські тексти з різних вузькопрофесійних сфер людської діяльності.Також можна перекладати терміни, скориставшись прийомом експлікації. Експлікація – коли лексична одиниця мови оригіналу замінюється словом (словосполученням), яке передає його значення. Наприклад термін localized filter, який в даному контексті – контексті з оптичної інтерферометрії перекласти як “локалізований фільтр” чи “місцевий фільтр” неможливо через правила сполучуваності слів в українській мові. Цей термін довелося б перекласти як “фільтр, який працює в рамках кожної точки”.Незалежно від ступеня володіння перекладачем обома мовами, об’єму його фонових знань, він так чи інакше зустрінеться з неочікуваним в тексті оригіналу, що може бути лінгвістичними чи екстралінгвістичними реаліями. Враховуючи це, перекладачеві потрібно знати і вміти користуватися (окрім словників) різними енциклопедичними довідниками, а також поширеною у всьому світі мережею Інтернет.

Важливою складовою діяльності будь-якого фахівця є комунікативна компетенція, яка належить до ключових професійних характеристик. Вона містить три основні компоненти: робота з документами, вміння вести міжособистісний і соціальний діалог, виступати публічно.З огляду на це можна виокремити низку характеристик, які репрезентуватимуть професійний портрет фахівця:уміння формувати мету і завдання професійного спілкування; аналізувати предмет спілкування, організовувати обговорення;керувати спілкуванням, регламентуючи його; послуговуватися етикетними засобами длядосягнення комунікативної мети;уміти проводити бесіду, співбесіду, дискусію, діалог, дебати,

перемовини тощо; ^ уміти користуватися різними тактиками для реалізації вибраноїстратегії;уміти аналізувати конфлікти, кризові ситуації і вирішувати їх; уміти доводити, обґрунтовувати, вмотивовувати, аргументувати, спростовувати, заперечувати, відхиляти, оцінювати;уміти перефразовувати, тезово висловлюватися, володіти навичками вербалізації; уміти трансформувати усну інформацію в письмову і навпаки;володіти основними жанрами ділового спілкування (службові листи, факсові повідомлення, контракт, телефонна розмова, ділова бесіда, перемови, нарада тощо) бути бездоганно грамотним, реалізуючи як письмову, так і усну форми української літературної мови; володіти технікою спілкування;уміти адекватно послуговуватися тропами та риторичними фігурами: ^ уміти використовувати “слово” для коректування поведінки співбесідника.Це лише частина професійних навичок, без яких не може бути справжнього фахівця. Мати здібності розмовляти так, щоб тебе розуміли правильно інші, слухати і розуміти інших, уміти впливати на рішення співбесідника, ненав’язливо переконувати, створювати атмосферу довіри та взаєморозуміння – вельми важливі атрибути комунікативної професіограми.Енциклопедичні словники подають стислу характеристику предметів, явищ, історичних подій, видатних політичних діячів, провідних вчених, діячів культури, різних понять, що позначаються тими чи іншими словами. Вони вносять до реєстру здебільшого тільки іменники та іменникові словосполучення, не дають власне мовних ознак реєстрових слів, широко наводять власні назви. З-поміж енциклопедичних словників виділяють загальні, що розраховані на подання найширшої інформації, і спеціальні (галузеві) енциклопедії (медична, сільськогосподарська, педагогіка кібернетики тощо). Прикладами загальних енциклопедій є найбільша за обсягом сімнадцятитомна Українська Радянська Енциклопедія (УРЕ), видана протягом 1959-1965 рр. Друге дванадцятитомне видання згаданої енциклопедії вийшло українською і російською мовами у 1974-1985 рр. Таким є Український Радянський Енциклопедичний словник у трьох томах, що виходив двома виданнями – у 1 966-1968 рр. та 1985-1987 рр.Важливу роль виконують галузеві (спеціальні) енциклопедичні словники, що систематизують знання певної галузі науки, техніки, наприклад: “Енциклопедія кібернетики” в 2-х томах, видана Головною редакцією УРЕ 1973 р.; “Українська мова”. Енциклопедія (2000, 2004) – перше видання, в якому на основі досягнення сучасного мовознавства в досить повній, систематизованій і водночас стислій та доступній формі подано відомості про українську мову та українське мовознавство.У лінгвістичних словниках по-різному пояснюються слова: з погляду властивого їм лексичного значення, походження, правопису, наголошування тощо.Лінгвістичні словники можуть бути одномовними, двомовними, багатомовними.Двомовні чи багатомовні – це перекладні словники.

Основним типом лінгвістичних словників є одномовні, в яких у певному аспекті розкриваються особливості слів. Вони поділяються на окремі різновиди словників: тлумачні, орфоепічні, орфографічні, етимологічні, історичні, словники іншомовних слів, термінологічні, фразеологічні, частотні, інверсійні, словники мови окремих письменників, словники конкретних лексичних груп (антонімів, синонімів, паронімів, омонімів, перифраз), словотвірні, морфемні тощо.

Вершиною словникарства є тлумачні словники, які достатньо повно подають лексико-фразеологічний склад мови з поясненням прямого й переносного значення, граматичних та стилістичних особливостей, наводять зразки вживання слова.Першим і найповнішим тлумачними словником української мови є одинадцятитомний “Словник української мови” (І970-1980 рр.), реєстр якого містить понад 135 тисяч слів. Його укладено науковими співробітниками Інституту мовознавства імені О. Потебні АН України. У 2001 році вийшов “Великий тлумачний словник сучасної української мови” (укладач і головний редактор В.Т. Бусел), що містить близько170 тисяч слів та словосполучень, зокрема й ті, що увійшли в українську літературну мову протягом останнього десятиліття.У ньому об’єднано академічну повноту мовної лексики з лаконічною формою однотомного видання. Спеціально для учнів видано “Короткий тлумачний словник української мови” (1978) за редакцією Л. Л. Гумецької.Етимологічні словники тлумачать походження слів, їхні найдавніші корені, зміни в їх будові, а також розвиток значень слів. Видано кілька Орфографічних словників, спеціально призначених для учнів: “Орфографічний словник для 4-10 класів” (1981, 8-е вид.-1990), “Орфографічний словник. Посібник для учнів початкових класів середньої школи” М.Ф. Стефанцева.Орфоепічні словники фіксують основні норми літературної вимови. Вимову, відмінну від написання, у словниках подано фонетичною транскрипцією. Такими в українській мові є словник-довідник “Українська літературна вимова і наголос” Словники іншомовних слів подають пояснення слів, запозичених з інших мов. У цих словниках переважно зазначається джерело запозичення, тобто мова, з якої або через яку слово прийшло, та розкривається його значення. Найдосконалішим і найповнішим в українській лексикографії є “Словник іншомовних слів” за редакцією О. Мельничука (1974; вид.2-е випр. 1 доп., 1986), що містить близько 25 тисяч слів.

Історичні словники – це словники, в яких пояснюються слова, зафіксовані писемними пам’ятками. Фундаментальною працею української лексикографії є “Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.” (Т. 1-2) за редакцією Л. Гумецької, що вийшов друком у 1977-1978 рр.

Фразеологічні словники подають стійкі сполучення слів. Вони можуть бути перекладні (двомовні) й тлумачні (одномовні). Найбільший інтерес становлять тлумачні фразеологічні словники, в яких кожна фразеологічна одиниця супроводжується тлумаченням. Першими такими словниками стали короткий “Фразеологіний словник” Н. Батюка (1966); “Словник українських ідіом” Г. Удовиченка (1968). Ґрунтовним виданням є “Фразеологічний словник української мови” (т. 1-2, 1984).

Особливості контексту іноді змушують підбирати таке слово у мові перекладу, яке можна використати лише в цьому контексті.

Наприклад: Главний корпус университета в годи войни былуничтожен до фундамента. — Головний корпус університету в роки війни булозруйнованодо фундаменту.

Рождение компьютеров третьего поколения связано с ростом возможностей технологии полупроводников. —Появакомп’ютерів третього покоління пов’язана із зростанням можливостей технології напівпровідників;

Студенти слушали лекцию профессоране без интереса. — Студенти слухали лекцію професораіз зацікавленістю. Нельзя не отметить огромную роль перевода в развитии современной науки и техники. —Необхідно відзначити величезну роль перекладання у розвитку сучасної науки і техніки.

Отже, використання лексичних трансформацій спрямоване на те, щоб найточніше передати зміст оригінального тексту і уникнути помилок у тексті перекладу.

Часто під час перекладу науково-технічних текстів з російської мови на українську виникають труднощі, пов’язані з правильним вибором українського терміна або загальновживаного слова. Це може статися у тих випадках, коли в російській мові для кількох понять існує один багатозначний термін (слово), а в українській мові йому відповідає не один термін (слово), а декілька. Щоб уникнути таких помилок, слід уточнювати значення подібних слів у словниках, а також звертати особливу увагу на контекст, в якому знаходяться ці слова. Розглянемо приклади.

Слово «граница» у російській мові має такі значення: «1) то, что разделяет территории соседних государств; 2) то, что отделяет что-либо от чего-то, линия раздела; допустимая норма чего-либо дозволенного, последняя, крайняя степень проявлення чего-либо». Відповідно до цих значень в українській мові вживаються слова «кордон» і «межа». Отже, «граница Украины» перекладатиметься як «кордон України», а в інших випадках слову «граница» відповідатиме в українській мові слово «межа»: межа множини, межа відводу, межа нарізі тощо.

Російський термін «емкость» перекладається українською мовою, як ємність, місткість, посудина. Термін «ємність» вживається у фізиці на позначення величини, що характеризує нагромадження заряду, наприклад, ємність акумулятора, в обчислювальній техніці – на позначення характеристики запам’ятовувального пристрою, носія даних, каналу зв’язку, наприклад, ємність у байтах, ємність дисплея. Термін «місткість» в математиці позначає характеристику математичних об’єктів, наприклад, місткість множини, місткість області. Крім того, він також вживається у значенні показника, що характеризує споживання або вміст ресурсів, наприклад, місткість барабана, фільтра. Під словом «посудина» розуміють місткість – виріб, призначений для вміщування чого-небудь, наприклад, гідропосудина.

Термін «жорсткість» вживається у механіці, де позначає здатність тіла або конструкції чинити опір деформуванню, слабку залежність технічної характеристики від інших параметрів (жорсткість конструкції, жорсткість щодо згинання). Термін «твердість» у хімії позначає характеристику концентрації певних домішок у розчині (тимчасова твердість води, карбонатна твердість). А в російській мові на позначення всіх цих понять використовується один термін – «жесткость», наприклад: жесткость конструкции, жесткость воды.

Багатозначне російське слово «область» в українській мові має п’ять відповідників: галузь, ділянка, зона, область, царина. Слово «галузь» позначає певну сферу виробництва, науки тощо, наприклад: галузь будівельна, галузь науки. Ділянка– це окрема частина поверхні, площі, простору, яку використовують з якою-небудь метою або відокремлюють за якою-небудь ознакою, наприклад: базова ділянка, ділянка пам’яті. Слово зона в українській мові використовується у значенні простору, у якому поширюється будь-яке явище, що характеризується певними рисами, особливостями, наприклад: зона поширення. У галузі біології термін «зона» позначає місце розташування якого-небудь внутрішнього органа людини або тварини, наприклад: зона серця. Частину території країни, материка, а також адміністративно-територіальні одиниці в деяких країнах називають областю, наприклад: Харківська область. Термін «область» використовується у математиці, де він називає скінченну частину простору або поверхні, наприклад: область дисперсії. Під словом «царина» розуміють сферу діяльності, коло занять, уявлень (царина знань).

29. У працях українських мовознавців та термінологів О. Курило, С. Кара ва не ь кого, Т. Кияка, Б. К і наша, О. Кочерги, О. Пономарева, С. Яреми та ін. запропоновано методи передавання термінів засобами української мови, створено чітку систему словотворчих правил, виведених із традицій української народної мови.

Застосовуючи систему словотворчих правил, можна уникнути мовних конструкцій, непритаманних українській мові, досягти точності та однозначності термінів і висловів у текстах. Бо зрозуміло, що не бажано уживати той самий суфікс для творення термінів, що означають різні, а особливо протилежні за змістом поняття, наприклад, такі властивості, як здатність виконувати дію та здатність бути об’єктом дії. Ніхто у російській мові не плутає дієприкметники на ~щий з дієприкметниками на -емый. Не слід забувати, що для кожного правила в будь-якій мові є певна кількість винятків.

Для перекладу термінів варто послуговуватися словниками останніх років видання. Коли є кілька словників приблизно одного часу видання, то вибирати варто за такими пріоритетами: стандарт, галузева енциклопедія, галузевий словник, універсальна енциклопедія.

Переозначаючи терміни, слід обов’язково зазначити, що нове значення буде вживатися або як “локальне”, тобто лише в межах цього повідомлення, або як основне, що пропонується для всієї галузі.

Щодо нових термінів норми інші. Запропонований автором новий термін повинен задовольняти такі обов’язкові вимоги: мати означення; відтворювати суттєві ознаки поняття; бути однозначним (його вживання з іншим значенням допустиме лише в інших галузях); не мати синонімів; мати семантичні зв’язки з іншими термінами (в означення терміна повинні входити інші терміни цієї ж галузі); бути лінгвістично нормативним, тобто відповідати правилам орфографії; мати найвищу частоту вживання (порівняно з іншими словами, що можуть бути запропоновані як варіанти для утворення терміна).